У ці радісні прокатні дні серіального мила під назвою «Секс у великому місті», від якого лишилось лише 2-ві години господарського. Ознайомившись з творчою платформою 2-х нардепок від партії з непристойною назвою «Єдиний центр» та її круглою символікою.
Переживши пришестя Тимошенко. 4-те речення цього абзацу поведе свою ненормативну мову про так звані «жіночі» штучки інтелектуального характеру.
Варто відразу ж зазначити, що ці речення в жодній разі не є прихованою рекламою фірми «Наша Ряба». Не є узагальненням, що посягає на всеоб'ємність. Не є об'єктивністю, яка хоче окупувати всі скрині суб'єктивності і прихованості. Ці речення стосуються конкретних випадків та окремих представниць 1-ї половини людства. І взагалі, прохання звернути свою увагу на «жіночі» закінчення у більшості слів у цих колонках.
Намагаючись поверхнево описати слизьку красу аватарів (які не оминули своєю увагою в останні дні Львівщину) Оксани Білозір, Лесі Оробець і Юлії Тимошенко, врода яких перманентно уникає будь-яких літерок і звучочків, перейдемо до політичної палітралізації їх харизм, оскільки поза політикою ці тьоті нікого не цікавлять.
У такій ситуації доводиться зіштовхуватись зі стіною словесного характеру. А саме, як, уникаючи патріархальних тенет садомазо, правильно іменувати жінок у політиці? Жінка-політик, політкиня чи політичка? О, в останній варіації звукорядочок наближається до зганьбленного Фройдом слова «істеричка», та й саме слово «-тичка», маючи фалічне забарвлення, псує усі таємниці «жіночності». А якщо ж не відокремлювати (не від слова Кремль) від «-тички» множинне значення префікса -полі, отримується взагалі неприсутній у природі варіант, схожий за своїм функціональним навантаженням до фантастики квадратного тричлена.
Але враховуючи амбівалентну природу «жіночої» натури та її невпинну боротьбу за свої права у цьому жорсткому «чоловічому» світі, де уся влада крутиться навколо патріархальної натурфілософії Фалеса, можна неозброєним оком побачити в плакатних руках тієї ж Юлії Володимирівни таку штучку як меч.
І як стверджують деякі просунуті лінгвісти, слово з 3-х веселих букв перекладається з івриту саме як меч. Але й навіть без перекладу, форма і фізіо-хімічні властивості зброї тотального панування сміливо вимальовують усі свої символічні і практичні навантаження.
Заради миру між «жінками» і «чоловіками», варто наголосити на знущальній характеристиці й слова «чоловічого» роду «політик». Насмішка у слові «політик» простежується в негативації слова «тик» і асоціацій з крилатим висловом «методом тика», тобто наосліп. А отже, політик - це людина, яка багато разів (префікс -полі) намагається зробити щось методом тика, тобто наосліп, тобто погано. А таких піплів народна мудрість називає простим і зрозумілим усім словом - дурень.
Отож, після такої забасенної моралі, можна зацитувати неприкаянним адептам «Сексу в великих сітях» з їх перехідним прапором - Сарою Джесікою Паркер (і тут фалічні конотації), усім віндовсним суфражисткам, фанатам місонерської пози і ранкової рибалки (тут без жодних конотацій), а також радикальним феміністкам 2-ї хвилі.
Можна зацитувати, що клюнувши на небезпечний гачок (загроза метанаративу, а, отже, прокляття логоцентризму та неувага до маргінесів) буквального тлумачення Святого Письма і забувши про усі фонди алегоричного тлумачення Олександрійської школи, вони втратили ще одне (альтернативне) значення слів з 3-го розділу книги Буття під гаслом «Прабатьківський гріх», а саме: «і до мужа твого пожадання твоє, - а він буде панувати над тобою».
Перебуваючи на позиціях сексуально-позитивного фемінізму і приступивши з чистим серцем і помислами до екзегези 16-віршика 3-го розділу книги Буття, можна пройти через море єгипетське натяків і підтекстів та вийти на стабільний берег банальності, яка щодня підтверджується досвідом.
Отож, наука герменевтика повідомляє про наступне. «Жінка» має пожадання до влади=мужа (базуємся на патріархальній системі координат). Діставшись до неї через відеопрокатні точки та іншу металургію, вона стає банальною рабою любви=влади («а він буде панувати над тобою»). «Жінка», «набуваючи» атрибутів влади, втрачає свою «жіночність», вбиваючи патріархального дракона. Воюючи за рівність і сестринство в усьому світі, політички і політкині здобувають владу над кимось, що апріорі вже суперечить фемінним розкладам їх Іншої душі та незбагненного для «чоловіків» досвіду обрізання пуповини.
У результаті такої політичної перемоги, «жінка» не створює плейс для матріархату з усіма його витікаючими наслідками, а перебуваючи в параметрах влади і особливо держави, як системи насильства для організації суспільного життя, народжує нового дракона. Коло замкнулось. З усіма сексуальними тлумаченнями кола звертатись до Фройда.
Замість образу нової і вільної «жінки» у політиці, яка за усіма катренами Нострадамуса має принести Україні світле майбутнє, залишається старий патріархальний імідж (за Суламіф Фаєрстоун) «жінки» з усією її пасивністю, мазохізмом (на Україні жах як таких люблять) і нарцисизмом.
Заради остаточного паритету між «жінками» і «чоловіками», альтернативно і політкоректно рекомендується домашній рідінг про фемінні нахили Віктора Ющенка на Обкомі.
Для усіх свідкинь заповітів Бетті Фрідан, Джудіт Батлер та Елен Сіксу прозвучить пісня господа нашого Девендри Банхарта «Bad Girl». Прихильників не-сексистської мови прохання зачекати зі своїми протестами, оскільки на останньому альбомі богині вашої Аланіс Моррісет «Flavors Of Entanglement» не знайдено жодно -го (ї) пристойно -го (ї) трека-пісні.
А для усіх, хто прочитав увесь текст до його логічного завершення, звучить трек The Music «The Truth Is No Words».
Па-па, ма-ма і до нових зустрічей в ефірі.
Фото з сайту zhurnal.lib.ru