У переломні моменти історії життя ділиться на «до» і «після», стає чорно-білим. Компроміси можливі у спокійні періоди. Під час катаклізмів компроміс швидше нагадує листок лопуха на гангренозну рану, хоча раніше, ми пам’ятаємо, він був дуже помічний на розбите коліно після падіння з ровера.
Так приблизно точаться зараз усі дискусії довкола будь-якого питання. У чорно-білій гамі. Або з нами, або проти нас, Або свій, або ворог. Або чорне, або біле. Сіре зараз не в моді.
Минулі фестивалі Альфа-джаз варилися у загалом сприятливому бульйоні, до рецептури якого входили джаз-фани, джаз-сноби, просто сноби – любителі модної тусні, політики, які заробляли політичні дивіденди з підтримки чи просто присутності, і бізнес, який заробляв на гостях у готелях,ресторанах, каварнях, сувенірнях. Інгредієнт джаз-фанів був найменшим за кількістю (як перчик чілі), але саме він надавав сенсу тій всій страві.
Десь там, поза кухнею і головною залою споживання делікатесу, звучали поодинокі голоси про сумнівний вклад фестивалю у культуру Львова і про промоцію головного спонсора - російського банку, який був під крилом не надто дружнього до України режиму сусідньої держави. Можна не сумніватися, що незалежних від Путіна банків у Росії не існує.
«Не надто дружнього» тоді було визначенням обтічним, важко доказовим і йшло впоперек декларованому прагматичному підходу до розбудови стосунків з Росією. Дають бабло на подію світового рівня у Львові – беремо і не паримося. Приблизно так оцінювалися і грантові програми «господаря Донбасу» (а що, були інші якісь вітчизняні гранти на культуру?), і фінансування іншим олігархом одного з університетів. Якщо дають гроші на культуру чи освіту, то яка там різниця, звідки ті гроші взялися. Тоді вони звісно теж мали запах, але зносний.
Все змінилося. «Не надто дружній» режим став відкрито ворожим. Сірі компроміси розчинилися у їдкому димі боїв, і залишилося тільки чорне і біле. Львів опинився у глибокому тилу, але і тут точаться війни позицій і аргументів.
Радикальна частина налаштована різко проти проведення Альфа-джазу, який фінансується Міхаїлом Фрідманом. Ці люди вважають, що фестиваль – це такий же російський продукт, як і всі інші, які варто бойкотувати, а не докладати свою частку у легалізацію і статусність бізнесу, який з однієї кишені фінансує фестиваль, а з другої – прямо чи опосередковано підтримує режим, що веде війну проти України.
Оприлюднюють свою позицію і ті, хто вважає сумнівним вклад фестивалю в культуру Львова (належу до них). Ці мінімальні соціальні подачки, які кидають організатори - десяток безкоштовних квитків для дітей, струни для музичної школи – це такі «тістечка» з історії французької революції, про які говорила королева, дивуючись, чому люди бунтують, а не їдять тістечка , поки немає хліба. Постійно діюча між фестивалями джазова школа для дітей, наприклад, дала б дійсно реальні можливості і була б не показовою одноразовою акцією, а прикладом соціально-відповідального бізнесу – і того російського, і нашого місцевого, який також дотичний до комерційної складової події. Або серйозна інвестиція у парк, як територію, де фестиваль проводиться. Варіантів безліч.
І цілком можливо, що сторона, яка приймала рішення про проведення Альфа-джазу цьогоріч у Львові, про ці варіанти говорила з організаторами. Проблема у тому, що публічно не чути голосу і аргументів на користь фестивалю. Саме такої розмови очікували від нещодавньої зустрічі «Місто і фестиваль», в якій взяли участь і представники організаторів, і представники міста. За секретністю і вибірковістю запрошень очікувалося, що буде серйозна розмова між гравцями на полі культури і суспільства, будуть виважені аргументи «за» і «проти», буде озвучена нарешті позиція тих, хто приймав рішення «за».
Сказати, що зустріч була провальна – не сказати нічого. Організатори поставилися до неї як до презентації для провінційних журналістів. Банальні слайди «Що таке фестиваль», «Хто партнери фестивалю» і под. Ідентично блідо , але яскраво залежно і вторинно виглядали представники міста. Натомість представники партнерського львівського бізнесу поводилися самовпевнено, зверхньо і водночас розслаблено, бо перед ними сиділи «лохи», яким можна розказати, що головною мотивацією партнерства з фестивалем є кількість проданого дорогого алкоголю.
Головна проблема Альфа-джазу сьогодні – це відсутність суспільної дискусії і рефлексії, що з успіхом заміняють плітки, здогадки, звинувачення і волюнтаристські пропозиції на кшталт «всі мають здати кров пораненим». Повинні бути озвучені аргументи «на користь» від тих, хто вже прийняв рішення, і це повинна бути запізніла спроба легалізувати це рішення у суспільстві. І повинні бути озвучені публічно виважені аргументи «проти».
Дискусія пост-фактум вже мало що змінить, але вона виведе фестиваль з поля підкилимних непрозорих домовленостей у поле публічної дискусії. Що і є демократією і самоврядуванням, а не врядуванням сам на сам.