Коли у Венеції, на одному із найвишуканіших та найпрестижніших кінофестивалів світу, переміг фільм, що хоч і не прямо, але все ж таки пов’язаний із коміксами про Бетмена, це викликало як мінімум подив. Тож довелось дочекатись прокату «Джокера» та йти розбиратись, що ж такого трапилось із тим фестивалем. Так от: з фестивалем все гаразд. Просто режисеру дурнуватих (ніде правди діти) комедій Тодду Філліпсу та актору Хоакіну Феніксу (а його справедливо було б назвати співавтором картини) вдалося створити шедевр.
Але все ж таки цікаво розібратись з самим фільмом докладніше. Не так часто у прокаті ми бачимо фестивальне кіно, яке збирає повні зали. Що є у ньому такого, що ставить його в один ряд зі стрічками, які забезпечили собі місце в історії кіно?
Назва, яка мала б залучити до кінозалів шанувальників всесвіту DC Comics, трохи їх дурить. Річ у тім, що «Джокер» – це не фільм за коміксами. Попри те, що такий персонаж у коміксах, звісно, є. Джокер – вбивця батьків Робіна, напарника Бетмена. Минуле Джокера досі оповите таємницею. У коміксі «Going Sane» називають його ім'я – Джозеф Керр. Проте цілком можливо, що навіть він сам вже не пам'ятає, ким був до того, як став Джокером.
Джокера свого часу блискуче зіграли Джек Ніколсон, Джаред Лето та Гіт Леджер (актор отримав за цю роль «Оскара» посмертно). Під час одного із сеансів «Темного лицаря» у 2012 році в Колорадо відбулась стрілянина, тож деякі критики уже дорікнули Філліпсу поетизацією насильства (чого-чого, але поетизації у «Джокері точно немає, але про все це згодом).
Проте якщо ви є фанатами саме цього жанру, ви можете поцікавитись, як Джокер став лиходієм. А якщо ви вважаєте комікси низьким жанром, вам все одно варто подивитись цю картину, адже вона є самостійним твором для тих, хто навіть і не здогадується про існування Бетмена (попри те, що у фільмі Філліпса він є). Адже якщо змінити кілька відомих назв та імен на будь-які інші, різниці ніхто не помітить.
Кадр з фільму
Події розгортаються у 1981 році у Ґотем-сіті. Комік-невдаха Артур Флек (Хоакін Фенікс) розчарувався у своїй професії. Артур живе удвох з хворою мамою, ходить до психотерапевта, але після цілої низки невдач починає вбивати людей та наганяє жаху на мешканців усього міста. Вбивцю розшукує поліція. А тим часом знаменитий телеведучий Мюррей Франклін (Роберт Де Ніро) запрошує Артура в ефір, адже його спроби стати стендапером зробили із нього посміховисько.
Ця історія та те, як її розігрують на екрані, скоріше відсилає не до франшизи про Бетмена, а до «нового Голлівуду», до «Таксиста» Мартіна Скорсезе (і Де Ніро тут виглядає таким собі вітанням з того часу). Загалом вплив Скорсезе у «Джокері» помітний сильно: є тут і асоціації з «Королем комедії», і навіть з «Бандами Нью-Йорку». Та ще й ходили чутки про запрошення на головну роль улюбленця Скорсезе Леонардо Ді Капріо.
Зараз це виглядає дивним, бо Хоакін Фенікс існує на екрані так, ніби народився та жив саме для цієї ролі. Самотній невдаха, психопат та мрійник: усі ці барви є в його образі. Від клоуна, якого не побив хіба лінивий, до серійного вбивці актор проводить свого героя, не нехтуючи жодним найтоншим психологічним нюансом, жодною яскравою фарбою, жодною частиною свого організму.
Хоакін Фенікс (фото Катерини Сліпченко)
Так, акторові довелося дуже схуднути для цієї ролі на 20 кілограмів. Його тіло виглядає вкрай виснаженим. Але то не є чимось дивовижним у кіно. А от те, як від епізоду до епізоду Фенікс міняє не лише пластику та манеру розмовляти, а й погляд, викликає захоплення.
Актор місяцями відпрацьовував різні відтінки сміху, що дозволило йому в деяких сценах виразити величезним спектр емоцій одним сміхом.
Персонажа Хоакіна Фенікса шкода. Разом з тим він не на жарт лякає. Викликає огиду. З ним точно некомфортно. Як і з усім фільмом в цілому.
Тодд Філліпс та Хоакін Фенікс, режисер та актор, стають співавторами, вони рівною мірою приклалися до того, яким став фільм. Глядачеві практично неможливо з упевненістю сказати, що в цьому фільмі дійсно відбувалося насправді, а що є плодом хворої уяви Артура або його матері.
Кадр з фільму
Режисер змішує їх усі так само, як змішує реальність та вигадку у житті Артура, «Джокер» – фільм, у якому варто прислухатись до вікових обмежень. Бо, хоча сцен прямого насилля у картині не так і багато, воно весь час відчувається. Як сморід бідних районів Ґотема, якому вдається подолати й кінематографічну умовність.
Від історії одного хворого лузера, смішного та трохи жалюгідного, через трилер та соціальну драму, творці приводять нас до фільму, який, без сумніву, стане найважливішою подією року. А може і не одного.
Проте, попри конкурс у Венеції, фільм грає на боці мейнстріму, не маючи ані другого плану, ані особливих кінематографічних новацій чи формальних пошуків. Його меседжі прості, а перебіг подій є очевидним.
Але якщо було би треба обрати лише одне словосполучення, щоб розповісти про цей фільм, то він приголомшує.