Більше дивує, що стрічка відбила свій бюджет і збори наближаються до 200 мільйонів. А значить, року десь 2011-го нас можуть потішити продовженням – благо фінал завбачливо відкритий, що й нікуди далі.
«G.I. Joe»: ололо пищь-пищь упячкаПластмаса - головний тренд сезону. Компанія «Hasbro», яка вже екранізувала дві частини пригод іграшок-трансформерів, зацікавлена в цьому, як ніхто. Вона ж їх і виробляє.
Отже, вихідні умови: в нас є набір іграшкових солдатиків, на яких треба заробити. В принципі, це і раніше робили - на коміксах і мультсеріялі, але ж, розумієте, масштаби прибутків від голівудського блокбастера і коміксів неспівмірні (хоча одне сприятиме популярности иншого). І екранізувати цей набір шматочків пластику треба так, щоби в глядачів поп-корн з рота вивалювався від захвату, а після виходу зі зали єдиною думкою було «Хочу ще!». До того ж думати так мають навіть ті, хто анічогісінько не чув про мужніх солдатиків «G.I. Joe», як от ми з вами, наприклад. Стівен Сомерс, який прославився першими двома «Муміями», із завданням впорався блискуче.
ололо
Вигадувати сюжет за таких умов - справа проста і необов'язкова. «G.I. Joe» на ринку пропонуються як дитяче втілення патріотичних американських мітів, тож герої мають бути модельної зовнішности, хоробрі, рішучі й не дуже розумні. Боротися вони мають проти поганих хлопців - підступних, небезпечних і тупуватих - инакше як вони їх переможуть? Ну а закрутити сюжет можна навколо боєголовок з нанозброєю - ідея актуальна і на слуху.
За таких обставин акторські здібності, навіть дуже скромні, залишаться незадіяними, тож Деніс Квейд, Сієна Мілер та Брендан Фрейзер відверто нудьгують, а решту акторів знайшли у фільмах штибу «Дуже страшне кіно-4». Манекени би краще ці ролі не зіграли, але й гірше - теж.
пищь-пищь
На що ж витрачено 118 хвилин і 170 мільйонів баксів? На спецефекти і екшн. Персонажі вдягнуті у суперкостюми, завдяки яким почуваються і поводяться як герої, але якщо не показувати, на що ці костюми здатні, яка з них користь? Тому герої літають, підіймають неймовірну вагу, оминають кулі непоправно шкодять усім навколишнім об'єктам і суб'єктам. Костюми «хороших» і «поганих» мало відрізняються, тож, якщо вам було важко розрізнити, хто де у «Трансформерах ІІ», то тут і не намагайтеся. Майже дві години пролітають під свист куль, гранат, зброї великого калібру та перекидання машин і частин будівель. Якщо хтось із персонажів вклинюється, щоб сказати «Які сміливі ці сміливці» чи «Які падлюки ці поганці», то наступним буде гуркіт вибухів чи шипіння вивільненої нанозброї, яка за кольором і способом поширення дуже нагадує відрижку Халка - зелена хмара з радістю роз'їсть дорожнє полотно, пару будинків й автомобілі, а на десерт закусить Ейфелевою вежею. Я вас попередив.
упячка
Як до цієї феєрії тидищь-бабах-бух поставилася світова кінокритика - я навіть не згадуватиму. Пластик, він пластиком і лишається - що в житті, що в кіно. Більше дивує, що стрічка відбила свій бюджет і збори наближаються до 200 мільйонів. А значить, року десь 2011-го нас можуть потішити продовженням - благо фінал завбачливо відкритий, що й нікуди далі.
Щодо моди на пластик, то вона триває. Том Генкс, наприклад, збирається екранізувати «Майора Мета Мейсона» - іграшку-астронавта 60-х років. Буде з чим порівняти.
Рейтинг IMDB: 6.1 з 10, 12,875 голосів
Жанр: пригодницький екшн
Режисер: Стівен Сомерс
У ролях: Ченнінґ Татум, Сієна Мілер, Марлон Веянс.
З таким пропрацьованим світом і насиченим сюжетом можна чимало зробити - тому у фільмі є місце і для вічних питань - протистояння «свій-чужий», ідеї цінности будь-якого життя, байдужости і спраги до наживи, - і для комедійних елементів
District 9: я, крєвєдко
Инший свіжак в українських кінотеатрах - «Район №9» Ніла Бломкампа - вже заслужено видерся на 26 сходинку переліку 250 кращих фільмів на IMDB. Не пластиком єдиним, значить. Псевдодокументальна стрічка (т. зв. мок'юментарі) знята за короткометрівкою «Alive in Joburg» того ж Бломкампа за смішні 30 мільйонів доларів (і спродюсована Пітером Джексоном) обіцяє стати однією з етапних в історії кінофантастики.
Отже, 20 років тому до Йоганесбурґу, що в Південноафриканській Республіці, прилетіли прибульці. Лідери їхні десь поділися, самі себе прибульці опікувати здатні не більше за нас, а відлетіти теж не можуть. Тож до дійсних проблєм ПАР додалася ще й ця. Добре, хоч налаштовані чужопланетяни не вороже. Креветкоподібним прибульцям (у фільмі їх вперто називають молюсками) виділили шмат землі для проживання і заборонили пхати носа у решту світу. І ось 20 років прибульці бомжують, западають на котячий корм, намагаються вести господарство і мінову торгівлю з місцевим населенням. Перші двадцять хвилин враження, що дивишся комедію на кшталт «Марс атакує!». Аж тут все переростає у трилер з елементами жаху, переростає різко і страшно. Місцеве населення, що чорне, що біле, ставиться до прибульців украй вороже, чаклуни роблять із чужопланетян якісь зілля, гангстери вірять, що здібності «креветок» перейдуть до них, якщо з'їсти того м'яса... Прибульці ж не цураються грабувати і вбивати людей і жаліються на безробіття, голод та відсутність медичної допомоги.
Головний герой - клерк, працівник мегакорпорації, яка дуже хоче підібратися до надпотужної чужопланетної зброї, але не може, бо та реагує тільки на ДНК прибульців. Клерк цей займається збором підписів прибульців на сповіщеннях про переселення і паралельно розповідає знімальній групі про звичаї «креветок». У процесі обшуку він інфікується якоюсь субстанцією і мутує - відтепер замість руки у нього клешня, а значить він - ключ до увімкнення зброї прибульців. Звісно, багато що зміниться для нього, і для инших.
З таким пропрацьованим світом і насиченим сюжетом можна чимало зробити - тому у фільмі є місце і для вічних питань - протистояння «свій-чужий», ідеї цінности будь-якого життя, байдужости і спраги до наживи, - і для комедійних елементів (чого вартий тільки «привіт» Майклу Бею у вигляді иржавого робота у фінальній сутичці) і навіть лірики - останні кадри справді розчулюють. До того ж фільм, як не дивно, має історичне підґрунтя - під час режиму апартеїду в ПАР існував «шостий район», який 1966 року був оголошений «зоною тільки для білих» і 60 000 осіб були розлучені з родичами і насильно переселені до Кейп-Флетс.
Жанр псевдодокументалістики, який показав свою комерційну спроможність минулорічним «Кловерфільдом» (у нашому прокаті він ішов як «Монстро») дозволяє суттєво економити на спецефектах і акторах, але вимагає правильного режисера і оператора. У «Районі №9» з цим все чудово, а «креветки» ще й цілком переконливі візуально. І якщо ви ходите в кіно не тільки, щоби вимкнути мозок, стрічка вам сподобається. Світова кінокритика у цьому переконана.
Рейтинг IMDB: 8.8 з 10, 17,033 голосів
Жанр: соціяльна фантастика
Режисер: Ніл Бломкамп
У ролях: Шарлто Коплі, Девід Джеймс, Джейсон Коуп.