Експорт заробітчан-«ґастарбайтерів» – головна експортна стаття української економіки. За даними Нацбанку України, 2019 року перекази від українців за кордоном становили 12,8 млрд доларів. Це перевищує чистий прибуток від усього експорту України. Адже загалом український експорт у 2019-му оцінюють у 50 млрд доларів. Чистий середній прибуток від експорту може сягати згрубша 20%. Тож 2019 року український бізнес заробив на експорті «чистими» близько 10 млрд доларів.
Епідемія коронавірусу гробить заробітчан як головну статтю української економіки. Сотні тисяч українських «ґастарбайтерів» повернулися на батьківщину. От уже два місяці українці не можуть виїхати на заробітки. Українські торговельні мережі, будівельники, чиновники, лікарі, шкільні вчителі, платні відділення вишів, репетитори, комунальники, виробники одягу, транспортні компанії тощо недоотримають у 2020 році мільярди доларів. Економіка країни може звалитися на додаткові 20-25%.
Українські внутрішні ціни на продукти, комунальні послуги, одяг тощо розраховані на доходи «ґастарбайтерів», а не на місцеві «офіційні» зарплати. Українські виробники і продавці продуктів діють за принципом, що сім'ї заробітчан повинні платити за продукти не менше, ніж у ЄС. Ціни на продукти в центрі України, наприклад у Дніпрі, плюс-мінус схожі на ціни в Москві або Берліні. Хіба що тільки місцеві фрукти дешевші. У ЄС якісне молоко без пальмового масла можна купити приблизно за стільки ж або дешевше. Молоко дешевше в Іспанії, Чехії, Словаччині, Португалії, Угорщині та Польщі. У дорогій Голландії воно коштує офіційно трохи дорожче, а в реальності я купував його в Гаазі майже на третину дешевше, ніж в Україні. Якщо в Україні не буде грошей заробітчан для закупів за такими цінами, то щонайменше половина українців почне просто голодувати.
Робочих місць для «ґастарбайтерів» в Україні немає, навіть якщо вони погодяться отримувати «українські» зарплати. Карантин викинув на вулицю сотні тисяч українців, які працюють усередині країни. Внутрішні зарплати у кращому разі дозволяють українцям вижити без права серйозно захворіти. «Українські» зарплати недостатні для оплати навіть лікування середньої складності. На сайті Нікопольського заводу «Інтерпайпу» Пінчука є інформація про середню зарплату на заводі у 104 тис. грн на рік до вирахування податків або 8700 грн на місяць «брудними». Цей завод і саме місто достатньо шкідливі для здоров'я. З погляду доходів і ВВП України, одна українська пенсіонерка, яка доглядає за літніми людьми де-небудь на півночі Італії, заробляє близько тисячі євро і висилає гроші додому, дає економіці України як майже як 1,5-2 молодих робітників на шкідливому виробництві «Інтерпайп». При цьому в Україні у неї немає практично жодного шансу отримувати більш-менш гідну зарплату.
У відповідь на свій внесок в економіку України заробітчани мають повне право вимагати підтримки держави і захисту своїх прав. Передусім вони можуть вимагати, щоб держава перестала вважати їх економічними злочинцями і легалізувала їхнє право не платити українські податки на доходи за кордоном. Заробітчани ніколи не платили, не платять і не платитимуть українські податки на свої закордонні доходи. Рівень патріотизму значення не має. Податки не платять сільгосппрацівники, не платять програмісти, не платять офіціантки, не платять грантоотримувачі і викладачі львівських вишів – «цитаделі українського націоналізму», котрі читають лекції за кордоном.
Мій знайомий університетський викладач зі Львова поділився своїми враженнями про реакцію колег на його принципову позицію платити податки на закордонні доходи. Він реально подає декларацію і сплачує. Ніхто з його колег, котрі теж отримують дохід за кордоном, цього не робить. Реакція на його позицію одна: «Навіщо тобі це треба?». І чому вони, питається, повинні платити ці податки на закордонний дохід, якщо весь великий і значна частина середнього бізнесу в Україні законно «оптимізують» українські податки через офшори?
Якщо заробітчани працюють за кордоном офіційно, вони платять усі місцеві податки і відрахування у пенсійні фонди. Частина українців вже отримує нехай невеликі, але зароблені італійські пенсії. Заплатити українські податки на зароблене в тій же Італії означає заплатити подвійний податок. Багато українців працює за кордоном неофіційно. Заплатити податок в Україні рівнозначно відкритому визнанню порушення законодавства ЄС.
Частина українських громадян не може задекларувати свої іноземні навіть легальні заробітки, тому що вони можуть вважатися злочинними в Україні. Ті ж українські жінки, які можуть легально працювати у Кварталі червоних ліхтарів в Амстердамі або Репербане в Гамбурзі. Хай спробують вони заявити українській владі, де вони працюють... В Україні немає легальної сфери секс-послуг. Якщо вони пересилають частину заробленого до України, то вони приносять батьківщині значно більше користі, ніж десятки тисяч тих же українських бухгалтерів, задіяних у схемах з «відмивання» грошей і роботи з офшорами. Не кажучи вже про значну частину політиків, чиновників, депутатів, прокурорів, суддів тощо.
Українські заробітчани цілком реально можуть вимагати створення в Україні статусу індивідуальних експортерів особистої праці. Адже український бізнес не платить ПДВ на експортні продажі? Тим паче, що заробітчани і їхні сім'ї платять податки на свої закупи всередині України. Українська держава, звичайно, може посилити контроль за витратами заробітчан в Україні. Це може привести тільки до зменшення грошових переказів до України. Працюючі легально за кордоном українці намагатимуться більше грошей залишати там й активніше вивозити свої родини з України. Через подвійне оподаткування для частини заробітчан буде вигідніше утримувати своїх близьких за кордоном і не платити українських податків на додаток до європейських.
Легалізація іноземних доходів заробітчан дозволить їм законно переказувати гроші в Україну, легально витрачати, поміщати зароблене на рахунки в українських банках і за бажання інвестувати. Зараз без довідки про доходи той же Ощадбанк не прийме від вас якоїсь значної суми. З 28 квітня почав діяти закон про посилення контролю за банківськими платежами і готівковими розрахунками. Якщо він дійсно працюватиме, українським заробітчанам в Україні доведеться скрутно. Держава Україна просто ще більше засуне в тіньову економіку головну статтю свого експорту.
Крім легалізації, українські заробітчани мають повне право вимагати від України зараховувати їм пенсійний стаж за свою роботу закордоном. За умови, звичайно, що вони щомісяця роблять грошові перекази на свій український рахунок або своїм близьким. Вони реально заробляють на свою українську пенсію. Вклад «заробітчан» в українську пенсійну систему через непрямі податки в реальності значно вищий, ніж у багатьох українців, які працюють усередині країни і платять податки на зарплату.
Як головна стаття українського експорту, українські громадяни мають повне право також вимагати від держави захищати їхні права перед владою іноземних держав, організовувати повернення на робочі місця за кордоном в умовах карантину та отримувати від держави фінансову підтримку. Фінансова підтримка може бути у формі знижок на медичне страхування за кордоном, безкоштовне отримання закордонних паспортів, відшкодування витрат на отримання віз, безвідсоткові або низьковідсоткові кредити на проїзд і витрати за кордоном до отримання першої зарплати. Заробітчани – найвигідніший експортний бізнес України і мають повне право на підтримку держави не менше, ніж наближені до влади підприємці.
Якщо держава не піде назустріч заробітчанам в умовах кризи, то цілком можливе їхнє об'єднання в одну або кілька профспілок. Українські заробітчани можуть надати підтримку кандидату на наступних президентських виборах чи українським партіям, які пообіцяють виконати їхні вимоги. Це всього лише політика, і щось отримати в Україні можна тільки шляхом вимог, «політичного шантажу» і тиску, а не принижених прохань чи раціональних пропозицій. Українська влада розуміє тільки мову сили і «бабла».
Це цинічно звучить, але українським політикам і чиновникам, зі свого боку, теж варто допомогти «ґастарбайтерам» для збереження влади. Заробітчанам треба допомогти і «викинути» їх назад у Європу. Заробітчани – не тільки головна стаття українського експорту, а й наймобільніша, найактивніша, найрішучіша і найсміливіша частина українського народу. Їхати за тридев'ять земель, не «сидіти на дупі» в «рідному злиденному болоті», «гарбатитися» без продиху, ризикувати здоров'ям і часто життям можуть дійсно тільки сильні і сміливі люди. Якщо не дати їм можливості виїхати і заробити, вони просто не терпітимуть «прогнилі українські еліти». Вони їх знесуть. У Галичині і на Волині таке вже було.