Чи не головною умовою прогресу будь-якого суспільства є можливість передачі накопиченого досвіду наступному поколінню. Відповідно, чим кращими будуть умови для освіти, тим швидше розвиватиметься країна. На жаль, в Україні не надто дбають про власне майбутнє. Потреби навчальних закладів задовольняються за принципом: проблеми індіанців вождів не турбують. Приклад такого ставлення – кафедра дизайну Львівського національного лісотехнічного університету.
- Ось тут ми і працюємо, - розповідає завідувач кафедри дизайну ЛНЛТУ Володимир Прусак.
Ми знаходимось в маленькій холодній кімнаті, обшарпані стіни якої до стелі завішані майстерними рисунками студентів кафедри. Рисунок - один із базових предметів.
- Це спеціалізоване приміщення? - запитую я.
- Ні. Справа в тому, що наша кафедра не має спеціалізованих приміщень. Мольберти тут розставити тяжко та й «натуру» не роздягнеш - мерзне. Це не навчальний корпус, а житловий будинок, «особняк». Добре, що хоч це маємо...
Будинок №102 на вулиці Коновальця, де розміщується кафедра дизайну ЛНЛТУ, дійсно мало нагадує навчальний корпус. Посеред великої галявини стоїть старий «особняк», який, судячи із зовнішнього вигляду, переживає не найкращі часи.
Тут навчають кращих в Україні спеціалістів з дизайну меблів та інтер'єру.
Так склалося історично
Необхідність створення кафедри дизайну при ЛНЛТУ виникла через відому аксіому - попит народжує пропозицію. Після 1991 року смаки споживачів, які протягом десятиліть складали речі у шафи, схожі на домовини, та сиділи на табуретах з ніжками різної довжини, почали різко змінюватись. Душа забажала комфорту та краси. З'явився попит, отже, прийшов час з'явитись людям, які могли б його задовольнити. Саме так у 1992 році в лісотехнічному університеті з'явилась спеціальність «дизайн», а через рік і перша в країні кафедра, викладачі якої готували дизайнерів для меблевої промисловості.
Нова кафедра потребувала приміщення і їй віддали «особняк» на Коновальця, що знаходився на балансі університету. Дарованому коню в зуби не дивляться, вирішили викладачі нової кафедри та взялись до роботи. Час йшов, попит зростав, кількість бажаючих навчатись на кафедрі рік від року збільшувалась. Якщо на початку дев'яностих на кафедрі навчалось кілька десятків студентів, то зараз навчається більше 200 чоловік.
Натомість навчальна база кафедри практично не змінилася. У приміщенні, де вона знаходиться, ремонт не робили з 1993 року - грошей немає.
- Ми мріяли про новий корпус. В кабінеті ректора стоїть макет триповерхового будинку, який ми хотіли побудувати на території, що знаходиться у користуванні університету, площа дозволяє. Та державних коштів на будівництво годі дочекатись, - розповідає Володимир Прусак.
Для того щоб хоч якось покращити умови навчання студентів, керівництво навчального закладу віддало кафедрі дизайну університетську їдальню, яку довелося переобладнати під аудиторію. Але врятувати таким чином ситуацію не вдалося. Навчальний процес творчої людини вимагає особливого підходу. В групі має бути не більше 8 студентів. Розмір навчальної аудиторії для такої групи повинен становити приблизно 20 квадратних метрів. Аудиторія повинна буди теплою та світлою - такі от банальні вимоги, які, наразі, годі виконати.
Незважаючи на обставини
Зараз трохи сухих цифр. На кафедрі дизайну працює 4 професори, 3 доценти, 8 старших викладачів. 13 з них є членами творчих спілок України.
У 2007 році представники кафедри прийняли участь у 6 закордонних виставках, 5 міжнародних виставках в Україні, 5 всеукраїнських, великій кількості міських та регіональних виставок. На них заходах було представлено 426 експонатів.
Практично всі викладачі - практикуючі дизайнери. Студенти починають працевлаштовуватись вже з третього курсу. У більшості випадків роботу студенту пропонує підприємство, на якому він проходить практику.
А якщо тепер уявити, що студенти мають все необхідне для навчання, а викладачі досконалу базу для викладання свого предмету... Впевнений, ми б перестали із заздрістю гортати каталоги закордонних дизайнерів інтер'єру.
У пошуках виходу
Описаний вище випадок не виняток. Схожі проблеми має практично кожен навчальний заклад в Україні. Покажіть мені інститут чи університет, який не має проблем? Реальність є такою, що міцно тримає за горло творчу людину. Чому? У більшості випадків через те, що творчі люди не вміють бути бізнесменами. Можливо, замість того, щоб сподіватись на державу і з сумом продовжувати працювати у незадовільних умовах, варто озирнутись довкола, може поряд «вештається» інвестор з чемоданом грошей.
Як правило, навчальні заклади займають чималу площу, яку не використовують, володіють майном, якого не потребують, зберігають обладнання, яке вже давно та безнадійно застаріло. То, можливо, варто провести інвентаризацію, продати чи здати в оренду все, що не має стосунку до навчального процесу, а виручені кошти використати на створення сучасної матеріальної бази для навчання студентів?
Ринкова економіка вимагає ринкових відносин. А в умовах, коли держава не може фінансувати освіту у повному обсязі, це чи не єдиний вихід з ситуації.