Якраз минуло 20 років як на виборах до всіх місцевих рад у західно-українських областях перемогли демократи.
Ми отримали змогу показати привабливість проекту «Україна». Довести, що бути українцем, розмовляти українською мовою, ідентифікуватися із українською культурою – це сучасно, перспективно і престижно. Та чи показали?
Що потрібно для того, щоб українці почали розмовляти українською? Вистарчить, наприклад, щоб так розмовляли 100 сімей найвищих державних керівників і заможних людей – на роботі, на відпочинку, із своїми дітьми та друзями. Але навіть у найближчому оточенні Ющенка таких би назбиралося хіба з десяток.
Що потрібно для того, щоб українці усвідомили власну ідентичність, правду про Голодомор, ОУН і УПА? Щоби наперекір російській пропаганді та демаршам власних яничарів повірили у справжню історію свого народу? Напевне такі речі мають пропагувати люди авторитетні, популярні, гідні поваги та наслідування.
Оперативні, достовірні і найважливіші новини тут Додайте ZAXID.NET у вибрані в Google ДодатиЯкщо більшість мешканців України протягом кількох поколінь отримували лише інтерпретовану загарбниками інформацію, були виховані на брехні про власну націю, то їм потрібен час і дуже сильна мотивація, щоб змінити свої переконання. Одначе коли до таких змін закликають люди, котрі не раз себе компрометували, та ще й на чолі із лінивим і недолугим президентом, то ефект від цих намагань буде мізерним, а то й протилежним до очікуваного.
Чи українець за останніх 20 років став синонімом людини компетентної, стриманої, моральної, тобто гідної поваги? Питання, на жаль, риторичне. Свідомі українці так само навчилися давати і брати хабарі, красти і брехати, хоча й регулярно ходять до церкви.
Нам випала важка місія утверджувати націю в умовах дуже сильної зовнішньої протидії, яка стимулює також і протидію внутрішню. Тому, що ми, українці, самим своїм існуванням плутаємо карти всім основним зацікавленим гравцям. Незалежна Україна заважає Росії та ЄС взаємовигідно розділити Європу на зони впливу. Та ще й пробує змінити усталену і вигідну їм систему розуміння злочинів ХХ століття. Існування Греко-Католицької церкви заважає Ватикану і Москві поділити християнство в Європі на свої «канонічні» зони. А незалежні українські православні церкви не дають Москві монополізувати бачення історії і утвердити власну ортодоксальну «монополію на Істину».
Всі роки незалежності ми самі себе заганяємо у дискусію «До кого би нам приєднатися?». Не усвідомлюючи, що така постановка питання є гідною людей незрілих, інфантильних. Котрі сподіваються на зовнішню силу, яка безоплатно за них все зробить і вирішить їхні проблеми. Дискутують лише щодо бачення, під кого теперішня слабка і світоглядно розшарпана Україна мала би «лягти».
Не хочемо розуміти, що таке «лягання» означає стратегічний програш «проекту Україна». Це програш, навіть якщо він супроводжуватиметься ситим європейським буттям обивателів, або навпаки – ейфорією «хохлів» від приналежності до великої і страшної імперії. В обох випадках Україна втратить власну ідентичність, вже не зможе стати сильною і незалежною позаяк втратить можливість сама для себе визначати що є добром, а що - злом.
Сильні ідуть наперекір чужим інтересам і тому перемагають. Їхня сила в усвідомленні себе і пріоритету власних цінностей - Японія, Ізраїль, Швейцарія, Норвегія.
Наших 20 років – це ще час ранньої молодості. Але пора вже потрохи мужніти і мудріти.
ХРИСТОС ВОСКРЕС!