«Куш» - це тому, що «фартовий», - каже, усміхаючись, молодий офіцер (на фото разом із бойовим побратимом «Куш» - праворуч - ред).
Принаймні так старший лейтенант Повітряних Сил ЗСУ Богдан «Куш» пояснює походження свого позивного. Прізвища просить не називати, щоб не наражати на небезпеку родину. Хоча виглядає вояк впевненим і безтурботним, турбота про родину – важливіша.
Богдан народився на Вінничині, в родині медика та викладача. Батько Богдана - майстер виробничого навчання у місцевому ліцеї. Під його керівництвом молоді хлопці вчаться працювати руками та створювати щось корисне та прекрасне. Сам Богдан навчитись батьківській справі не встиг.
«Вже на пенсії чимось таким займуся: винайду нову, зручнішу машинку для заряджання АГС», - сміється хлопець і навіть не збагнеш, жартує він чи ні.
Підлітком Богдан завжди шукав пригод. У п'ятнадцять зумів переконати батьків відпустити його до Кам’янець-Подільського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою. Почавши там вчитись, без подальшої військової кар’єри Богдан вже свого життя не уявляв. У сімнадцять років він стає курсантом львівської Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного.
Невдовзі молодший сержант академії з гордістю отримує омріяні лейтенантські погони. Молодий офіцер стає командиром взводу охорони в одній з військових частин Вінниці, неподалік від рідної домівки. Саме звідти Богдан починає писати рапорти, щоб потрапити добровольцем до зони бойових дій. В кінці-кінців, потрапляє на передову – прямо до Донецького аеропорту.
Фото з передових позицій сил АТО
У липні 2015 року, коли шосту ротацію зведеного загону Повітряних Сил «Дика Качка» відправляли до зони проведення антитерористичної операції , «Куш» був одним із захисників Зеніту в районі Донецького аеропорту, де бойові дії носили чи не найбільш напружений характер.
Це позиція колишнього зенітно-ракетного дивізіону «Бук» і командного пункту. Поруч – шахта «Бутовка», «Спартак» та висота цементного заводу, а просто навпроти - старий та новий термінали сумнозвісного летовища. Втім, коли лейтенант «Куш» прибув на туди, Донецький аеропорт вже являв собою суцільні руїни. Цілим і неушкодженим Богдан його так і не побачив.
На прохання розповісти про найбільш пам’ятний епізод з війни, Богдан згадує перший обстріл.
«Коли наш підрозділ вперше потрапив під ворожий вогонь, то обстріл тривав з третьої години ночі до третьої наступного дня. Рахуйте, і нас і наших сусідів обстрілювали протягом дванадцяти годин. Звісно, таке запам’ятовується одразу», - згадує Богдан.
Хоч старшому лейтенанту є що згадати, він вважає, що нічого особливого не зробив на цій неоголошеній війні.
«Просто виконував свою чоловічу роботу», - просто відповідає «Куш».
На початку свого перебування на війні, Богдан «Куш» став гранатометником на посту «Хургада», крайньому до шахти «Бутовка». Згодом, завдяки відповідальності та рішучості, його призначили командиром розрахунку станкового протитанкового гранатомету посту «Ромашка». Саме з «Ромашки» в один з бойових днів пострілом з протитанкового ракетного комплексу «Фагот» Богдан зніс башту своєму першому танку.
Про підбитий ворожий танк розповідає неохоче. Каже, що то не лише його заслуга. Танк висунувся на позицію, з якої почав обстрілювати українських військових. На такій відстані ціль можна було дістати лише з «Фаготу», але Богдан ніколи з нього не стріляв. Але фартовий «Куш» вирішив ризикнути.
Першим же пострілом Богдан зніс башту ворожому танку.
«В якийсь момент, я відчув, що впораюсь. Почув свій власний голос, мов чужий: «Фагот! Дайте мені пальнути з Фаготу!». Мною наче хтось керував - перший же постріл виявився вдалим. Я спостерігав, як ракета пішла, а її наздоганяла «сестричка» з сусіднього посту. Побачив, як здригається танк, як починає з нього валити дим. З рації лунало: «Влучили! Хлопці, не зупиняйтесь!». Я лише довершив справу. А зупинив танк мій товариш, «Ведмідь». Він підбив йому гусеницю, а коли ціль зупинилася, то по ній вже легше вести вогонь. Отож багато хто зосередився на цьому танку», - розповідає «Куш».
Як розповів інший офіцер з позивним «Вулкан», який в той час теж обороняв позиції Зеніту, коли хлопці підбили танк, після п’ятого пострілу з нього примудрився вискочити один з членів екіпажу. Двоє інших з танку так і не вибрались.
Бойові побратими «Куша»: «Калина», «Ведмідь», «Єнот», «Білка», «Леший» й «Ташкент», досі підтримують зв'язок та дружбу, хоч всі з різних куточків України, знаходять час навіть приїхати в гості один до одного. Адже побратими – це люди, яких назавжди єднає війна. Друзі шанують ризикового та відважного хлопця. Але кажуть: Богдан не вважає, свій вчинок особливим. На його думку, це обов’язок будь-якого чоловіка – захищати свою Батьківщину й рідну землю.
Поки Богдан «бив сепарів» та шукав гострих відчуттів у справжній чоловічій роботі, вдома на нього чекали мама з сестричкою.
«Дзвонили, хвилювалися, а в мене завжди одна реакція: в мене все добре! Кажуть, так у вас стріляють, а я у відповідь – нормально, то наші!», - розповідає офіцер.
Сестра Богдана молодша його на вісім років. Перед тим, як брат поїхав до АТО, дівчинка сплела йому браслет з гумових резинок. Той браслет та фотографія з офіцерського випуску, де зняті родина хлопця та його подруги дитинства, стали оберегом юнаку. Вони виявилися справді щасливими. З передової Богдан повернувся без жодної подряпинки.
Нагороду Богдан отримав після повернення з АТО
Повернувшись з АТО, Богдан отримав відзнаку Начальника Генерального штабу «За досягнення у військовій службі» ІІ ступеню. Сьогодні Богдан опановує посаду офіцера організаційно планової групи центру управління та оповіщення в Повітряному командуванні «Захід» в улюбленому ще з курсантських часів Львові.