Війна в Перській затоці набирає обертів. Сполучені Штати й Ізраїль ефективно нападають, Іран ефектно огризається. Скільки ще триватимуть бойові дії? Таке запитання ставили Дональдові Трампу під час пресконференції. Він чітко відповів: «Війна закінчиться скоро, або ні».
Ще чіткіше американський президент відповідає на запитання щодо цілей операції під мальовничою назвою «Епічна лють» (Epic Fury). Проте щоразу по-іншому. То метою є захист американських громадян, то знищення ядерної та ракетної програми Ірану (уже вкотре), то ліквідація «режиму аятол» тощо.
Зрештою, усе це для нас, звісно, важливо, але не настільки, щоб ми забували про війну на українській території з підступним і лютим агресором. Тому для українців пріоритетне питання «перської кампанії»: як вона впливає зараз і вплине в майбутньому на Україну і російсько-українську війну?
Наразі простіше розгледіти, на жаль, негативні впливи, які вже відчуваються або ж відчуються найближчим часом. Передовсім – зростання цін на нафту. Для країни-імпортера з покоцаною війною господаркою – це дужу болісний удар. А от для Росії це стане, навпаки, великим бонусом у справі фінансування агресії.
Нафта почала зростати в ціні ще до початку бойових дій, коли лише відбувалася підготовка до операції та накопичення американських військовиків у регіоні. А вже з початком реальних бойових дій, особливо обмеження, а то й цілковитого перекриття судноплавства в Ормузькій протоці, яка вважається головною нафтовою артерією світу, ціни на енергоносії стрибнули приблизно на десять відсотків. Аналітики ринку застерігають, що ціна на нафту найходовіших сортів, як-от Brent чи WTI, може сягнути 100 доларів за барель, дехто називає навіть моторошну цифру – 140 доларів.
Таке подорожчання енергоносіїв, якщо воно відбудеться (а воно таки відбудеться, якщо війна затягнеться надовше і розвиватиметься зовсім не так, як це замислив Трамп), дасть змогу Москві відчутно поліпшити своє фінансове становище. Передовсім закрити дефіцит бюджету, виділити кошти на оплату контрактників для вторгнення в Україну та й загалом відчути себе значно впевненіше і на своїй території, і на фронті, і на майбутніх перемовинах.
Другим негативним чинником є відволікання глобальної уваги від війни в Україні. Тепер Іран став позаконкурентно головною «гарячою точкою» світу, тож до нього й прикута вся увага світових масмедіа, політиків, міжнародних організацій. А кривава агресія Росії в Україні може, на думку деяких аналітиків, перетворитися на «забуту війну». Принаймні на час, поки тривають активні військові дії в затоці.
Згідно з повідомленнями в американській пресі, досвідчені військові радники Трампа намагалися всіма силами відговорити його від початку бойових дій проти Ірану, вважаючи цю затію абсолютно невиправданою авантюрою, яка навряд чи матиме позитивне завершення. Оскільки Тегеран не лише не здається, а й не йде на жодні поступки, відкидає евентуальні перемовини, то зрозуміло, що військові дії триватимуть значно довше, ніж розраховували у Вашингтоні чи Єрусалимі. Що передбачає понадпланове використання боєприпасів, можливо, саме тих, які попередньо призначалися для України в рамках програми PURL.
Президент Володимир Зеленський вже б’є на сполох: «Якщо буде довга війн, то у близькосхідних партнерів буде дефіцит ППО. Ви бачите, що вони використовують ППО проти "Шахедів". Усі розуміють, що для нас це наше життя – відповідна зброя. Якщо на Близькому Сході будуть тривалі бойові дії, це обов’язково вплине на постачання. Я в цьому впевнений».
Експерт Оборонного аналітичного центру Королівського об’єднаного інституту військ у Лондоні Ед Арнольд, об’єднуючи другий і третій чинники, зазначає в коментарі для видання Politico: «Існує ефект доміно з точки зору уваги. Як можна звинуватити Трампа в тому, що він проводить політику або розглядає можливість поновлення зусиль щодо стримування росіян в Україні, якщо він щойно відкрив ще один фронт у потенційній війні? Так само, якщо ви маєте намір використати багато обладнання й техніки в регіоні, у вас не буде запасів».
Чиновники Пентагону ще напередодні війни в Перській затоці, відчуваючи її неминучий подих, висловлювали занепокоєння, що такий конфлікт може виснажити американські запаси зброї. Вони застерігали, що це може зробити США більш вразливими. І цей аргумент, імовірно, посилюватиметься, що довше триватиме війна.
Такий стан справ, природно, може підштовхнути адміністрацію Трампа до пріоритетного поповнення власних запасів і відмовити в продажах Європі для України в рамках програми PURL. Передовсім, звісно, ідеться про ракети для систем ППО і ПРО. «Було витрачено багато вогневої потужності, включно з ракетами-перехоплювачами та іншими ракетами. США потрібно поповнити запаси, а це означає, що Європа чи Україна можуть купувати менше», – попередив високопосадовець Міністерства війни США, який побажав залишитись анонімним, оскільки питання, як він сказав «є делікатним».
Тож напрочуд болісним наслідком війни в затоці може стати те, що Україна почне відчувати дефіцит американських ракет-перехоплювачів PAC-3. Вони потрібні для ППО Patriot і є життєво важливими для нас, бо лише ними ми можемо збивати російські балістичні ракети, які останнім часом завдають значних руйнувань українським містам, енергетичним та інфраструктурним об’єктам. Європейські країни, хоч останніми роками й активізували розвиток власного військового комплексу, усе ще не спроможні повною мірою забезпечити ні нас, ні себе амуніцією для ППО. Потрібні ще роки, перш ніж Європа зможе діяти в цій царині повністю самостійно, тобто без США.
Ще одним негативним для нас наслідком війни в затоці став якщо не зрив, то принаймні відтермінування на невизначений час чергового раунду мирних перемовин у форматі Україна-Росія-США. Наступний їхній раунд мав відбутися 5-6 березня в Абу-Дабі. Утім, з огляду на те, що й Об'єднані Арабські Емірати потрапили в зону активних бойових дій, перемовини навряд чи відбудуться вчасно. Зрештою, попередні раунди розмов, які відбулися в лютому в Женеві чітко продемонстрували відсутність точок дотику в позиціях української і російської делегацій. Тому незустріч в Абу-Дабі навряд чи можна назвати великою втратою.
То що, війна в затоці принесла Україні лише негативні наслідки? У короткостроковій перспективі радше так, аніж ні. Проте у грі в довгу не все так однозначно.
Який же позитив принесла нам «Епічна лють»? Передовсім можна стверджувати про болісні іміджеві втрати Росії. Кремль вкотре продемонстрував, що не здатен не те що захистити свого стратегічного союзника, але навіть прямо чи хоча б опосередковано допомогти йому. Перед цим аналогічної ганьби Росія зазнала в Сирії, потім у Венесуелі, далі – на Кубі. І тепер – з Іраном.
Американські й ізраїльські військовики прецензійними удари знищили верховного лідера Ірану аятолу Алі Хаменеї та низку високорангових командирів та інших високопосадовців режиму. Таким чином Путіна позбавили ще одного цінного союзника. А як відреагував грізний російський диктатор? Та практично ніяк – обтерся і сказав, що то Божа роса.
Окрім того, Росія, яка донедавна вважалася одним із ключових гравців на Близькому Сході, після ганебної втрати союзників у Сирії і пасивної реакції на нищення союзника в Ірані, остаточно позбувається впливів у регіоні. Наприклад, Ізраїлю у своїх діях часто доводилося озиратися на Москву, враховувати інтереси Кремля, усвідомлюючи, якими важелями впливу на Близькому Сході той диспонує. Тепер уже зважати на думку росіян – абсолютно зайве.
А от якщо США й Ізраїлю вдасться суттєво послабити Іран, який є прямим союзником Росії, то це може стати додатковим козирем для України в майбутніх мирних перемовинах.
Окрім іміджевого удару, Путін зазнав і не менш болісного психологічного удару. Досі його перманентно лякала тінь «кольорових» революцій. Він робив усе, щоб не допустити того, що сталося 2003 року в Грузії, 2004-го – в Україні, 2005-го – у Киргизстані тощо. Тепер спектр його страхів значно розширився.
Венесуельський диктатор Ніколас Мадуро був переконаний, що завдяки посиленій охороні – зокрема елітним загонам кубинських спецпризначенців – до нього неможливо дістатися ворогові. Проте американські командос з Delta Force його легко викрали з надукріпленої резиденції. Та ще й разом з дружиною. Хаменеї, припускаємо, був переконаний, що завдяки міцним бункерам, охороні, яку забезпечував Корпус вартових ісламської революції, його неможливо вбити. Але вбили, причому в перші хвилини операції в затоці.
То чого тепер боятися Путіну: «кольорових» революцій, викрадення, вбивства за допомогою високоточної протибункерної ракети? А може, куля прилетить від його ж охорони? Страхи породжують параною, параноя призводить до перманентних помилок в оціненні ситуації й ухваленні рішень.
І останнє, як то кажуть, за порядком, але не за значенням. Шахедні атаки Ірану, вчинені цими днями по базах США і союзників, змушують потужні у промисловому й військовому аспекті натовські держави звертатися по допомогу до України. Збивати відносно дешеві «шахеди» ракетами-перехоплювачами PAC-3, які коштують мільйони доларів, виявилося справою геть не ефективною й непоплатною. А в України вже є розроблена й перевірена на практиці система боротьби з безпілотниками за допомогою дронів-перехоплювачів. Тож Україна природно і впевнено стає країною-власником високих військових технологій. І тут уже розмови про військову допомогу «бідній родичці», які час від часу веде Трамп чи його поплічники, стають цілковито недоречними.