Те, що лідери БЮТ вважають свого виборця за повного ідіота, вже на сьогоднішній день ні для кого не секрет. Очевидно, що за таким підходом формувався й список БЮТ, саме для діалогу одного такого, що вважає тебе дурнем, з іншим, що теж вважає тебе дурнем.
Але якщо народ в цьому випадку вибором на користь Тимошенко просто хотів застерегти Президента, щоб був обачнішим у виборі «любих друзів», то це не значить, що народ не має права швидко зробити висновки зі свого вибору. «Любі мої», на відміну від «любих друзів», - це застереження Президентові сприйняли для себе не як застереження й собі коханим, а як команду на те, що кожен «мой» (від «мої») може на «друзя», не зважати й в розрахунок його позиції не брати. Тобто, з точки зору «любих моїв» та «кАоліційна угода», котру «любі друзі» називають «кОаліційною», була лише передвиборчим трюком, а відповідно й зважати на неї не варто. Особливо, коли ще й «любі друзі» лопухнулися й без голосування всього пакета законів взяли та й проголосували кадрове рішення - ЮВТ на прем'єра. От і пустилися любомоїти собі в кайф та людям на здивування. Та так останнім часом долюбомоїлися, що «любі друзі» й прифігіти не встигли від власної вторинності, як на їх очах Тимошенко понапризначала кількох «коміків» (інакше і коротше про «шопку» Симоненка не скажеш), як-от однофамільця Тимошенка на Держліс, а Мармазова на замЛуценка. Але це вже в далекому минулому в порівнянні з етико-моралістичними сьогоднішніми фінтами леді Ю.
Очевидно, що ресурс «говірків» (це не від огірків, а від «говірких голів» у БЮТу вичерпується аж настільки, що бджоломатка сама повинна принизливо розхристуватися на пресухах. Тільки чи то так земля під ногами горить, що аж настільки все це бювотиння сиро виглядає, чи чудеса PR-премастерингу не встигають застосовуватися, але очі бігають врізнобіч все частіше, і, очевидно, що не від швей-царського, навряд чи то швей-, але точно що царського лікування. Голос все більше запинається, все присутнішають в ньому нотки істеричності, а трепет в руках інколи вкидає у спомин про пресухи серпневих заколотників із пріснопам'ятного «ГКЧП».
Так, наприклад, поклявшись у вічній українізації на похапцем зібраній останній пресусі, Юлія Володимирівна з усім її артистизмом так проковтнула два питання, що стало аж ніяково. Перший ковток - зміна посередника в схемі постачання газу з Росії та Середньої Азії - якщо змінився посередник, то чому не змінилася ціна для кінцевого споживача? І в чию кишеню лягли ці гроші? Проблематика газової галузі завжди дражлива для суспільства, адже скільки не зростає ціна, а якість послуг так і не покращується - особливо в комунальній сфері. Але тут питання не в послугах, а в надто нав'язливих переможних реляціях щодо зміни посередника. Оскільки галасу було так багато, то й першою напрошується думка про те, що радість була з нагоди того, що тепер гроші за посередництво отримує той, хто витіснив попереднього посередника, оскільки ціна для кінцевого споживача не змінилася.
Другий ковток - це питання щодо активізації співпраці Юлії Володимирівни з Віктором Медведчуком. Мався, очевидно, на увазі вплив останнього на політичну стратегію БЮТ.
Уникання прямої відповіді на питання підносить у зовсім новому світлі саму ЮВТ, з огляду на висловлювання Президента, що Тимошенко після призначення останньої на посаду прем'єр-міністра намагалася пролобіювати для Віктора Медведчука посаду як не віце-прем'єра, то навіть і посла України в Росії.
Віктор Федорович Янукович сьогодні, певно, не без цікавости, спостерігає ці глибоко моралістичні метання Юлії Володимирівни. І, безсумнівно, що багато розмислів, висновків та паралелізмів провідує його критичний розум опозиціонера, але одну думку він ніколи не висловить вголос ніколи. А звучить ця мисль так: «І на хріна мені було піддаватися на умовляння Мороза та збирати тих проклятих триста голосів - був би собі прем'єром і досі!»
І не доводилося б тепер клястися, що нових виборів Україна не переживе. Україна переживе ще не стільки і не тільки виборів, а й Януковича, Тимошенко, і навіть автора цих рядків, як менше із зол, звичайно.
Це вже потім експерти почнуть аналізувати ситуацію і побачать в діях Олександра Мороза на пару з Януковичем зі «збирання» конституційної більшості ні більш, ні менш як подальші кроки з розвитку проекту переустрою держави зразка 2004-го саме авторства Віктора Медведчука, що мала б убезпечити країну від зміни еліт та поступово загнати назад у «російське стійло». Тобто, орбіту російських інтересів, згідно норм політкоректності.
Юлія Володимирівна дійде до подібного висновку не раніше як через рік. Саме тоді, коли країні цей висновок буде вже глибоко до одного місця, точно так, як не надто кому печуть сьогоднішні висновки Віктора Федоровича. А от до чого тут роль і постать Віктора Медведчука, то хай уже кожен тлумачить собі сам. Чи то вже довічна карма така у Медведчука, що для багатьох лузерів він як «паличка-рятувалочка» , коли гравець у виграші, то це його виграш, а коли програє - то винен у його програші не він сам, у всьому винен Медведчук.
Ну і кому після всього цього хочеться мати справу з Медведчуком? Тільки тому, хто хоче програти! А як бути з тими, хто вважає, що мати справу з Медведчуком - це мати справу з Росією? Здається, що Росії від своїх Медведчуків самій не солодко! Чи може в україноненависницькому запалі не гріх повінчатися й із самим дияволом?