- Молодь об’єднується лише під тиском політичних обставин. Потім подія вичерпується, і молодь розходиться. Саме тому сьогодні існує величезна дистанція між рівнем політики та молоддю в Україні.
Джованні Моцареллі є координатором програми Волонтери ООН в Україні, постійно контактує із молодими людьми. ООН розглядає молодіжних волонтерів як одних із найкращих промоутерів глобальних змін, заснованих на Цілях Розвитку Тисячоліття. Генеральна Асамблея ООН постановила п’ятого грудня святкувати Міжнародний день волонтера. Про те, чи є громадсько зрілою молодь в Україні, чи здатна вона впливати на політику держави і вирішення власних проблем читайте в інтерв’ю із Джованні Моцареллі.
- Як Ви оцінюєте рівень громадської активності української молоді?
- Сьогодні молодь в Україні страшенно немотивована. Ми проводили опитування по всій країні серед молодих людей віком від 15 до 24 років, і виявили, що лише 2-4% беруть участь у молодіжних громадських організаціях.
Ми також помічаємо, що молодь об’єднується лише під тиском політичних обставин. Потім подія вичерпується, і молодь розходиться. Саме тому сьогодні існує величезна дистанція між рівнем політики та молоддю в Україні.
- Чи рівномірним є рівень залученості молоді до громадських організаціях по країні? Чи є відмінності?
- Ні. Є велика різниця між тим, що мають молоді люди у великих містах, центрах, і на периферійних територіях. Громадські активності у віддалених регіонах є слабкими, нестабільними й ізольованими. Ми намагаємося навчати представників таких громадських організацій працювати на їхньому локальному рівні, адже є чимало проблем, які можна вирішувати не на політичному рівні, самостійно. У 10 регіонах, зокрема в Криму, навчаємо співпрацювати з місцевими інституціями: органами влади, місцевими підприємцями, освітніми установами, загалом – вибудовувати спільноти, адже спільнота є завжди сильнішою, може визначати спільні проблеми, може їх вирішувати або пропонувати найбільш оптимальні шляхи вирішення.
- Чи достатньо популярним в Україні є волонтерство?
- Волонтерство не є ще дуже популярним в Україні. Це тягнеться ще з радянських часів. З одного боку, молодь дуже складно мобілізувати до цього, бо вона не вмотивована. А з іншого боку, далеко не всі громадські організації здатні мотивувати молодь. Зазвичай, волонтерів залучають громадські організації. На жаль, поки що сектор громадських організацій в Україні є ще доволі слабким. Часто громадська організація – це одна особа, яка її створила і керує нею. Така організація виграє певний грант, здійснює діяльність за ним, а потім може на довгий час впасти у летаргію. Така організація не має глобального бачення, глобальних цілей, і це не дає мотивації волонтерам. Волонтери у таких організаціях виконують дуже дрібні завдання, а перерви в діяльності не сприяють розвитку волонтерства як руху. Однак ситуація поступово змінюється.
- Чим молодіжні громадські рухи, громадські організації можуть бути корисні суспільству?
- Молоді люди від 15-18 років – це майбутнє, якщо їх підтримувати у розвитку, вони ставатимуть активними, ініціативними членами суспільства. Молодіжні громадські організації є добрим способом транспортувати позитивні цінності у суспільство. Якщо громадські організації зникають, то виникає прірва між цінностями та суспільством. Зараз у Києві триває пілотний проект, в якому молодіжні лідери відвідують дитячі будинки, спілкуються з їх вихованцями, які є найбільш невмотивованою частиною українського суспільства. Молодь допомагає цим дітям готуватися до самостійного життя. Так теж відбувається передача цінностей.
- Чи є підходи до молодіжної політики в Україні і в Європі подібними?
- Загальні питання, проблеми, виклики, які стоять перед молоддю є однаковими, але на базовому рівні стану справ є суттєві відмінності. В Україні все знаходиться на рівні політики уряду. В Євросоюзі молодь розглядають не як проблему, не як певний засіб, а передусім як людський капітал, в який треба інвестувати. Зараз діє відповідна програма «Молодь. Інвестиції. Побудова». В Україні є деякі елементи політики щодо того, як працювати з молоддю, але єдиної стратегії, як це втілювати, немає.
- Чи здатна, на Вашу думку, українська молодь змінити ставлення української влади до себе як до такої, в яку треба інвестувати задля розвитку, задля майбутнього?
- Т-а-а-а-к. Однак для початку треба, щоб молодь була почутою, а щоб висловити консолідовану позицію, єдине бачення, потрібне об’єднання молоді. Тому ми й підтримуємо молодіжні, студентські громадські організації, бо це шлях бути разом. Не обов’язково, щоб їхні практичні цілі збігалися з Цілями Тисячоліття ООН, але надзвичайно важливо, щоб вони об’єднувалися, і це для того, щоб реалізувати те, що є важливим для них.
- Протести студентського середовища проти реформ Дмитра Табачника у вищій школі наштовхують на думку, що виключно об’єднання для вирішення актуальних питань недостатньо.
- Те, що молодь відреагувала на зміни, показує, що вона думає, є активною. Молодь відповіла на виклик, організувалася для єдиної мети, але чи надалі вона змогла зберегти це об’єднання, чи всі розійшлися? Легко виступити з протестом, стати в опозицію. Але виступ на вулиці – це лише вершина айсбергу. Складно пропонувати і проштовхувати свої альтернативи, вести переговори із тим, до кого опонуєш. Такі процеси мають виявляти молодіжних лідерів, які здатні мобілізувати молодь, щоб працювати на кінцевий результат.
- Чи здатні приклади відомих успішних людей позитивно мотивувати молодь?
- Таку позитивну модель радше можна прикладати до себе, якщо якась особистість імпонує. І це може мотивувати самовдосконалюватися: у мистецтві, спорті, громадській сфері. Але мені складно уявити, щоб сучасна молодь з цілої країни об’єдналася довкола однієї моделі. Позитивні приклади можуть впливати на окремих людей, окремі середовища, але навряд чи можуть закривати всі проблеми.