Нещодавно стало відомо, що колишній генеральний секретар Ради Європи (2009–2019), експрем'єр-міністр Норвегії (1996–1997) і колишній голова Нобелівського комітету (2009–2020) Турб'єрн Яґланд вчинив спробу самогубства. На щастя, спроба була невдалою, однак його таки шпиталізували у важкому стані.
У який спосіб політик намагався вкоротити собі віку, чи є загроза його життю нині, у якому шпиталі він лікується – наразі не повідомляється. Громадськість і взагалі могла нічого не дізнатися про цей прикрий інцидент, оскільки, як з’ясувалося, була домовленість тримати це в таємниці. Норвезька асоціація редакторів уклала з адвокатом політика Андерсом Брусветом джентельменську угоду про нерозголошення інформації щодо спроби самогубства Яґланда. Проте видання iNyheter вирішило врешті-решт, що принцип свободи слова важливіший, і опублікувало інформацію.
А напередодні ім’я ексгенсека Ради Європи «засвітилося» в сумнозвісних «файлах Епштейна». Вони спровокували кримінальне переслідування політика. 12 лютого йому було висунуто звинувачення в масштабній корупції, пов'язаній з його відносинами з американським фінансистом, організатором контрабанди й сексуальної експлуатації неповнолітніх Джеффрі Епштейном. Того ж дня поліція провела обшуки в помешканні політика в Осло і в об’єктах його нерухомості в Рісері.
Ми ж, українці, запам’ятали собі ім’я Турб'єрна Яґланда у зв’язку зі зовсім іншими неприємними подіями, пов’язаними з Росією. Хоча, якщо глибоко замислитися, то, може, і не «зовсім іншими». Бо, як з’ясувалося, воно все пов’язано.
Отже, перша конфронтація України із цим норвезьким політиком відбулася в березні 2014 року. Яґланд, як керівник Ради Європи, покивав українцям пальчиком: мовляв, но-но-но, не можна нехтувати правами меншин. Ішлося про скасування «постмайданною» Верховною Радою сумнозвісного закону «Про засади державної мовної політики», більш відомого в народі як «закон Ківалова–Колесніченка». «Ми шкодуємо про це», – бідкався тоді Яґланд і закликав українських політиків захищати права національних меншин, зокрема росіян, а також плекати їхню мову.
У травні 2017 року Яґланд висловив стурбованість українською забороною на великі російські інтернет-сервіси й соціальні мережі, зокрема «Вконтакте» і «Одноклассники». «Блокування соцмереж, пошуковиків, поштових сервісів та новинних сайтів суперечить нашому спільному розумінню свободи слова і преси. Більше того, подібні масштабні заборони порушують принцип пропорційності», – обурювався Яґланд.
Головна ж колізія між Україною і Турб'єрном Яґландом виникла вже 2018 року, коли постало питання про позбавлення Росії права голосу в Раді Європи. Вимога чітка й справедлива. Ну, бо не може країна-член РЄ зневажати кордони іншої країни-члена, порушувати її територіальну цілісність, а тим більше здійснювати окупацію чи анексію.
Цікавим моментом у цій історії є те, що ще у вересні 2014 року Яґланд, як генсек РЄ, у своєму виступі з трибуни в Страсбурзі рішуче заявляв: «Російська Федерація своєю агресією щодо України порушила два фундаментальні принципи Ради Європи: територіальну цілісність країн-членів організації та верховенство права. Це очевидно, що наразі є чітке порушення цих принципів з боку Росії».
Але коли (аж через чотири роки) справа дійшла до реальних карних заходів проти росіян, то тут Яґланд «несподівано» дав задню. Він заявив, що, мовляв, не можна виганяти Росію з РЄ «лише» за анексію й агресію, при цьому покликався на статутні документи РЄ, де нібито вказано чотири засадничі принципи, від яких країна-член не може відхилятися навіть за надзвичайних обставин. Це – заборона смертної кари, тортур, примусової праці або рабства, а також позасудового покарання. Яґланд теж висловив занепокоєння, що в разі виходу Росії з РЄ «мільйони російських громадян утратять можливість відстоювати свої права в ЄСПЛ».
Звісно, напад однієї країни-члена на іншу в статут РЄ не вносився, ну бо здавалося, що такого не може статися, бо не може статися ніколи. Але от сталося. Зафіксовано акти агресії, інвазії, анексії. Але покарати не можна, бо в статуті це не передбачено. Ось такий абсурд.
Ще більшим абсурдом було те, що тодішній генсек РЄ став вимагати скасування навіть тих незначних покарань Росії, які були запроваджені раніше. Передовсім щодо позбавлення членів російської делегації права голосу. Тверезомислячі делегати РЄ обурювалися: Росія не виправила нічого з того, що їй інкримінували. Ба більше – поглиблює свою провину подальшими агресивними діями проти України. То чому раптом з неї мали б знімати санкції?
Яґланд тоді викручувався на трибуні, як вуж на пательні. Запевняв, що країнам Заходу потрібно вести більш інтенсивні перемовини з Росією для вирішення кризи на сході України. «Цілком очевидно, що Москва має вплив на події у Східній Україні, і тому Захід має розмовляти з Росією на рівних», – стверджував він.
Ще тоді в багатьох стала закрадатися підозра: а чи не перебуває шановний Турб'єрн Яґланд у Кремлі на гачку? Норвезькі й іноземні ЗМІ неодноразово звинувачували його в надмірних симпатіях до путінської Росії, які можна було б пояснити неформальними мотиваційними зв’язками, тобто корупцією.
Але хіба може така поважна, авторитетна особа бути корумпованою? Адже з такою вадою він точно не зміг би бути обраний генеральним секретарем Ради Європи. Ще менше шансів у нього було б очолити Нобелівський комітет з питань премії миру. Адже цей ґреміум щороку визначає найгіднішу у світі людину. Тож і члени комітету мали б бути ангеликами з крильцями, а голова – і поготів «чеснішим від Херувимів». Ну бо підозри підозрами, а посади нібито говорять самі за себе.
Аж тут гульк – «файли Епштейна». І вся репутація пішла коту під хвіст.
Що стало відомо з оприлюднених документів у справі американського фінансиста, організатора контрабанди й сексуальної експлуатації неповнолітніх Джеффрі Епштейна? Зокрема те, що в період з 2011 по 2018 рік Яґланд і члени його родини неодноразово користувалися приватними апартаментами Епштейна в Парижі і Нью-Йорку, а також зупинялися на його віллі в Палм-Біч у Флориді. Епштейн, імовірно, оплачував подорожні витрати родини експрем’єра Норвегії. Також повідомляється, що Яґланд звертався до Епштейна по допомогу в отриманні банківського кредиту. І ще багато інших неприємних для політика деталей.
Ось так кришталево чиста репутація ексгенсека РЄ розбилася на друзки. А як щодо Росії? Не переживайте, є й Росія: зв'язок Яґланда з Кремлем зафіксовано й у «файлах Епштейна». Зокрема, мовиться про те, як Турб'єрн Яґланд налагоджував контакти Джеффрі Епштейна з міністром закордонних справ Росії Сєргєєм Лавровим. Тобто, якщо раніше були лише несміливі припущення, що Росія могла корупційно розбестити Яґланда, то тепер про це вже можна стверджувати майже впевнено.
Безумовно, Турб'єрн Яґланд належить до тих людей, які надзвичайно дбають про свою репутацію, прагнуть, щоб у їхніх біографіях не було ні найменшої плямки. Досі йому це так чи інакше вдавалося, його неодноразово обирали на гідні посади, він організував Всесвітній форум демократії, головна мета якого – «утвердження демократії, поваги до прав людини та верховенства права у всьому світі». Він написав багато моралізаторських книг, зокрема «Моя європейська мрія», «Наш вразливий світ», «10 тез про ЄС та Норвегію» тощо.
І тут такий удар по реноме. Хоч бери і вішайся. Залишається єдине запитання: Яґланд дійсно мав намір накласти на себе руки, чи все це спектакль спрямований на те, щоб уникнути судової відповідальності?