Коли Петро Порошенко програв вибори, він вирішив зайняти нішу такого собі «батька нації» і виступати від імені всієї проукраїнської патріотичної опозиції. Розрахунок був на те, що Зеленський з огляду на різні причини робитиме кроки, які сприйматимуться суспільством як зрада національних інтересів. У перші місяці правління Зеленського здавалося, що така логіка нібито має певне підґрунтя. Але подальші дії шостого президента ущент зруйнували сподівання Порошенка.
Порошенко не завжди позиціонував себе за великого патріота з елементами націоналістичного світогляду. У перші роки президентства він проводив обережну політику. Пішов на укладення сумнівних Мінських угод. Просував через парламент закон про особливий статус Донбасу. Крізь пальці дивився на торгівлю з окупованими територіями. Як мінімум лояльно ставився до політичного воскресіння і посилення медійного впливу Віктора Медведчука. І вже точно Порошенко не був на вістрі антиросійської риторики.
Але з наближенням виборів 2019 року риторика п’ятого президента змінилася. Порошенко прийняв образ великого патріота і здійснив розворот у правий бік. В основі його передвиборчої кампанії лежало гасло «Армія, мова, віра». Розрахунок був на те, щоб показати усіх своїх опонентів у ліпшому разі недостатньо патріотичними, у гіршому – маріонетками й агентами Москви. Вершиною такої концепції виборчої кампанії став білборд зі зображенням Порошенка та Путіна і підписом: «21 квітня. Вирішальний вибір». Але виборці не повірили у щирість і в націоналістичну трансформацію Петра Олексійовича. Та й корупційні скандали далися взнаки. Результат – програна президентська виборча кампанія.
Треба сказати, що лідер «Європейської солідарності» не занепав духом після поразки. І не випав з вищої ліги української політики. Мало того, він волів би взяти реванш. Політтехнологічний розрахунок Порошенка був простий. Зайняти патріотичну нішу, потіснивши звідси менших гравців. Підтримувати медійну активність та стати рупором проукраїнських сил. І з таких позицій розпочати контрнаступ на Зеленського, звинувативши його у зраді національних інтересів та поступках агресору.
Спочатку здавалося, що така стратегія може бути навіть успішною. Через свою недосвідченість, політичну наївність, а можливо й інші причини, Зеленський на початках своєї каденції допускав політичні помилки і прорахунки.
Позиціонуючи себе як президента миру, новий глава держави не надто розумів, що ключ до закінчення війни лежить у кишені Путіна. Що просто «перестати стріляти», щоб війна на Донбасі закінчилася, не вийде. Що «в очах Путіна» нічого хорошого для України не побачиш. Що забезпечити гарантовану безпеку України поза НАТО – надважке завдання. Що таки має значення, біля якого пам’ятника чекаєш дівчину, в яку закоханий. Уникання мілітаристської риторики у країні, яка зі зброєю в руках відстоює свою незалежність, – не найкращий варіант. І «формула Штайнмаєра» дійсно небезпечна для України. А тут ще й окремі «слуги народу» почали підливати олії у вогонь у вигляді змін до мовного законодавства…
Здавалося, Порошенко може радісно потирати руки і мріяти, як через кілька років знову триматиме у своїх руках президентську булаву. Але потім все різко пішло не так, як розраховував Петро Олексійович і його політтехнологи.
Пацифістська риторика Зеленського почала поступатися місцем досить прагматичним і патріотичним гаслам. З публічного вжитку зникло прагнення миру на сумнівних умовах «формули Штайнмаєра». Поступово шостий президент перейшов до риторики, яку використовував його ж попередник. Частіше почали лунати слова про «російського агресора» й «окупанта». Про необхідність підтримки і розбудови української армії. Дійшло до того, що Зеленський відверто заявив про загрозу повномасштабної війни з Росією. І сказав, що Москва не хоче завершувати агресію проти України.
Показовою є зміна ставлення Володимира Олександровича до проведення військових парадів на День незалежності. У 2019 році параду не було. Його замінили ходою гідності та виконанням гімну України на піаніно. Проте це не завадило людям, які мали іншу думку щодо святкування Дня незалежності, провести в Києві потужний Марш захисників. І ось у 2021 році Банкова організувала військовий парад – один з наймасштабніших в історії України. Миролюбний і пацифістський тон чинного президента поступився риториці в дусі посилення обороноздатності, розбудови армії та співпраці з НАТО. Слово «окупація» на промові з нагоди 30-річчя з Дня незалежності було вжито Зеленським чотири рази. Загалом виступ шостого президента 24 серпня 2021 року був не менш патріотичним, ніж виступи його попередника. З апеляціями до історії, героїв, ідентичності.
Якщо раніше Зеленський ставився прохолодно до теми вступу України до НАТО, то в лютому цього року він уже питав у Джо Байдена: «Пане президенте, чому ми досі не в НАТО?». Те, що в команді ЗЕ зробили ставку на Північноатлантичний альянс, свідчить указ від 11 серпня 2021 року про Стратегію комунікації з питань євроатлантичної інтеграції України на період до 2025 року. Документ передбачає донесення до громадян «розуміння змісту та практичної цінності стратегічного курсу євроатлантичної інтеграції України».
На етапі передвиборчої кампанії 2019 року кандидат Зеленський обіцяв здійснити аналіз закону про українську мову на предмет відповідності Конституції. Після цього були спроби окремих нардепів від «Слуг народу» внести правки до Закону «Про забезпечення функціонування української мови як державної». Питання викликало значний суспільний резонанс і використовувалося політичною опозицією, зокрема ЄС на чолі з Петром Порошенком, для звинувачень влади у спробах нівелювати мовне законодавство. Але законодавчі антиукраїнські ініціативи «слуг» провалилися. А влітку цього року Конституційний Суд поставив крапку в цьому питанні, визнавши відповідність мовного закону усім нормам. Після цього Зеленський дав зрозуміти, що більше це питання не порушуватиме.
Та найбільший удар Зеленський завдав по Порошенку, коли в лютому ввів санкції проти кума Путіна Віктора Медведчука та трьох телеканалів «112 Україна», NewsOne, Zik. Віктор Медведчук повернувся у вищу лігу української політики саме за президентства Петра Порошенка. Існують припущення, що саме п’ятий президент посприяв його політичному відродженню і навіть мав з ним певну економічну співпрацю. В усякому разі незаперечним є той факт, що телеканали Медведчука були рупорами російської інформаційної пропаганди в Україні. І забезпечували маніпуляцію громадською свідомістю, транслюючи кремлівські тези про «громадянську війну» та про «націоналістів-фашистів» в українській владі. Якби ці канали працювали й надалі, рейтинг проросійських сил міг би зростати. А в суспільстві формувалися б нові лінії розколу. Що й було дуже потрібно Москві.
У травні ж Віктору Медведчуку та його однопартійцю з ОПЗЖ Тарасу Козаку висунули підозри в державній зраді. Невідомо, чим закінчиться ця справа. Зараз колишній лідер ОПЗЖ перебуває під домашнім арештом, він випав з політичного життя України. А Тарас Козак зумів втекти. Очевидно, у команді Зеленського чітко зрозуміли, що такі дії припали до душі патріотично налаштованому електорату.
Багато українців почали замислюватися над питанням: якщо Порошенко був таким видатним патріотом і противником «руского міра», чому ж він дозволяв працювати проросійським телеканалам, які здійснювали інформаційну диверсію проти України? Чому він не зумів навіть висунути звинувачення про державну зраду куму Путіна Віктору Медведчуку? Що йому заважало? А Зеленський просто взяв і зробив. А експрезидент лише розводив руками та кивав на якісь обмеження. Невже мудрий і досвідчений Порошенко не розумів усіх загроз для національної безпеки? Чи тут щось не так?..
До нових президентських виборів ще багато часу. Якщо нічого кардинально не зміниться, Зеленський й надалі зміцнюватиме свої позиції в патріотичному секторі, заганяючи свого політичного суперника у глухий електоральний кут. Зеленський зразка 2021 року у свідомості виборця вже не виглядає ідеологічним опонентом Порошенка. Навпаки, у дечому він навіть випередив Петра Олексійовича в царині відстоювання національних інтересів. Тож звинувачення в національній зраді вже не працюють. А саме на це сподівався Порошенко, мріючи про свою реінкарнацію. Тепер усі його електоральні сподівання розсипаються на порох. Бо Зеленський поступово забирає в Петра Олексійовича національно-патріотичний порядок денний, позбавляючи його основного політичного хліба.
Соціологія каже, що наразі Зеленський зберігає високий рівень довіри на рівні близько 50%. Тоді як Порошенкові так і не вдалося подолати свій величезний антирейтинг у межах 70%. За таких умов п’ятому президенту ніколи не виграти в шостого. Порошенко потрапив в електоральну пастку. І винен у цьому значною мірою він сам.