Закон про мови прийнятий у першому читанні. Перемога, - верещать одні! Зрада, - волають інші! Не дамо, - кричить опозиція! Захистимо, - басує влада!
Галичани – не українці, - заявляє тьотя із саморобним плакатиком в руці. Малороси ніколи не перестануть бути рабами, - глибокодумно резюмує статечний пан-українець.
Захистимо материнську мову солов’їну, каже видатна співачка. «Моя материнська мова – російська», - красується напис на футболках східноукраїнської молоді.
Василю, це трагедія! Це все, що нам залишалося, - пише мені в соціальній мережі патріот з Києва, зареєстрований там під іменем «Ніколай».
Не дамо знищити рідну мову, - волають із досить сильним російським акцентом опозиційні депутати, які самі нещодавно навчилися на публіку ліпити до купи українські слова. Та й українська мова в їхньому середовищі, а особливо їхніх дітей мажорів, ніколи не була в пошані. Чому ж така істерика?
Відповідь проста. На носі вибори. Владі нічого запропонувати своїм виборцям, окрім цієї бутафорної мовної кісточки. Опозиція ж так само не дуже далеко втекла, хоче знову в’їхати в парламент на горбі дійсно багатостраждальної мови, яку вона насправді також не дуже шанує.
Мовний клінч та гармидер навколо парламенту і в його стінах більше нагадує наліт імпотентів на бордель: багато рухів – мало діла. Але публіка, що спостерігає з обох боків (виборці), бачить досить барвисту і динамічну картинку. Те, що правлячі регіонали пішли ва банк, здаючи свій останній козир у передвиборній боротьбі за електорат, зрозуміло. Їм не особливо є чим звітувати перед своїми виборцями. Але чому опозиція так легко ведеться на правила гри, запропоновані більшістю?
В цій ситуації, коли закон вже прийнятий, опозиції треба було б зберігати стоїчний спокій, а не подавати противникові набої у вигляді бійок, протестів, розривання одягу тощо. Бо, прийнявши в першому читанні закон, більшість мала б перейти до реалізації наступних обіцянок, даних під час виборів. А ось тут і засада: ніяких соціальних гарантій, ніякого економічного покращення не сталося. То що залишається владі? Так, цій владі треба яскравої картинки зі Львова і Києва про те, як «бандеровци» наступають, а регіонали захищають рідну російську мову. Дурне діло не хитре. Але чому воно кожного разу таке успішне і ефективне в українському випадку?