Йому вдалося уникнути епатажу. Він із шаленою швидкістю і з любов’ю до життя давав вихід своїй фантазії, часто повторюючи, що «творчість мусить бути динамічним процесом, де кожна нова мить праці приносить нові здобутки, а пауза – втрати».
У підльвівських Брюховичах знаходиться унікальний в Україні Музей модерної скульптури Михайла Дзиндри. В межах 1 400 кв м живе 808 скульптур, які приїхали з Америки, штату Флорида, і сьогодні наповнюють простір неповторною потужною енергетикою. Хто був у цьому місці, той знає, про що йдеться.
Михайло Дзиндра народився в 1921 році в с. Демня на Миколаївщині біля Львова, одному з відомих у Галичині осередків каменярства, де жили цілі династії різьбярів. Його старший брат - Євген Дзиндра - відомий класик львівської скульптурної школи, автор двох левів, що перед Ратушею. Починалася кар'єра Михайла традиційно: спочатку він разом зі старшим братом різьбив вівтарі на замовлення місцевих церков. У 1941-1944 рр. вчився в Мистецько-промисловій школі у Львові. Вже тоді намагався слідкувати за найновішими формалістичними досягненнями світового мистецтва, відчував обмеженість пасивного способу відтворення натури, який домінував серед навчальних методів школи. Мріяв створити зі своїм вчителем І.Северою «Академію сучасної скульптури».
Але після Другої світової війни М.Дзиндра «відступив» на Захід, оскільки добре розумів, що влада СССР його знищить. Він був різкий у висловлюваннях, стійкий у життєвих позиціях, тому оминути проблем би не вдалося. Спочатку молодий скульптор поїхав у Братиславу (Словаччина), де працював викладачем студії декоративної різьби. Наступна зупинка - Німеччина: художник був змушений перебратися на територію, де не було радянських військ. Не дивлячись на відсутність будь-якої протекції, його творча кар'єра складалася дуже добре. Михайла навіть прийняли до Професійної спілки художників Німеччини. Тоді ж почалася і виставкова практика. За сім років перебування в цій країні він створив 70 тематичних скульптур. Середовище українських митців - Григір Крук, Юрій Соловій - якийсь час сприяло його мистецькій еволюції.
Але до 1950-х Михайло повністю втратив інтерес до повторення природи. Вважав, що «у поняття творчості не можуть входити такі категорії як наслідування чи повторення, а справжній митець - будівник ще нікому не відомого». Художник вирішив повністю присвятити себе абстракції. Він знищив всі свої реалістичні скульптури і поїхав в Америку починати все спочатку, відкривати нову сторінку життя.
Саме там Михайло і сформував своє власне мистецьке кредо. Йому вдалося уникнути епатажу. Він із шаленою швидкістю і з любов'ю до життя давав вихід своїй фантазії, часто повторюючи, що «творчість мусить бути динамічним процесом, де кожна нова мить праці приносить нові здобутки, а пауза - втрати».
Цікаво, що М.Дзиндра майже ніколи не заробляв на життя скульптурами. Він вважав, що праця на ринок мистецтва здатна завести художника в кон'юнктуру. Тому три місяці на рік працював будівельником: купував занедбане житло, розробляв проект реконструкції і сам його реалізовував. Зароблених за цей час грошей йому вистачало для того, щоб решту дев'ять місяців віддавати «чистому мистецтву».
Роботи Михайла виставлялися в багатьох містах США. Він не лише входив у «десятку Нью-Йоркської групи українських художників», але й отримав визнання загальноамериканської критики. У Флориді на скульптора чекали чотири гектари землі для створення музею, а також щорічна фінансова підтримка від місцевої влади у розмірі 10 тисяч доларів.
Але був 1991 рік. Україну нарешті проголосили незалежною. Михайло залишає все і повертається на рідну землю, щоб у 71-річному віці вже вкотре почати нове життя.
Скульптор наївно чекав, що його зустрінуть з розкритими обіймами, що його альтруїстичне бажання створити музей модерного мистецтва саме в Україні буде належно оцінене. Але нова українська влада виявилася аж ніяк не схожою на американську. Тодішньому політичному керівництву не було взагалі ніякого діла до «дивного американця».
Іншого виходу, як самому створити у Львові музей скульптури і подарувати його державі, Михайло не бачив. Після довгих марних пошуків вільної території він спробував щастя у передмістях. В 1992 році Брюховицька сільська рада проголосувала за те, щоб передати М.Дзиндрі під український музей модерного мистецтва безкоштовно в довічне користування чотири гектари землі. Але поки художник відправився в Америку за першою партією скульптур, його племінник Олесь Дзиндра (відомий сьогодні як засновник галереї «Музей ідей» - Авт.) зареєстрував територію на себе і розпочав там власне виробництво. В результаті у 1995 році Михайло почав будівництво музею поруч з будинком, який побудувала його дочка. Було ще багато бюрократичних проблем, які мужньо взяла на себе дружина скульптора Софія. Зокрема, через перевезення скульптур. Але це вже окрема пригода.
Абсурд повний. Особливо, коли усвідомити, що людина відмовляється від музею в Америці, продає там свій дім, перевозить всі роботи на рідну землю, сама будує музей, дарує його державі, а держава... вимагає мито у розмірі 10 відсотків від кожної роботи! Сума вимірювалася мільйонами у.о. Сам Михайло часто жартував, що його роботи коштують більше, ніж весь український бюджет.
Сьогодні Музей модерної скульптури Михайла Дзиндри є складовою Львівської картинної галереї. Але реально опікується ним Софія Дзиндра. Кожна робота володіє своїм шармом. При їх огляді відвідувач не може бути пасивним: він мусить підключати свою фантазію, додумувати і придумувати. Це творчість, яка спонукає до творчості.
В музеї нема картин автора, яких також понад 800. В останні роки Михайло не міг ліпити, тому багато малював. Його живописні роботи - це скульптури, перенесені у двовимірну площину.
Можна тільки захоплюватися тим, наскільки сильною була ця людина. Особливо, якщо згадати про сімейні обставини художника: протягом десятиліть він доглядав за паралізованою дружиною і практично самостійно виховував трьох дітей. При цьому створив більше тисячі творів мистецтва, які поділив на асоціативну, абстрактну, архітектурну пластику та умовний розділ contemporary art.
Ще одним цікавим доробком є фрази, які залишилися жити і після смерті скульптора (08.09.2006 р.) Він вмів просто, без зайвої патетики і ненав'язливо піднімати високі теми мистецтва і вічності. Як справжній митець, який нікому нічого не доводив, а лише нагадував про життя інше.
Фото зі сайту dzyndra_museum.livejournal.com