В дискусії під моїм останнім блогом з’явився такий коментар: «Vasyl Rasevych сказав: Прочитав дискусію і вкотре переконався, що українців економіка не цікавить, вони думають про мову і духовність... п. Василю, Ви мене здивували... Яка економіка тепер? Банда все підгрібла під себе... тепер ще залишилось знищити мову і немає нації---хіба Ви того не розумієте? Чи не чуєте, як "ставлять" на коліна українців? То де Ви є? Не у Львові.... бо побачили б і почули біду людей і згадали б за що боролися наші батьки та діди... Патріоти!!!.. де ви ? спите? То вставайте, годі спати!»
Не люблю істериків, а особливо серед політиків та державних службовців. По-перше: вони надто емоційні для того, щоб бути компетентними. По-друге: вони впадають в істерику саме від того, що не знають, як вийти із ситуації, що склалася. Завивання і заламування рук, виголошування правильних і не правильних (заклики озброюватися перед поїздкою в Київ) гасел на мітингах є звичайними шумовими ефектами і ніякого результату не дадуть. Навіть навпаки: паршива вівця своїм істеричним беканням може зворохобити всю отару.
Сталося! Регіонали «розвели» (але ж і риторика в спікера українського парламенту!) голову Верховної Ради, а з ним і весь український народ, і «пропхали» закон про мови в Україні. Опозиція, як завжди зайняла анекдотичну позицію - «я така затуркана» і закликала українців на барикади. Для чого, за що боротися? Чи може є якийсь стратегічний план дій і він починається з виходу на барикади? Ні, ніякого плану нема і не було. Звичайна для українських політиків реактивна дія.
Що пропонують опозиційні політики? Вивести людей на мітинги, натиснути на Януковича і його владу, щоб він не візував цей закон? Але ж це не розумно. Навіть якщо припустити, що президент злякається гніву «половини народу» і не підпише його, то це аж ніяк не вирішить проблему, бо вона має системний характер. Про що мова?
Регіональна більшість у ВР вже неодноразово «апробувала» незаконні методи діяльності в парламенті. Вже не раз закони приймалися із грубими порушеннями регламенту: голосування чужими картками, фізичний тиск на депутатів, підкуп та погрози зруйнувати сімейний бізнес. Методів безліч і всі вони підпадають під кримінальну відповідальність. В даному ж випадку депутати голосували не тільки чужими картками (в залі не було кворуму), але й порушили визначену регламентом ВР процедуру, уникаючи обговорення поправок до статей закону, яких було понад дві тисячі. Крім того, це питання не стояло в порядку денному Ради. А як відомо, регламент ВР прирівнюється до закону України і його брутальне порушення є кримінальним злочином. Таким чином, у найвищому законодавчому органі України сформувалася кримінальна група, яка нищить законодавчу гілку влади. От сюди і треба було б бити опозиції. Саме дії опозиції в рамках правового поля показали б усьому світові і всім громадянам України її конструктивний, легітимістський характер.
В нормальному суспільстві за подібних обставин дії були б наступними:
- створити слідчу комісію для виявлення причетних до цієї групи і розглянути їхні персональні справи на засіданні регламентної комісії;
- передати справу для розгляду в правоохоронні органи, ретельно відстежуючи і контролюючи хід слідства;
- виявити, чи не було змови між президентом держави та лідерами депутатської більшості, бо це вже тягне на державну зраду.
Якщо ж депутатам від опозиції бракує сил, щоб реалізувати подібний план, то вони можуть звернутися за підтримкою до народу, закликавши людей вийти на мітинги і демонстрації, незалежно від їхньої мови спілкування. А от закликати до протестів, не запропонувавши самої ідеї, яку треба обстоювати, це виглядає не просто по-дитячому, а вкрай безвідповідально.
На жаль, опозиція не захотіла йти законним шляхом і закликала людей виступити проти закону про мови. На якій підставі? Ні для кого не є таємницею, що в Україні існують величезні регіони, де люди розмовляють російською мовою. Що змінює цей закон? Нічого, він тільки формалізує існуючий стан речей. Але виникає питання, для чого весь цей шум-гам? Відповідь проста: Партія регіонів втратила електоральну підтримку у своїх опорних областях. Для того, щоб задурити людям голову напередодні виборів і мусується постійно мовне питання. Російськомовним громадянам на Сході треба показати, як безкомпромісно борються їхні представники в парламенті за право розмовляти рідною мовою, і як важко, включно з мордобоєм, вони протистоять «бандерівському» натискові. Отже, їхні дії хоч і примітивні, але логічні і зрозумілі. А що ж опозиція?
А опозиція, як виявилося, аніскілечки не відрізняється від проурядової більшості. Вона також не має особливо чого пред’явити своїм виборцям, окрім палких промов на мітингу та імітації боротьби на барикадах. А тим часом країну черговий раз розколюють на два непримиренні табори. В державі процвітає правовий нігілізм, корупція та дика експлуатація трудового люду.
ПС. Вчора проходив повз мітинг біля ЛОДА. І побачив… щастя на обличчях мітингувальників. Їхній час знову настав, тепер вони знову можуть досхочу імітувати й мімікрувати, аби не робити нічого конкретного. Малоросійський водевіль – безсмертний.