У Вишгороді відновили історичний артефакт княжої доби – саркофаг ХІІ-ХІІІ ст. із поховання біля церкви св. Бориса і Гліба. Він зроблений з унікального матеріалу – овруцького пірофіліту, який видобувають лише на півночі Житомирщини. У таких саркофагах ховали князів та церковних сановників. Про це розповіли на сторінці Вишгородського заповідника.
Це поховання виявили ще у XIX ст. на городі місцевого священника, який проживав неподалік храму св. страстотерпців Бориса і Гліба. Біля покійника лежала бронзова церковна печатка, а на пальці – перстень. У заповіднику пояснюють, що це може означати належність небіжчика до священнослужителів високого сану, але предмет міг потрапити до могили і випадково.
Самі плити саркофага виконані з цінного і рідкісного матеріалу.
«Гробницю споруджено з так званого овруцького шиферу чи пірофіліту, порізаного на плити, які скріплені залізними скобами. Цей камінь є однією з найбільш рідкісних сланцевих порід і зустрічається лише в одному місці – на Овруцькому кряжі на півночі Житомирщини. Міцність матеріалу і легкість його обробки зумовили не лише широкий попит на вироби з пірофіліту в межах Київській Русі, але і їхній експорт в інші країни. Шиферні саркофаги цього типу являли собою прямокутний ящик із шести плит і на теренах Русі були найпоширенішими», – розповідають на сторінці заповідника.
Після того, як на місці зруйнованої княжої Борисоглібської церкви XI ст. у 1863 році збудували нову, гробницю встановили на постаменті біля північної стіни храму. У радянський період місцеві мешканці розікрали плити на городи. Лише після реконструкції церкви в 1990-х їх відшукали і зібрали біля храму, але вже біля південної стіни.
З часом саркофаг почав руйнуватися під впливом погодних умов, а нестійка дерев’яна основа покосилася під вагою плит. Тому його розібрали, оцифрували та встановили на новий металевий каркас.
Вишгород згадується в «Повісті минулих літ» як місто княгині Ольги 946 року. Її внук Володимир Великий значно розбудував місто, зробив його центром гончарного ремесла, який забезпечував столицю керамікою. В XI столітті у місцевій церкві поховали його синів, перших руських святих – князів Бориса і Гліба. Середньовічний Вишгород був найбільшим гончарним центром у східній Європі. Гончарний посад займав площу близько 19 га, що вдвічі перевищувало територію іншої частини міста. Нині залишки фундаменту давньоруського храму протрасовані, а фрагмент стіни експонують на території нинішньої церкви у спеціальному павільйоні.
Фото Ольги Думанської