Чи володіє лідер партії УДАР рисами, потрібними для глави держави? Це питання прямо випливає з коментарів політологів з приводу заяви Віталія Кличка про те, що він буде балотуватися в президенти України 2015 року.
Спонукальним мотивом для оприлюднення знаменитим боксером своїх владних амбіцій стало, як відомо, прийняття Верховною Радою поправки до Податкового кодексу. Згідно з нею, "у разі, якщо особа має право постійного проживання на території іноземної держави, вона (особа) вважається такою, яка не проживає в Україні".
Варто нагадати, що поправку вніс депутат від "Батьківщини" Ігор Бриченко чи, як наполягає опозиція, від його імені невідомий зловмисник. Хай там як, але "регіоналівська" більшість цю поправку підтримала. Остання обставина не може не наводити на думку, що дійство замислили та провели провладні сили. Судячи з усього, це була операція Банкової. Прихильники Віктора Януковича, швидше за все, хотіли показати роз'єднаність опозиції і – чим чорт не жартує – злегка осадити політика-боксера, рейтинг якого підпирає рейтинг їхнього шефа. Дитяче попередження, що називається.
Тим часом неоднозначність нового законоположення видна неозброєним оком, бо багато чого в справі визначення, де проживала особа, залежить від трактування термінів. Поки зовсім незрозуміло, чи підпише поправку президент і чи стане вона перепоною для реєстрації кандидатом на вищий державний пост в Україні головного "ударівця", котрий має право на проживання та нерухомість у Німеччині. У всякому разі, заступник голови ЦВК Андрій Магера заявив, що перепоною це не мало б стати. Панікувати поки не було жодних підстав. Але Віталій удар пропустив.
"Кличко дуже рано заявив, що йде в президенти. Це виглядає як фальстарт", – заявив директор київського Інституту глобальних стратегій Вадим Карасьов і зробив висновок, що у головного "ударівця" здали нерви.
"Звісно, у цьому випадку операція влади вдалася… Не відповісти Кличко не міг, а от відповідь була не в той час і не в тому місці. До таких заяв готуються. Але Кличко мав діяти оперативно, йому було не до мізансцени. Він піддався на удар, нанесений поправкою до Податкового кодексу. Думаю, в нього просто не витримали нерви. Однак, як на мене, краще було зробити паузу і вчинити дещо по-іншому", – вважає політолог.
Глава партії "Свобода" Олег Тягнибок постарався прокоментувати делікатніше, однак теж вийшло дуже двояко. "Ми це питання не проговорювали, але ми його емоційно розуміємо", – сказав політик журналістам 25 жовтня. Натяк на емоційну сторону питання вніс дуже красномовний штрих в характеристику лідера "УДАРу".
Ще більш безсторонній висновок зробив президент центру "Український барометр" Віктор Небоженко, який назвав заяву пана Кличка "криком відчаю". "Тепер йому вже важко зробити з себе жертву, оскільки влада дуже елегантно провела цю процедуру. У політичних розкладах це важка поразка для Кличка. Тепер в ПР відкривають колосальні можливості маніпулювати ним", – зауважує експерт.
Один з лідерів опозиції Арсеній Яценюк спробував згладити неприємне враження від передчасного вступу в президентські перегони одного зі соратників по опозиції. "18 травня цього року було підписано спільну заяву трьох політичних сил за підписом Віталія Кличка, Олега Тягнибока і моїм підписом, де було чітко передбачено, що у нас – єдиний кандидат у другому турі, і, відповідно, в першому турі мають право балотуватися всі. Тому це йде в лінії з тією заявою, яку підписали три лідери політичних сил", – прокоментував заяву пана Кличка лідер фракції "Батьківщина". Звучить все це вкрай непереконливо, тим більше, що "балакучі голови" партії "Свобода" також назвали заяву Кличка передчасною.
З усієї цієї історії можна зробити кілька висновків. По-перше, опозиція справді сильно роз'єднана, а всі паси щодо переговорів про єдиного кандидата – це погано виконувана гра на публіку. Насправді Кличко прийняв однозначне рішення, і відступити йому – значить втратити обличчя. Не мають наміру поки здаватися, схоже, і Яценюк з Тягнибоком. Разом це вже три кандидати від опозиції. Адже ближче до виборів цілком можуть з'явитися й інші постаті, котрі з якихось причин вступлять у президентські перегони й почнуть позиціонувати себе демократами і противниками режиму. Таким чином, є чимало шансів, що вже у першому турі чинному главі держави буде протистояти така кількість кандидатів, що голоси виборців "размастяться" між справжніми і псевдо-опозиціонерами настільки, що другого туру не знадобиться. На сьогодні Об'єднана опозиція явно недооцінює небезпеку програшу вже у першому турі.
Другий висновок з історії з фальстартом Кличка стосується особисто політика-боксера. Відсутність у нього витримки, зайва емоційність, яка веде до передчасних політичних заяв і ставить партнерів у незручне становище, – це одна сторона медалі. На іншій – серйозніші речі. Так званий президентський рейтинг Віталія, як неодноразово відзначали політологи, тримається на "нічогонеробленні". Він уникав гострих оцінок чинного режиму. Всеукраїнську акцію "Вставай, Україно!" наполовину "прогуляв" під пристойними приводами. У парламенті ні сам він, ні його партія жодними особливими успіхами не вирізнилися. Політик-боксер вже давно став зручним опонентом для Адміністрації президента, а зараз – зручним подвійно і навіть бажаним. Адже у прикордонників, напевно, зберігається інформація про перетин ним кордону країни. Може статися, що за допомогою простого калькулятора вдасться довести, що більшу частину з останніх десяти років (вимога Конституції) людина жила в чужій країні, за кордоном заробляла гроші, там же платила податки і зберігала свої заощадження ... І що? Заради того, щоб Кличко мав можливість балотуватися, влада у спішному порядку змінить Основний закон? «Щяс!» – кажуть у схожих випадках в Одесі.
Не до кінця спростовано й чутки щодо вельми сумнівної співпраці Кличка-старшого з кримінальним авторитетом Вітею "Рибкою" і екс-главою Держуправління справами Ігорем Бакаєм, проти якого свого часу в Україні було порушено кілька кримінальних справ за фактами перевищення повноважень. Все це у потрібний (для регіоналів) момент слухняні слідчі можуть витягнути зі шухляд, як нещодавно сталося з кримінальною справою одіозного глави проросійської організації "Родіна" Марковим. Звісно, Кличка не наважаться арештувати. Але для обвалу рейтингу цілком може вистачити просто порушення (поновлення) справи, вкидання у ЗМІ якоїсь "смаженої" інформації. Або будуть за лаштунками торгуватися з ним.
Тож, як заявляв експерт, у ПР справді можуть з’явитися «колосальні можливості маніпулювати» Кличком. Все правильно, за винятком одного: це з'явилося не тепер, а було й раніше, до емоційної заяви Кличка про бажання йти у президенти.
І справа навіть не в адміністративному ресурсі, яким може зловживати влада. Люди можуть самі зробити переоцінку. Так званий "президентський рейтинг" пана Кличка заснований, перш за все, на його впізнаваності як знаменитого спортсмена. Але спорт і політика – дві великі різниці. У політиці не підкріплена справами і моральним авторитетом впізнаваність – справа ненадійна, як картковий будиночок.
У 2012 році мені довелося стати свідком того, як проходила виборча кампанія у Львові. Від "УДАРу" по одному з округів йшов відомий тележурналіст, місцева "зірка"; він рано і напористо почав свою виборчу кампанію, округ обклеїли оголошеннями про проведення журналістської акції з контролю за чиновниками; в його розпорядженні перебував популярний телеканал, на якому він часто з'являвся. Рейтинг журналіста був вищим, ніж у його основного суперника, колишнього голови центру зайнятості Михайла Хміля. Але Хміль не сумував. "Журналістська впізнаваність – це ще не рейтинг", – одного разу сказав він і продовжував спілкуватися з виборцями. І виявився правим. Сьогодні Хміль є депутатом ВР від "Батьківщини".
Ефект від впізнаваності пана Кличка точно так само може випаруватися, коли люди постануть перед реальним вибором, і особливо якщо розпочнеться жорстка війна компроматів. Це все треба ретельно зважити, чесно і неупереджено.
Тут ми підійшли до третього і, можливо, найважливішого висновку з фальстарту політика-боксера. Полягає він у тому, що в "загашнику" Партії регіонів, з великою ймовірністю, знайдеться чимало козирів. Дивіться, абсолютно не напружуючись, граючись, "регіонали" внесли сумніви і певний розкол у лави опозиції. Такого суперника недооцінювати не можна. "Немає більшої біди, ніж недооцінювати противника", – говорив давньокитайський мудрець Лао-цзи.
Я зовсім не закликаю опозиціонерів до самоїдства. Самоїдство – це найважча форма мазохізму. Але має бути реальний погляд на ситуацію. "Не бійтеся побачити те, що ви бачите", – любив говорити Рональд Рейган. Всі ми знаємо, чого він, колишній актор, досяг у політиці.
Перш за все, українській опозиції потрібно поміняти підхід до всіх своїх проблем. Виходити потрібно з того, що, скасувавши з приходом до влади, причому вельми сумнівним способом, конституційну реформу 2004 року, регіонали перетворилися на політичних бандитів. Так і діють. Заради влади вони здатні творити правове беззаконня, практикуючи вибіркове правосуддя. Майбутнє нації вони перетворили на іграшку в руках однієї людини з вельми сумнівним минулим. Для збагачення вони не гребують нічим і, здається, готові продати власну матір... З політичною бандою методами звичайної політичної боротьби не впоратися. Опозиція мусить працювати в такому напрямку і з такою ретельністю, щоб народ розумів: рабство народжує тільки рабство; не буде в країні свободи – не буде і матеріального благополуччя. Сьогодні багато українців цього, на жаль, не розуміють. І опозиція над цим, практично, не працює.
Опозиція упустила чимало реальних можливостей для того, щоб підняти людей на дієві протести проти корупції, порушень прав людини, незліченних витівок "мажорів", нахабства і дурості чиновників. Згадаймо Врадіївку. Звичайні люди з глибинки піднялися проти "ментовського" свавілля. З'явився такий слушний привід повернути владу обличчям до цієї абсолютно перезрілої проблеми, почати кардинальну реформу органів правопорядку – аж до повного розпуску деяких підрозділів. Прості люди організували піший хід до столиці, сподівалися на підтримку політиків, опозиції. А де ті були?..
Без серйозної підтримки акції протесту проти міліцейського свавілля зійшли нанівець. А проблема залишилася.
Особисто я впевнений, що Янукович не допустить кровопролиття. Але навіщо йому прислухатися до народу, якщо акції протесту збирають по кілька сотень, максимум 5-10 тисяч осіб?
Опозиції не вдасться зібрати дієві Майдани, поки вона буде грати в опозиційну. Потрібно перестати будувати штучні комбінації. Це ж так очевидно, що треба йти від народної ініціативи, від реальних випадків, інцидентів, проблем. Підтримувати народні починання, реальних місцевих лідерів. Не проґавити б той момент, коли країна зможе 200-300-тисячним хором сказати: "Банду - геть!"
Щоб люди почули опозицію, її лідери повинні, перш за все, відкинути особисті амбіції. Звісно, можна зрозуміти тих опозиціонерів, хто сьогодні перебуває на слуху. Вони старалися, вибудовували свої політпроекти, кланялися спонсорам, а дехто навіть вкладав власні кошти. Все це так. Але факт залишається фактом: ні Кличко, ні Тягнибок, ні Яценюк сьогодні не мають достатнього морального авторитету в суспільстві, щоб переконливо перемогти Януковича, причому в усій країні, а не в окремих областях. Деякі шанси в окремих опозиціонерів є, і це добре. Погано те, що не виключена осічка, ось у чому проблема. Абсолютно не виключена. А її бути не повинно.
На жаль, ворог сильний, і коні його, на жаль, швидкі. Гроші олігархів. Казна, як власна кишеня. Силовики, які зрадили народ. Продажні судді-лизоблюди... Виходячи з досвіду останніх років, можна впевнено сказати, що регіонали 2015 року не погребують використовувати все, аж до брудного компромату і силових наїздів, щоб утриматися при владі й зберегти свої фантастично вирослі статки.
Партія регіонів вже давно веде свою виборчу кампанію, і треба визнати, досить методично й грамотно. Опозиція ж досі діє безсистемно, сіпається з боку в бік. Одні опозиціонери, як Кличко, виступають з непродуманими заявами, плутаючи карти команди. Інші, як керівні голови "Свободи", ніяк не можуть зійти з політичної лінії, яку ніколи не підтримає більшість населення України. "Батьківщина" набрала в списки "тушок"... На що ж сподіваються? На диво? Чудес у політиці не буває.
На регіоналів нині тією чи іншою мірою працюють солідні ЗМІ, проплачені соратниками Януковича чи російськими джерелами. Провладні та антиукраїнські сили якось знаходять гроші на великі медійні проекти. Наприклад, нещодавно дізнався, що сайт "Полеміка", який працює на українську аудиторію, фінансується з Москви, вербує українських журналістів і добре їм платить. Зайдіть туди – побачите, за що вони там ратують... Ще приклад. Мультимедійний проект "Вести" запустили після того, як його власник пожив і попрацював в Москві, у прокремлівському проекті – повідомлялося, що саме після того йому вдалося зробити багатомільйонну позику. Дивно, чи не так? Відомому у вузьких українських колах журналісту вдалося знайти гроші на великий медіа-проект, а знаменитому і шанованому в усьому світі боксеру кредити, мабуть, не видають. Або потреби немає? Є, та ще яка! У медіа-просторі України в останні роки намітився абсолютно очевидний дисбаланс. Команда Януковича підтягує сили в цьому напрямку - регіонали розуміють, що без інформаційної підтримки можна програти. А опозиція, схоже, сподівається боротися з Змієм Гориничем якщо не зовсім голими, так майже голими руками.
Думаю, Віталій колись стане президентом. Якщо подолає власне нетерпіння, пізнає страждання і пройде народне чистилище. Але, боюся, це відбудеться не 2015 року.