Енвер Ізмайлов – український музикант, віртуозний гітарист, композитор, керівник ансамблю "Art trio of Crimea", заслужений артист України. Він відомий публіці, завдяки своїй майстерній грі на гітарі тепінгом.
Також Енвер Ізмайлов експериментатор, що поєднує джаз та етнічну музику Балкан і Близького Сходу. Він, завдяки винайденій манері гри на гітарі (тепінгу – дві руки знаходяться на грифі гітари, пальцями притискаючи струни і швидко змінюючи позиції, створюється звук), наслідує звуки живої і неживої природи. Понад 15 років є членом президії Джазової асоціації України.
Нещодавно Енвер Ізмайлов побував у Львові з сольним концертом, а також виступив на «Флюгерах Львова» у межах «Прокидання з Мертвим півнем». Заледве Енвер зійшов зі сцени, де зіграв кілька композицій (зокрема, були імпровізації із Міськом Барбарою), як ZAXID.NET заскочив його проханням про невеличке інтерв’ю. Розмову зі знаним музикантом-віртуозом довелося проводити на тлі гучної музики та шалені волання публіки. Водночас, попри похмуру погоду, з’явилося сонечко.
- Як вам виступи у Львові, адже вчора був ваш сольний концерт у клубі, а сьогодні - з «Мертвим півнем» на відкритому просторі?
- Я у Львові не дуже часто буваю, але скажу, що тут народ дуже дружній і дуже любить музику, мистецтво. І без снобізму. Вчорашній концерт пройшов дуже гарно. Народу було багато. Я грав близько 2 годин без перерви, і народ не йшов, ще просили, на біс. Сьогоднішній виступ, як могли бачити самі, пройшов також дуже гарно. Зі сцени бачити ці сяючі очі людей – це найкраще для музиканта. І не зважаючи на погоду (накрапав дощ – ред.), люди продовжували стояти біля сцени, танцювали. Навіть приємно, що сонечко вийшло після виступу.
- Наскільки я розумію, були імпровізації з Михайлом Барбарою…
- Так. Ми не домовлялися. Так вийшло. З «Мертвим півнем» і Михайлом Барбарою я познайомився раніше, не цього року. Познайомились ми ще в 1999 році, коли були на Днях України у Франції. Відтоді ми не бачилися. Уже минуло майже 12 років. Приємно з ними було виступати. Людям подобалося.
- Чи не важко, постійно притискувати струни, відтворюючи звуки, мелодію, пальці не болять?..
- Таке ж запитання можна задати каратистам (сміється).
- Ходить така легенда, що вам подарували гітару, а ви не вміли на ній грати, відтак створюючи мелодії, ви винайшли інший метод гри на гітарі – тепінг.
- Ну, це не зовсім так. Я граю і традиційно на гітарі. Просто тепінг для мене найкращий спосіб, найбільш прийнятний, найбільш близький. Тепінг для мене найцікавіша манера гри. Тепінг – це гра ведучого.
- Як ви прийшли до такого методу, як він створювався? Різними спробами?
- Мізками (сміється). Багато пробував. Це тяжка і копітка праця. Колись чи не в кожному місті мене запитували, як я дійшов до цього методу гри на гітарі, і мій колега Андрій Макаревич, почувши це, піджартував, що в Фергані, де я народився, не було медіатрів, і тому я навчився так грати. Це, звичайно, жарт.
Для деяких звуків я використовую зовсім немузичні речі – склянку, носову хустинку… Завдяки їм створюються зовсім інші музичні ефекти…
- У вашому «Утро в колхозє» є момент з кошенятком дуже милий… Ця історія дуже жива. З натури «змальовували»?
- Такі речі пов’язані з якимись враженнями. Як письменник чи поет пише пісні? Він щось побачив, щось йому запам’яталося, і він вирішив це витворити сам. Я з натури відтворював, приїжджав у село, слухав…
- У вас особлива манера гри, чи не боязко вам було з нею спочатку виступати?
- Перші концерти – так, а потім – ні, потім було легше…
- Вас називають одним із найкращих музикантів світу.
- Мені приємно, але я зірку собі в чолі не вбиваю. Нормально це сприймаю. Я насправді дуже багато спілкувався із людьми, яких знає весь світ, - Бобі Макферін, Джон МакЛафлін, Дейв Векл – вони теж зірки… Можливо, вони в мені бачать професіонала, але у всякому випадку у мене з ними абсолютно нормальна мова, спілкування.
- Ви давно граєте таким методом, десь із 1970-х років…
- У кінці 1970-х почав так грати.
- У радянському союзі нова музика сприймалася поганенько, чи не було якихось переслідувань через інакшість?
- Всю західну музику переслідували. Мене не переслідували. Не було можливості грати на велику публіку. А загалом влада ігнорувала, але не переслідувала. Те, що говорять, що переслідували когось через музику – це блеф. Можливо, якщо співали якісь пісні антирадянські, то їх, може, й переслідували… Просто музиканти самі по собі люблять так говорити, щоб, грубо кажучи, зробити піар, але я не вважаю, що були переслідування. Так, у нас не було можливості грати джаз на якихось заходах, але це не обов’язково було називати «джазом», а просто музикою назвати… Вони всі дилетанти були - оці номенклатурники, вони не розуміли, що це джаз. Не знаю, як при Хрущові, при мені воно не переслідувалося. Просто не було можливості виступати, а грати ти міг, де завгодно. Зате зараз з’явилося більше можливостей популяризувати свою творчість і розвиватися.
- Ви аполітичний музикант…
- Музика народилася раніше від політики, тому музика не залежить від політики. У ній можна грати все що хочеш, її кожен розуміє по своєму. Щастя в тому, що музика говорить на своїй мові, яка нікому не зрозуміла, але всі можуть здогадуватися…
- Вас запрошують на різні фестивалі у різні країни… Де виступатимете цього року?
- У Монстері (Німеччина), Прибалтиці, Скандинавії, в Південній Африці, Америці. В Україні теж концертуємо. У нас гастрольне життя. Ми не можемо в одному місті давати по три концерти.
- Інколи у ваших концертах виступає і Леніє, ваша донька.
- Я не переконував її йти в музику. Це її самостійне рішення. І коли ми разом виступаємо чи записуємося – це співпраця двох повноцінних артистів.
- На вашу думку, наскільки джаз популярний у нашій країні?
- Тут певною мірою не в популярності загалом може йти мова, а в тому хто що слухає, і де що відбувається. Концерти джазові, фестивалі вони ж є, не проблема джазової музики, що їх мало. Часто організатори джаз-концертів чи фестивалів роблять їх на голому ентузіазмі. Музика є, вона стукає до сердець. Її кожен розуміє по-своєму. Зараз є можливості слухати різну музику, зокрема і джаз, в Інтернеті. Хоч живий концерт – це живий концерт.
- В одному інтерв’ю ви визначили проблему джазу в тому, що музиканти непідготовленому глядачу у джазі подають техніку і можливості інструмента в джаз-палітрі.
- Саме так, джаз – це ж не тільки пілотаж, це також спокійна музика.
Довідка ZAXID.NET
Енвер Ізмайлов народився у 1955 році в Фергані (Узбекистан), закінчив місцеве училище мистецтв по класу фагота, грати на електрогітарі навчився самостійно, спочатку класично, а потім винайшов тепінг. На поч. 1990-х Енвер Ізмайлов переселився у невелике селище поблизу Сімферополя, де став збирати місцевий фольклор своїх предків кримських татар. Використовує зібраний матеріал у своїй творчості. З 1995 року Енвер Ізмайлов стає керівником тріо, у якому є флейтист Наркет Рамазанов та барабанщик Рустем Барі (альбом "Минарет", 1999). З 1995 року є членом президії Джазової асоціації України. Брав івере участь у джазових фестивалях в Україні, Латвії, Росії, Фінляндії, Німеччині, Норвегії, Франції, Італії, Австрії, Швейцарії та ін. Лауреат першої премії Європейського міжнародного конкурсу гітаристів у Лозанні (Швейцарія), володар багатьох дипломів та премій. У 2009 році – присвоєно знання народного артиста України, до речі, це перший джаз-музикант, який отримав таке звання.
Живе в Сімферополі.
Фото Макса Баландюха