28 серпня в с. Нагуєвичі під час відзначення 155-річчя від дня народження Івана Франка можна було спостерігати дуже інтригуючий епізод: приязне рукостискання між однією з очільників «Свободи» Іриною Фаріон та спеціальним гостем з Києва, міністром культури Михайлом Кулиняком.
З висоти пташиного польоту в ситуації нічого особливо дивного не було: стоїть собі одна людина (Кулиняк), до неї підходить інша, яка її знає (Фаріон), і вони тиснуть собі руки. Банальний прояв людської ввічливості. От тільки перебуваючи на людській відстані не більше двох метрів важко було не згадати, що в усій ВО «Свобода» саме Ірина Фаріон найбільш палко і активно педалює тезу про те, що нинішня українська влада у повному складі – окупаційна (не шкодуючи при цьому ані метафор, ані гіпербол). І що міністр Михайло Кулиняк, як не крути, нині входить до самої верхівки нинішньої «окупаційної» влади.
Власне, від того рукостискання не минуло й години, як Фаріон у своєму неповторному стилі вже розповідала на камери і диктофони про те, як «чортячий дух тих, які приперлися з Києва» треба виганяти з садиби Івана Франка ладаном, і як сам Каменяр плює їм всім в обличчя. Ясна річ, у автора цих рядків автоматично виникло запитання, чому ж «свободівка» зустріла одного з тих, «які приперлися», не плювком, а ручканням. І ось що він почув у відповідь на запитання:
- Рукостискання? З Михайлом Кулиняком? «Добрий день», тисну руку. І вам можу потиснути. Представник опукаційної (sic) влади? Ви – також представник опукаційної журналістики? Я вам теж можу потиснути руку. Тиснути руку – це не означає спільно руйнувати Україну.
Отже, за Іриною Фаріон виходить, що тиснути руки окупантам - цілком нормальна і здорова річ. І у тому випадку, якби лінії реальності переплелися таким дивним чином, що дозволили б цій жінці зустріти на своєму шляху Йосифа Сталіна, Катерину ІІ, Адольфа Гітлера чи Юзефа Пілсудського, рукостискання між ними теж слід було б сприймати у форматі «Добрий день», тисну руку».
Що ж, за такого підходу не буде нічого дивного, якщо невдовзі ми зможемо побачити, як войовничі учасники опору «окупантам» тиснутимуть руку самого Верховного головнокомандувача. В неділю, щоправда, Ірина Фаріон не привіталася з міністром юстиції Олександром Лавриновичем та Ганною Герман (принаймні, нічого такого автору цих рядків побачити не вдалося), але не можна ж вимагати всього одразу.
Задовольняючись тим, що вже відбулося, можна наразі звернути увагу усіх непримиренних борців із «синьожопою бандою», що рукостискання є не тільки жестом ввічливості, але й знаком примирення, який свідчить про відсутність зброї в руці і войовничих настроїв у серці. І свідчить про це зовсім не лише для тих двох, що ручкаються.
Принаймні, свіжі, але вже стократ заперечені слова Ганни Герман про те, що опозиційні сили, «Свобода» - у тому числі, зовсім не цураються діалогу з владою, отримали 28 серпня несподівано гарну ілюстрацію.