У давньому Львові знаходимо безліч взірців справжньої жіночої елегантності та витонченості. Наприклад, до найелегантніших львів’янок давнини належала Розалія Ґрозваєрівна, донька Мартина. По дуже короткому співжитті з Франциском Злоторовичем вона вийшла заміж за знаменитого бургомістра, хроніста і поета Бартоломея Зиморовича і стала його третьою, однак не останньою дружиною, бо «підстаркуватий Роземунд», як його у своїх «Роксолянках» назвав брат Шимон, після її смерті вчетверте одружився з донькою купця Єжи Краля.
Залишилися вірші, присвячені цій витонченій львів’янці XVII століття, у яких перо закоханого поета надало їй теплого колориту і вдячного світла любові. Безсумнівно образ Розалії Ґрозваєрівни стояв перед очима Бартоломея Зиморовича, коли той описував чарівну Федору у своїй десятій «Селянці» із назвою «Зальотник» (український переклад автора цього тексту):
Дивна річ, що єдиним твоїм словом
Або тяжко хворію, або є здоровим,
І про тебе добре я знаю,
Що маєш ти славу у ріднім краю
Не маєтком багатим, не посагом славним,
Ані спадком безплідним родичів знатних.
Але почуття кохання, лагідна мова
Дали мені волю тобі промовляти
Про розкіш солодку, що трощить скелі
І пів душі виймає, підносить до неба.
А інша частина душі моєї,
Та, що лишилась в трухлявому тілі,
Невпинно співає хвалебні оди
Учинкам твоїм і принадам вроди.
Три сестри Харити троянди сплітають,
Ясне чоло твоє вінцем прикрашають.
А уста солодкі Гіменей пестує,
Насолоду кохання ревно готує.
Краса і сором на обличчі твоєму
Творять нову пристрасну поему.
Спокуса тіла твого незрівнянна,
Для серця мого ти мила й жадана.
Це насправді була поема, а не жінка, ця прекрасна пані Розалія, і, як бачимо, поема, оздоблена золотою оправою. Бо в інвентарі цієї «розкішної жінки», як про неї висловлюється закоханий поет, є 12 різних гардеробів літнього вбрання, серед них: оксамитне чорне у квітах з золотими мереживами, гладке оксамитне з перлами, французьке чорне у квітах з золотим мереживом, плисове зелене з таким же жупаном зі золотими і срібними мереживами і галунами, французьке чорне муарове, блакитне з золотим мереживом, чорне атласне і т. п.
Далі йде шубка з червоного лукійського (di Lucca) адамашку, підшита білим хутром, червона адамашкова спідниця з єдвабним мереживом, парчевий персиковий корсет зі срібними галунами, обшитий золотом, фіалковий у сріблясто-золоті квіти. А закінчують перелік цього гардеробу шуби, шведки (легка куртка, стягнута в поясі й рукавах), інші зимові вбрання, усі з оксамиту з перлами, з золотими або єдвабними оздобленнями й мереживами, підбиті соболями, куницями, рисями, білками і горностаями (перелік подано дуже скорочено).
На такому ж рівні, як багатство гардеробу, є й багатство коштовних прикрас Розалії. Ця містянка має 7 пар браслетів: в горошок, рубінові, діамантові, рогові з рубінами, плиткові, з «чотиригранним рогом» і т. п., ланцюгів золотих 8, коштовних каменів без ліку, серед них велика діамантова троянда, діамантове кольє, у якому великих діамантів 13, менших 16, два рубінові кольє з 67 каменів, намистечко зі східних перлів, пряжок рубінових 10, діамантове перо з білою фініфтю, діамантова нашийна прикраса на кшталт зірки, золота ручка, при ній голуб з рубінами, два діамантові «ношення» і до них двоє діамантових кульчиків; рубінова стрічка, рубінові кульчики у вигляді півмісяця, діамантова стрічка до сорочки, великий оправлений яхонт з реліквією святої Розалії, близько 50 коштовних виробів, так званих штучок: смарагдових, фініфтевих, рубінових, діамантових і перлових.
Показово, що ці так звані «штучки» - це не прикраси, а просто цяцьки, які пані брала до рук, аби побавитися трохи, а потім клала їх на місце. Дружина поета мала ще діамантового голуба, діамантові кульчики з перлами, 50 рубінових і діамантових перснів, 124 рубінові, золоті, позолочені, срібні шпильки, ґудзики, ґудзички і т. д. і т. п. – найсправжнісінький ювелірний склад, докладний список якого міг би знудити читача.
На покриття голови мала очіпок на волосяній сітці, на ній 11 рубінів, другий очіпок перловий із трьома великими рубінами, декілька коштовних капелюшків, один атласний з 26 стрічками по одному рубіні, інші теж атласні, рясно гаптовані перлами, далі рукавички з телячої шкіри, теж оздоблені квітами у перлах.
Пані Розалія, «будучи вдовою», мала кількаголосий клавікорд, але її другий чоловік, Зиморович, справив їй новий позитив (орган); в її покоях були атласні фіранки на білій підбивці, підшиті мусулбасом зі срібними мереживами, а на стінах – оббиття «арасові» і лазурові адамашкові. Нічого вже не говоримо про срібло, яке було особистою власністю цієї елегантної жінки, лише відзначимо, що вмивалася вона з ауґсбурзької срібної мідниці зі золотими краями, також інші предмети її туалету були оправлені у срібло: щітки, «ноженки» та ін. Ходила зі срібним віялом, а її молитовник та інші літургійні книги були майстерно оправленої у срібло.
Варто, між іншим, зазначити, що її чоловік, багаторічний бургомістр Львова, ледве входив до тогочасної двадцятки найбагатших людей міста, а це безсумнівно свідчить про чесність тодішніх найвищих посадовців. Якщо цей не надто багатий закоханий чоловік міг так обдарувати свою незрівнянну пасію, то що вже казати про справжніх львівських багатіїв.
Давній Львів вражає нас доволі високою побутовою культурою, що дещо ламає усталений стереотип про недостатній рівень гігієни і санітарії середньовіччя і нових часів. У кожному без винятку львівському містянському помешканні була лазня, про що свідчать протоколи, складені при поділі кам’яниць, а білизна, чи так звані «хусти», становлять один із найширших і найбагатших відділень як чоловічого, так і, щобільше, жіночого гардеробу. Коли йшла під вінець Домагаличівна, донька Войцеха, матір дала їй багатий посаг, пам’ятаючи найбільше про білизну: панна отримує 18 сорочок фламандських і напівфламандських, 15 сорочок кьольнських і 12 розкішних сорочок з комірами золотими, срібними, оздобленими чорним і червоним єдвабом і т. ін. Для чого панні аж 45 розкішних нічних сорочок, напевно питання риторичне.
На доказ вишуканого виховання містянських панночок дуже часто інвентарі перелічують лютні, позитиви, тобто невеликі пересувні органи, які набули розповсюдження в Європі у XIV-XVI століттях, і клавікорди, а надмір коштовних каменів, перлів, золота і предметів розкоші та елегантності свідчить не лише про добробут, але й про велику міру любові, якою чоловік оточував жінку.
Наприклад, Катерина Остроґурська з дому Вольфовичів, яка померла 1640 року, мала 12 золотих ланцюгів, чи не кожен з яких мав вагу від 50 до 80 дукатів. Вага одного дуката дорівнювала 3,5 грама, тобто загальна вага цих 12 золотих ланцюгів була близько 3 кілограмів, або 680 золотих червінців. Цікаво, що за 200 червінців і три сорока (120 шкурок) соболів константинопольський патріарх Діонісій IV 1686 року видав грамоту про підпорядкування Київської митрополії Московському патріархату. Уявіть, Москва отримала свій Московський патріархат заплативши Константинополю золота у три з половиною разу менше, аніж мала лише золотих ланцюгів скромна львівська містянка!
Пані Катерина мала ще шість браслетів, два коштовні «ношення» - одне з хлопчиками (путті), інше з ангелом, велику діамантову троянду, п’ять рубінових і діамантових хрестів, 17 понталів (оздоб із коштовних каменів і шляхетних металів), 36 перснів і величезну кількість перлів зі Східної Індії в нашийниках, кульчиках, різноманітних «штучках», ланцюжках і т. п.
У гардеробі цієї містянки майже немає бавовни і вовни; самі атласи, адамашки, оксамити, табіни з атласною або золотою підкладкою, коштовні соболеві хутра, всі з оздобленням золотим або срібним; серед білизни сорочки й нічні сорочки, гаптовані золотом і червоним єдвабом, подоли гаптовані у найрізноманітніший спосіб, паси, «усіяні єдвабом і золотом», бавовняні хустки, оздоблені золотом, або покриті «єдвабним і різнокольоровим» гаптуванням; і список замикає велика кількість мережив: венеційських великих, середніх, менших і більших, облямівок, комірів, очіпків, виключно мережаних.
Агнеса Січковичівна з дому Ружицьких мала 59 діамантових, рубінових, бірюзових перснів, 159 великих і малих золотих ґудзиків, емальованих, оздоблених коштовним камінням, 47 так званих рубінових, перлових і діамантових штучок, паски золочені, дротові срібні, браслети, ланцюжки, 10 перлових намист, понтали, кульчики, «ношення», чепраги, канаки, хрести, оздоблені найкоштовнішим камінням, широкі рубінові стяжки, а далі дуже дорога й високомистецька річ – золота фігурка Венери з рубінами, золотий пістолетик із перлами, діамантова пташка з перлами, золота Мелюзина з рубінами і смарагдами, золочений Бахус з фартушком, квітка з рубінів і перлів, «рицарський вузол» на 60 діамантів і т. п.
У гардеробі – самі золотисті табіни, червоні й золоті квіти, златоглави, оксамити, атласи, золотиста парча, і все це оздоблене золотими нашивками, обшите чорними і марципановими мереживами, підбите чи облямоване найкоштовнішими хутрами - соболями і горностаями. Капелюшки, очіпки, митри й мішечки, гаптовані золотом і обсипані перлами замикають цей перелік, який тут подається дуже скорочено (!) Покої цієї містянки були оббиті оксамитом, зі стелі головної кімнати звисала срібна корона, а про музикальність пані цього дому свідчили два клавікорди і чотириголосий позитив.
Утім не варто надто дивуватися цьому неймовірному багатству і пишноті львівських містянок, адже Львів у давні часи був найбагатшим торгівельним містом Східної Європи, де оберталися мільйонні кошти і розкішні товари з багатьох європейських та азійських країн. Треба лишень додати, що у давньому Львові просто нестримно буяла харитативна діяльність: громадяни міста багаті, середнього достатку і навіть зовсім небагаті нерідко жертвували значну частину свого маєтку, а то й цілий маєток на храми, монастирі, шпиталі, школи. Матеріальна допомога немічним, бідним, вдовам, сиротам, які прагнули здобути освіту, була пріоритетом тогочасного життя міської громади. Таким чином цей потужний рівень благодійності був наче спокутою за казкову пишноту давніх львів’янок.