«Я не цікавлюсь політикою» – це одна з найпопулярніших відповідей українців на будь-яке запитання про стан справ в Україні. Причина не в тому, що в нас так багато аполітичних людей, а в тому, що дуже важко розрізнити: де політика, де управління, де популізм і де піар. Ми часто сприймаємо управлінські рішення як політику, а політичні як піар.
Винні в цьому і ми, і політики. Останні працюють за тими ж принципами, що й будь-яке медіа. Як тільки аудиторія зацікавилася якоюсь темою активніше за інші, то її миттєво стає ще більше. Так у нас все ТБ перетворилось на нескінченні шоу когось та одних талантів. А третину новин в регіональних онлайн-виданнях становлять повідомлення про аварії, вбивства і зґвалтування.
Політики роблять те саме. Популярно бути патріотом, то їх стало як грибів після дощу. Георгіївську стрічку змінили на український прапор і все, ти – в тренді. Напала Росія на Україну, тисячі жертв, тема, яка заторкує всіх, незалежно від позиції, – значить треба в будь-яку проблему прив’язати Путіна і Російську Федерацію. Вибори у Львові – боремося з російською агресією; корупція в держрезерві – це все наслідки політики Росії проти України десять років тому.
Саме через таку поведінку і нашу реакцію як виборців у нас з’явилося фейсбук-урядування, а важливі дискусії зі стін парламенту перенеслись у соцмережі та телеграм-канали. Здається, що це відкритість влади, депутатів, політиків, яка мала б сприяти розумінню людьми ситуації в країні та розвитку держави, бо є прямий контакт з будь-ким. Але насправді – це нівелює роль інституцій, унеможливлює ухвалення стратегічних управлінських рішень та спрощує сприйняття важливих тем і проблем в Україні.
Ми вже не одноразово писали, що не правильно сприймати гібридну війну тільки як створення Росією фейкових новин і наповнення інформаційного простору України своїм контентом, бо це тільки частинка її дій. Один з етапів такої війни – це збурювати суспільство за допомогою прогалин у законодавстві країни та провокувати конфлікти всередині різних середовищ для відволікання від важливих подій. В Україні це особливо актуально, оскільки влада реагує на збурення в суспільстві, а українці дуже легко виходять на вулицю.
За останній місяця сталася низка подій, які пов’язані між собою та штовхають нас в бік Росії, але в нас їх не бачать або не хочуть бачити і регулярно заговорюють. «Патріоти», які кричать, що готові померти за країну, теж мовчать як риби.
Конституційна криза та скасування кримінальної відповідальності за приховування статків спричинили припинення співпраці з МВФ. А це вплинуло на збільшення дефіциту бюджету до понад 200 млрд. Якщо співпраця з міжнародними кредиторами не буде налагоджена, то криза тільки посилюватиметься. З такими темпами єдиною країною, що може допомогти з грошима, стане Росія.
Це проблема? Так! Це може призвести до катастрофи? Так! Це скасує всі реформи за останні шість років? Так! Що роблять наші політики та депутати? Звісили ноги на зручних стільцях, очікують провалу та надіються на дострокові вибори.
Замість дисконтувати проблеми, шукати варіанти вирішення, допомагати рятувати ситуацію, ми обговорюємо чергову дурню. Зокрема, про санкції Росії проти чергових депутатів, які нічим їй не загрожують. Десятки постів із загальною назвою «Це визнання» опубліковано в останні дні. Визнання чого? Вашої некомпетентності? Вашого бажання попіаритись? Вашого нерозуміння ситуації в країні? Вашого бажання записати себе до переліку «святих патріотів»?
Максимум, на що можуть вплинути санкції Росії, це на кілька дерев, які зрізали для того, щоб зробити папір, на якому була надрукована ця постанова. А ті, кого внесли, ніяких проблем через це не матимуть.
У цьому списку є «ватні» депутати, ті, які пропонують знести частину реформ, кричать про «зовнішнє управління країною», вносять правки, що руйнують розвиткові проєкти в державному бюджеті. Але тепер вони «патріоти», бо їх Росія кудись там записала. Тут треба пам’ятати, що на парканах також багато пишуть, але це не впливає на наше життя. Чому саме Росія «санкціонує» патріотів, а не суспільство за їхні дії? Це досі велике питання! Ти можеш робити, що завгодно, але щойно в «мордорі» щось погане про тебе скажуть – ти зразу ж стаєш найкращим на батьківщині.
Вимірювання своєї роботи реакцією Росії та кількістю новин в медіа не додає депутатові ефективності. Бажання написати такий пост – це напроситись на новину про себе у ЗМІ, і що красномовніший пост, то вищим може бути статус видання. Так ми й вимірюємо свої дії реакцією Росії.
А де пропозиції від фракцій щодо бюджету та їхнє публічне обговорення? Немає, бо всі радіють, що перебувають в якомусь списку. Чого не обговорюється, що депутати, які на вечірніх ефірах говорять про реформи і розвиток, підтримують одну з найкорупційніших статей бюджету. А для чого? Це ж складно пояснити виборцю, що ми його обманюємо. А тут такий привід стати крутим – санкції самої Росії.
В цій ситуації єдине, що тішить, це реакція людей, які вже не так бурхливо це обговорюють та поширюють, як два роки тому. «Патріотизм» у такому вигляді перестає бути мірилом якості депутата. А це вплине на позицію самих обранців, бо треба буде щось постити і показувати, які вони хороші. Головне, щоб одна дурниця не замінила іншу. Бо замість обговорення законів – не потрібні і неважливі пости; замість дискусії про вирішення кризи – бажання попіаритись на невдачі.