Скандал з Wikileaks продемонстрував, що рівень прозорості влади в нинішньому світі став якісно іншим. Наскільки це важливо для Росії?
З одного боку, Росія тримається осторонь і від війни в Афганістані, з публікації матеріалів про яку почалася популярність Wikileaks, і від деталей американської зовнішньої політики, які були опубліковані 10 днів тому. З іншого боку, Росія має свій Wikileaks – викриття правника-блогера Алєксєя Навального. Як і Джуліан Ассанж, Алєксєй Навальний збирає і публікує матеріали, які цікавлять кожного. В них йдеться не про далеку американську дипломатію, а про корупцію – причому не абстрактну корупцію, а ту саму корупцію, яка б’є по кишені читачів його блогу.
Чому саме зараз так зросла популярність Навального й інших блогерів, які викривають владу? Річ у тім, що сьогодні в суспільстві з’являється справжній попит на протидію корупції. Усе більше громадян розуміють не тільки те, що "корупція – це погано" і що "без перемоги у війні з корупцією Росія не має майбутнього", а й те, що корупція дорого коштує кожному з них. До кризи із цим можна було миритися. Адже збільшення цін на нафту і високі темпи економічного зростання забезпечували зростання доходів усіх прошарків російського суспільства (інша річ, що за відсутності корупції і темпи зростання могли б бути вищими, й інвестиції в інфраструктуру – більшими й ефективнішими). Зараз темпи зростання однаково сповільняться – і "корупційний податок" опиниться в центрі уваги російського середнього класу. Тому зростання популярності Навального абсолютно закономірне, і якби не було Навального, то найвідомішим інтернет-борцем з корупцією став би хтось інший.
Багато скептиків зазначають, що діяльність Навального може й знизити стимули до боротьби з корупцією. Адже з опублікованих матеріалів випливає, що корупція стала невід’ємною складовою повсякденного життя, пройнявши всі процеси в економіці та суспільстві. Наскільки правдивий погляд, що корупція – це необхідне мастило для заіржавілих коліщат бюрократії і що без неї російська бюрократична машина (а слідом за нею й уся економіка) припинить функціонувати? Доволі показовим є поновлення обговорення вад закону про держзакупівлі (так званий 94-й федеральний закон). Найвищі російські посадовці визнають, що буквальне виконання цього закону унеможливлює нормальні закупівлі всіх товарів і послуг, окрім стільців, скріпок і паперу. Можливо, з корупцією треба змиритися? Можливо, її треба прийняти не тільки як неминуче зло, а й як необхідну умову розвитку й економічного зростання в Росії на цьому етапі?
Із цією думкою не можна погодитися. По-перше, Росія – це доволі багата країна. Успішне економічне зростання 2000-х перетворило її з порівняно бідної країни на одну з найзаможніших економік, що розвиваються. Той факт, що в Росії 2010 року рівень корупції не нижчий, ніж у Росії 1990-х – це справді привід для відчайдушних заяв і дій.
По-друге, аргумент про корупцію як мастило – це, звичайно, не російська вигадка. Ще 1968 року відомий американський політолог Семюел Гантінґтон писав, що "з погляду економічного зростання є речі й гірші, ніж суспільство з негнучкою надцентралізованою нечесною бюрократією – наприклад, суспільство з негнучкою надцентралізованою чесною бюрократією". Відтоді економісти неодноразово заперечували: надлишкові бар’єри не виникають самі по собі, їх зводять саме тому, що нечесна бюрократія зацікавлена у "змащенні". А втім, аргумент про корупцію як необхідну умову зростання має право існувати. Щоб зрозуміти, наскільки ймовірні вигоди від "ефекту змащування" можна порівняти з очевидними втратами від корупції (наприклад, від погіршення інвестиційного та ділового клімату), потрібні не тільки теоретичні суперечки, а й емпіричні дослідження впливу корупції на економічне зростання.
Останніми роками було проведено десятки досліджень – що використовують різноманітні дані, періоди часу й економетричні методології. Як можна резюмувати їх результати? Саме на це запитання і відповідає недавня стаття Науро Кампоса, Раліци Дімової й Ахмеда Салеха. Вони розглядають 41 дослідження з 460 різними оцінками впливу корупції на економічне зростання (у кожній роботі є різні оцінки, що ґрунтуються на різних даних і методологіях). Важливість огляду Кампоса, Дімової та Салеха в тому, що він базований на величезному масиві даних і тому цікавий і посадовцям, і суспільству.
По-перше, досліджень, у яких можна знайти негативний статистичний зв’язок між корупцією і зростанням (що вища корупція, то нижче економічне зростання), значно більше, ніж досліджень, у яких є позитивний зв’язок. По-друге, що вища якість даних і економетричної методології у праці, то більш імовірним є виявлення негативного зв’язку. Якість даних важлива, тому що часто дуже важко точно виміряти корупцію. Якість методології важлива для визначення причинно-наслідкового зв’язку. Наприклад, цілком можна стверджувати, що і високий рівень корупції, і високий рівень зростання визначають якоюсь третьою причиною (наприклад, особливостями країни). Тому переконливими є дослідження з так званими фіксованими ефектами для країни, які розглядають вплив зміни корупції на зміну темпів зростання в одних і тих самих країнах. Виявляється, що саме такі дослідження (як і дослідження, що використовують ще більш витончені економетричні методи) дають статистично значущі оцінки причинно-наслідкового зв’язку, тобто того, що саме корупція впливає на економічне зростання.
Наскільки дорога корупція з погляду економічного зростання? Останніми роками економісти найчастіше цитують працю Реймонда Фісмана і Якоба Свенссона, опубліковану три роки тому в Journal of Development Economics. Фісман і Свенссон отримали такий висновок: зниження "корупційного податку" на 1 відсотковий пункт доходу компанії призводить до збільшення її річних темпів зростання на 3 (!) відсоткові пункти. У цьому сенсі – судячи з документів, які публікують у російських блогах, – Росія має величезні резерви зростання. Оцінки, базовані на розрахунках Фісмана і Свенссона, кажуть про те, що кожні $4 млрд (тобто 0,25% ВВП) хабарів – це втрачені 0,7 відсоткового пункту економічного зростання. Тому щоб підвищити темпи зростання з нинішніх 3-4% на рік до 7,2% (які потрібні для подвоєння ВВП за 10 років), необхідно "всього лише" скоротити корупцію на $16-22 млрд на рік (а це можна порівняти з оцінками розкрадання коштів під час держзакупівель в 1 трлн руб., опублікованими контрольним управлінням адміністрації президента).
Іншими словами, робота 10 блогерів за 10 років призведе до того, що середній росіянин 2020 р. житиме не так, як середній словак зараз (за темпів зростання у 3-4%), а як середній італієць (за темпів зростання у 7%). Саме стільки коштує корупція – $16-22 млрд на рік.
Чи реалістично повірити в те, що 10 блогерів зможуть кардинально змінити ситуацію з корупцією в Росії? Ми вважаємо, що це можливо. Ще два роки тому ніхто не повірив би, що Джуліан Ассанж і Wikileaks стануть важливою силою у світовій політиці. А перед початком Великої депресії в США 1929 р. мало хто поставив би на те, що 11 "недоторканних" агентів міністерства фінансів США на чолі з Еліотом Нессом 1931 року зможуть перемогти корумповану систему чиказьких правоохоронних органів і посадити Аль Капоне за ґрати. Якщо "ефект Навального" полягатиме в тому, що середній росіянин зрозуміє, що боротьба з корупцією за 10 років означає різницю в рівні життя між Словаччиною й Італією, то суспільний попит на боротьбу з корупцією дасть результати.
Автори: Сєрґей Ґурієв, Олєґ Цивінський
Назва оригіналу: Эффект Навального
Джерело: Ведомости, 07.12.2010
Зреферував: Омелян Радимський