Рівень критики в Україні не раз ставав темою розмаїтих обговорень. Причому йдеться про критику у найширшому значенні цього слова. Чомусь дехто вирішує, що лібералізм і демократія – це коли можна писати що завгодно і як завгодно. Звісно, проблем із публікацією таких опусів нині практично не існує. Тому й рясніє наш медіа-простір текстами, у яких предметний аналіз замінює мішанка з особистих нападів, відвертих пересмикувань і різних ярликів.
Не є винятком тут і Захід.нет. Маю на увазі «критичні методи» Олександра Ковальчука, представлені на цьому сайті. Скажімо, у тексті «Шевченківський та інший п.» автор «нічтоже сумняшеся» змішує в одну купу фільм «Інші», Шевченківську премію, Романа Лубківського, «Слово просвіти», Павла Мовчана, Віктора Ющенка, «Літературну Україну» і т.д. Перечисливши усе це на одному подиху, Ковальчук переходить до «місцевих»: «Іншим острівцем привидного сьогодення стали статті та блоги з представниками «покоління» Павліва, Расевича, Мариновича, Грицака, Римської».
Тут мушу завважити: зачислення мене до цього грона стало для мене повною несподіванкою - прецінь моя публіцистична діяльність розпочалася не так давно. З іншого боку, товариство «проскрибованих» мені набагато ближче і симпатичніше, аніж прихильність їхнього «критика». Скажу більше: якби мене у тексті на взір Ковальчукового похвалили - то я би допіру занепокоїлася...
Але в чому полягає критика Ковальчука? Що на Захід.нет з'явилися статті і блоги цих авторів? То це не критика, а особисте невдоволення. Далі не менш «цікаво» і «конструктивно»: «Відірваність від світу, фантасмагорії на тему «лєто в дєрєвнє», плаксивість, непрактичність, абсурдні ідеї, наївність (чи подвійні стандарти?) - стали основними ознаками деяких представників цього покоління. Їм впадло написати пафос, вони поважно пишуть патос. Ніби це добавить їм вченості».
Гаразд, оминаю тут пасаж про пафос/патос - по-моєму, і так усе зрозуміло, наскільки автор орієнтується у проблемах українського правопису. Мені йдеться про інше. Якщо Ярослав Грицак і Василь Расевич погані історики (і виключно аби «добавити» собі «вчености» вживають «патос» замість «пафос»...) - то, може, п.Ковальчук запропонує нам свої праці з цієї галузі? Так буде можливість порівняти і самому зробити висновок. В тім-то й річ: автору не про те йдеться, аби запропонувати якийсь інший шлях. Головний його «посил» - всі погані і все погано. А «критика» зводиться фактично до переліку прізвищ тих, котрі йому «не догодили», з'явившись на Захід.нет з текстами, які викликали дискусії серед читачів. Знову-таки: саме тих «поганих тупих інтелектуалів» він робить відповідальними за те, що буде в Україні через 10-15 років. Ну звісно, не на себе ж звалювати такий тягар...
Не мушу пояснювати, що головна відмінність «критикованих» авторів від їхнього «критика» полягає у тому, що всі ці люди є спеціялістами у якійсь царині і на Захід.нет виступають лише тією мірою, якою мають що сказати у дискусіях. Тобто публіцистика виростає з їхньої позиції, яку вони займають у своїй справі та у професійних чи творчих середовищах. За ними - видані книги, курси лекцій у різних університетах, десятки і сотні публікацій в українських та закордонних виданнях. (Не пишу тут про себе, бо я не є науковцем і не належу до академічного середовища.) Отож мені стало цікаво, чим іще займається п.Ковальчук, окрім писання «аналітичних» статей для Захід.нет. Кинула на пошук у Ґуґл. Відкинувши однофамільців і тезок - вінницького художника Олександра Ковальчука, ще одного киянина з цим іменем і прізвищем, який «лечит молитвой», капітана ДАІ, який насмерть збив дівчинку у Рівному, та ще кількох інших - залишаюся з Олександром Ковальчуком, який робить фоторепортажі з короткими коментарями для інтернет-видання «Вголос» та ще анонсує там музичні диски. То ось що зробило його «експертом» від історії та істориків - знимки з параду наречених та інші «історичні» фотосесії!
Тільки от біда: п.Ковальчук не вловив різниці жанру. Якщо коментарі до знимок особливих знань і зусиль не вимагають, то аби критикувати статтю історика - варто бодай зацитувати, з чим не погоджуєшся, і навести супротивні арґументи чи запропонувати іншу концепцію. Та хто би тим переймався? Пан Ковальчук і без того вважає, що не хто інший як він єсмь путь, істина і життя (NB: саме з таким дієвідмінюванням автор навів цю відому цитату з Євангелія від Йоана в одному зі своїх текстів - про В.Путіна). Насправді «критика» Ковальчука скерована не на зміст статей чи блогів, а... на прізвища їхніх авторів.
Відповідно, якщо автори, які носять такі несимпатичні автору прізвища - Грицак, Расевич, Маринович і т.д. - погані, значить, поганий увесь світ. Тобто тим самим «критик» мимовільно визнає, що люди ці чогось варті у житті міста - якщо на них усе замикається.
Скажімо, в «Есеї про патріотизм» Ковальчук, знову перемішавши все накупу - альбом «Гайдамаків», Руслану, Вітні Г'юстон, Ющенка, вбивство Гонгадзе і т.д. - повертається до некрофільських визначень: «...поки що Львів продовжує купатись в своїх скелетних міфах і оббивати свої гробівці офісною пластмасою, та вважати, що в місті штиняє тільки ензимом». Завершення теж достойне: «Україна (...) вперлась в стіну. Жодного прогресу. Жодного світлого майбутнього. Жодної буферної перспективи між Росією і Європою. Одна інерція відомо куди».
Ну і кода цього треносу: «Львів - вже давно мертве місто».
Властиво, якби йшлося тільки про стиль писання Ковальчука, то я би хіба повторила: залишмо мертвим ховати своїх мертвих. Таких писань в інтернет-просторі не бракує. Знову: якщо Ковальчук уже взявся «сортувати» покоління, то я би його зачислила до покоління Бузини. Такі «аналітики» як Ковальчук чи Бузина прикрасили б своєю творчістю будь-яке бульварне видання. Поза сумнівом, такі видання також потрібні - якщо є на них попит, якщо знаходяться читачі і шанувальники. Нема проблеми - ринок має бути насичений розмаїтою продукцією.
Мене турбує інше. Якщо Захід.нет позиціонує себе як «незалежне аналітичне інтернет-видання», то чи окреслення «тупі інтілєктуальні діскусії з нальотом кегебешних провокацій» (цитую згідно з авторським правописом) - є тим рівнем аналітики, який Захід.нет збирається розвивати? Тоді навіщо запрошувати до співпраці таких авторів як Ярослав Грицак, Василь Расевич чи Оля Гнатюк?
А може, Захід.нет прагне поєднати непоєднуване - репутацію аналітичного видання зі стилем бульварної газетки?..