Цього тижня у прокаті з’явилося відразу декілька фільмів, на які варто звернути особливу увагу.
Прикметно, що в один день стартувало відразу дві українські картини. Вони абсолютно різні й глядач має змогу обирати не просто на якій фільм піти, а на який з українських фільмів піти. Зрештою, не так вже і складно потрапити на обидва, прихопивши до трійці ще і фільм-відкриття цьогорічного Каннського фестивалю.
Отже, що найцікавішого можна побачити у кіно?
«Dzidzio Контрабас» Олега Борщевського
«Dzidzio Контрабас» - чергова спроба зняти українську комедію. До того ж спробою обійтись у цій справі без «Кварталу 95». І спробою вдалою. Також суттєвим є і те, що «Dzidzio Контрабас» може сподобатись не лише тим, хто ходить на концерти Дзідзьо. У фільмі є необхідні для доброї комедії складові: харизматичний і дуже смішний головний герой, не обтяжений сюжет та кумедні ситуації.
Михайло Хома (він же Дзідзьо) є на екрані абсолютно органічним, він ніби й не грає, а існує у заданих обставинах. А обставини, прямо скажемо, не надто вигадливі: трьом друзям треба перевезти через кордон контрабанду, для цього вони переодягаються священиками та вирушають у дорогу.
Таке собі божевільне роуд-муві змушує героїв зустрічати численних персонажів. І серед них хочеться відзначити блискучий епізод Римми Зюбіної. Вона і Хома – просто живуть у своїх ролях. Усі інші грають з тим чи іншим успіхом. У епізодах можна побачити Ігоря Кондратюка, Володимира Горянського, Олексія Вертинського та інших.
На зйомках фільму «Dzidzio Контрабас» під Львовом. Фото: Павло Паламарчук
Також достоїнством комедії є її жива та природна українська мова. Лише героїня Олени Лавренюк чомусь говорить російською і робить це до того ж зі штучними, завченими інтонаціями.
У фільмі є чимало недоліків. Наприклад, режисерові бракує вигадливості. Знайти у «Dzidzio Контрабас» вишуканість та тонку іронію теж не вдасться. Кіно просте, але, треба визнати, дуже смішне.
А ще автори обіцяють продовження. Якщо ця картина добре піде у прокаті.
«Рівень чорного» Валентина Васяновича
Якщо «Dzidzio Контрабас» розрахований на масового глядача і добрий бокс-офіс, то фільм Васяновича апелює, скоріше до підготованої публіки. Це – авторське некомерційне кіно, експериментальне за формою та складне за змістом.
Нагадаємо, що саме цей фільм Український Оскарівський комітет висунув на «Оскар» в номінації «найкращий фільм іноземною мовою».
Фільм поєднує і документальну, й ігрову складові. Головний герой - фотограф Костянтин Мохнач. Васянович зауважив його на одній з вечірок та вирішив зробити з ним фільм. Спочатку режисер провів документальні зйомки, потім з відзнятого матеріалу були обрані сцени, з яких сформувався сюжет, і потім сцени перезняли з Мохначем у головній ролі.
За сюжетом 50-річний фотограф переживає водночас і кризу середнього віку, і низку драматичних подій у своєму житті.
Фільм обходиться без слів, він експериментує зі способом та стилем зображення, створюючи низку ідеальних візуальних планів. Дехто з критиків закидає фільму відсутність цілісності. Можливо. Проте нова робота Васяновича, без сумніву, є одним із найцікавіших та найвдаліших у царині виразності та візуальності українських фільмів останнього часу.
Катерина Молчанова у фільмі «Рівень чорного»
Васянович змушує глядачів до емпатії, обходячись без традиційних підпірок: музики, надриву чи пафосу. Ще однією принадою картини є участь у ній чи не найкращої молодої актриси нашого часу Катерини Молчанової.
А ще варто нагадати, що Валентин Васянович є оператором та продюсером фільму Мирослава Слабошпицького «Плем’я». Свого часу, не висунувши його на «Оскар», Україна втратила свій найреальніший шанс на цю нагороду. Оскарівський шлях «Рівня чорного» - бодай часткове відновлення справедливості.
«Привиди Ісмаеля» Арно Деплешана
Арно Деплешен та його «Привиди Ісмаеля» цього року відкрили ювілейний 70-й Каннський фестиваль. Деплешен заявив, що на створення фільму його надихнули лекції Жака Лакана, автобіографія Стенлі Кавелла Little Did I Know, живопис Джексона Поллока та «Ідіот» Федора Достоєвського.
Ісмаель (Матьє Амальрік) – режисер, що страждає від нічних жахів. Колись давно, у юності, його дружина Карлотта (Маріон Котійяр) зникла. Згодом він зустрів іншу жінку (Шарлотта Генсбур), але Карлотта несподівано повертається...
Паралельно розгортається ще один сюжет – сюжет шпигунського трилера, який знімає герой. Проте сюжет аж ніяк не відбиває сенс найбільш ексцентричного фільму Деплешена.
«Привиди Ісмаеля» жонглюють жанрами, почуттями та сюжетами. Можливо, більш традиційна форма вдається режисерові краще, але можна режисера, який вирішив вдатися до експерименту та відійти від традиційного для себе втілення родинної драми.
Шарлотта Генсбур у Каннах. Фото: Катерина Сліпченко
Для цього він залучився цілим французьким сузір’ям акторів. У фільмі знімались Матьє Амальрік, Шарлотта Гензбур, Маріон Котіяр та Луї Гаррель. Дивитись на них – завжди справжнє задоволення.