У ці травневі дні громадськість України та Росії була розбурхана подіями, при обговоренні яких часто вимовляли слово "фашизм".
Невже в цих країнах, що пережили страшну війну і звірства окупантів різних мастей, людиноненависницька ідеологія знову починає відроджуватися? Хто стоїть за цим?
Навіщо Кремль розпалює ненависть
Кілька днів тому інформаційний простір РФ буквально вибухнув шокуючою новиною з селища Піонерське Амурської області. У тамтешньому інтернаті для дітей-сиріт старшокласниці по-звірячому били малюків і знімали все на відеокамеру телефону. Коментуючи запис, який потрапив у Інтернет, росіяни називали подію "справжнім садизмом", пропонували вивести дівчаток на площу і "шмагати віжками доти, доки кричати не перестануть". Нерідко в коментарях миготіло слово "фашизм". "Не зміг додивитися до кінця, фашизм якийсь", – відверто зізнався один чоловік.
Буквально напередодні цих подій відомий російський журналіст Аркадій Бабченко розповів на своїй сторінці у Фейсбуці про схожий випадок не в закритій школі-інтернаті, а в умовах звичайного російського міста. Четверо молодих людей сиділи на дитячому майданчику і пили пиво. Дізнавшись, що один з їхньої компанії – гей, вони почали над ним знущатися. Били жорстоко, переламали хлопцеві ребра. Розійшовшись, дійшли до того, що стали запихати йому ззаду порожні пляшки...
"Це – фашизм. Ці троє – фашисти. Еталонно чисті фашисти. Вбивають людей просто тому, що ті – не такі, як вони. А фашизм повинен бути знищений", - так прокоментував Бабченко, що пройшов страшну Чеченську війну, цю трагедію.
Треба сказати, що випадків вияву садизму в Росії останніх років – без ліку. Країну лихоманить від жорсткості громадян – в поліції, армії, школах, на вулиці і просто в побуті – і багато хто в розпачі вимовляє слово "фашизм". Але чи правильний діагноз?
Останніми роками ксенофобія стала серйозним викликом російському суспільству. У країні майже всі когось або щось ненавидять. Одні не люблять євреїв, інші – китайців... Свого часу влада прищеплювала нелюбов до грузинів, пізніше – до естонців. Той факт, що Росія поставила на "Євробаченні-2013" українській співачці Златі Огнєвіч "одиницю", – приклад з того ж ряду: завдяки підконтрольним владі ЗМІ, а інших в РФ практично немає, ставлення росіян до України стало погіршуватися.
Спектр "нелюбові" російської влади до чогось чи когось дуже широкий. Навіть антиамериканська кампанія, яка перманентно йде на ТБ, тхне ксенофобією. Те ж саме – коли політики кидають гасла типу «Росія – для росіян!» Або згадаймо «Марші незгодних» – нелюбов до законних публічних акцій, на яких звучить критика автократа Путіна і регіональних «баронів», влада намагається прищепити громадянам з несамовитістю тіффозі.
Пора відкрито визнати, що в Росії ксенофобія насаджується "зверху". З цим можна зіткнутися на кожному кроці. Перешкоджаючи діяльності деяких релігійних організацій (нібито «сект»), влади сіють ксенофобію. Неадекватно застосовують кийки на мітингах – теж саме.
Кілька років тому Громадянський конгрес Росії волав: «Особливу занепокоєність викликають переслідування мусульман і масові порушення прав батьків та дітей на виховання, освіту і навчання, яке відповідає їхнім релігійним чи світоглядним переконанням». А мусульман у РФ, між іншим, майже чверть.
Вчені стверджують, що люди, які відчувають на собі дію ксенофобії, також можуть відчувати ксенофобію і до інших представників переслідуваних меншин, і до основної групи, тобто більшості. Виходить замкнуте коло. За підрахунками соціолога Льва Гудкова, в нинішній Росії ймовірність перетину різних ксенофобських установок сягає 75-80%. Країна ненависників, одним словом.
Відомо, що ксенофобія – родима пляма всіх авторитарних і тоталітарних режимів. З останнім у Росії – повний «порядок». Але для чого стараються кремлівські майстри брехні й ненависті?
Незгодних з «гебешним» режимом, принаймні у голові, стає дедалі більше. А тримати в узді народ треба, бо якщо влада зміниться, то й до суду можуть притягнути. За вбивства громадян в Чечні, за вивезені мільярди, за політзеків ... Для боротьби з інакомисленням путінці винайшли таке поняття, як «екстремізм», під яке можуть притягнути будь-кого. Сказав: «Путін, піди сам!» – Значить, екстреміст, злочинець. Правозахисник – теж ... Придушили автономні організації, змушують їхніх членів ледь не носити таблички "шпигун". Затиснули всі провідні ЗМІ. Потурають беззаконню поліцейських... А залякати до кінця народ не вдається. Потрібна допомога. Де взяти? Кого ще поставити під рушницю Кремля?
Видно ж, на кого роблять ставку. Мітинги громадян розганяють силами ОМОНу, на утримання якого витрачають неспівмірно більше, ніж на дитячі будинки. А витівкам "російських" організацій відверто потурають. Розділили працююче населення на "планктон" (фахівців і офісних працівників) і "робочих" (начальство промгігантів). Довго пестували «Путінюґенд» – екстремістську молодіжну організацію «Наші», члени якої займалися провокаціями. Пригріли жириновців, котрі сповідують нацизм під виглядом турботи за російську націю...
Позиція Путіна "по суті, на боці імперіалізму і російського шовінізму, націоналістам вона сподобається", вважає експерт Ніколай Петров. "Путін намагається розіграти карту націоналізму, але головним чином для того, щоб вона не вирвалася з-під його контролю", – писало американське видання "The Christian Science Monitor".
Не зумівши модернізувати економіку і розуміючи, що не зможуть виконати передвиборчі зобов'язання, партія "шахраїв і злодіїв", як називають в країні правлячу "Єдину Росію", і її фактичний вождь Путін зробили ставку на підрізання навіть тих скромних паростків демократії, що зуміли пробитися в останні роки. Повсюдно насаджується страх і безмежне застосування сили проти опозиції.
Щодо такої влади слово "фашизм" – цілком доречне. Тим більше, що всі основні ознаки фашизму в Росії наявні: чітко позначений фюрер c нічим не обмеженими повноваженнями; правлячий клас стоїть над законом і може творити все, що завгодно; немає гарантії недоторканності приватної власності; влада масовано розпалює ксенофобію; відкрито сваволять збройні угруповання відданих фюреру людей , які для окозамилювання офіційно називаються силовими структурами.
Але до молоді, яка просто копіює владу, це не має жодного стосунку.
Львів та ВО "Свобода" мають покаятися
В Україні в ці травневі дні у багатьох теж не сходило з вуст слово "фашизм". Однак, на відміну від Росії, на берегах Дніпра це пов'язано з дещо іншими чинниками.
Звісно, режим Віктора Януковича намагається копіювати путінщину. У країні з'явився "сімейний" клан, аналогічний до путінського угруповання. Він збагачується небаченими темпами. Процвітає рейдерство за участі високопоставлених осіб. Запанувала практика вибіркового правосуддя. З'явилися політв'язні, що визнано Євросудом з прав людини. Відбуваються наскоки на ЗМІ... Але було б помилкою не визнавати, що українське суспільство чинить опір владній сваволі значно впертіше, ніж російське.
Основна відмінність сьогоднішньої України від Росії – наявність порівняно згуртованої і, головне, дієвої Об'єднаної опозиції. Звичайно, у неї є проблеми і з координацією дій складових політсил, і в плані перспективності деяких лідерів, та й фінансового підживлення опозиціонерам, судячи з усього, бракує. Проте Об'єднана опозиція діє! І її масові акції, в ході яких люди починають звикати виходити "на вулицю", викликають у влади страх за своє майбутнє.
Це дуже чітко проявилося 18 травня, коли Об'єднана опозиція провела в Києві заключний мітинг загальногромадянської акції "Вставай, Україно!". Не описуватиму, як проходила підготовка до акції й сама акція – про це детально повідомляли практично всі ЗМІ. Зупинюся лише на одному моменті – організації владою в той же день "антифашистського" заходу. Як відомо, на нього з Донбасу та деяких інших регіонів країни влада звезла – за чималі гроші – тисячі агресивно налаштованих молодих чоловіків. Ніякої суспільної цінності ця акція не мала, але псевдо-антифа все ж відзначилися: побили журналістів.
У зв'язку з цим є два міркування. По-перше, ніякої реальної загрози відродження фашизму в Україні зараз немає. Піднімаючи це питання, влада – свідомо чи з дурості – сприяє існуючому в деяких недалеких умах поділу країни на два ідеологічно непримиренні табори. Навіщо владі знадобилося нагнітати пристрасті без особливої потреби? Висновок напрошується такий: в арсеналі правлячої Партії регіонів залишилося так мало сухих "патронів", що вона готова пожертвувати єдністю і спокоєм країни заради досягнення мети.
Мета босів ПР добре відома: втриматися при владі і продовжувати збагачуватися. Для цього, як бачимо, всі засоби придатні.
Друге моє міркування, пов'язане з витягуванням теми фашизму, буде менш приємним для вуха деяких опозиціонерів. Адже, як не крути, у цієї влади або у будь-якої іншої були і залишаються в руках дуже серйозні козирі в боротьбі з опозицією взагалі і опозиційно налаштованими регіонами зокрема. Ці козирі – ВО "Свобода" та деякі сторінки історії Західної України.
Говорячи про дітище Олега Тягнибока у програмі "Шустер LIVE" на телеканалі ICTV, народний депутат від фракції УДАР, екс-мер Одеси Едуард Гурвіц заявив, що заклики партії "Свобода" грають на руку Партії регіонів, оскільки їх не сприймають ні в Європейському співтоваристві, ні всередині України. «Це заклики антисемітські. Це завдає величезної шкоди опозиції, яку асоціюють зі "Свободою "», - підкреслив політик.
Гурвіц зачитав текст листівки, якими влада закликає людей на антифашистські мітинги: «Яценюк, Кличко, скажіть, хто ваш друг, і ми скажемо, хто ви. Опозиція, дотримуйтесь права всіх. Яценюк, Кличко – пособники неофашистів і "Свободи"».
«Що відбувається? Дві великі опозиційні сили опускають до пособників найменшої, але найагресивнішої політичної сили, яка вносить розлад у всі дії опозиції. І це формує негативне ставлення до всієї опозиції», – зробив висновок видний член УДАРу.
Можна, звісно, відмахнутися від таких думок, як це зробили в телепередачі інший член УДАРу Віктор Чумак чи народний депутат від ВО "Свобода" Андрій Іллєнко. Але проблеми це не вирішить. Тінь, точніше, отруйний смог антисемітизму давно витає над "Свободою", і поки його не розвіють – широкі народні маси навряд чи повернуться обличчям до цієї політсили. І безумовної підтримки в Європі та світі домагатися українській опозиції буде дуже нелегко.
Цей "смог" можна і потрібно розвіяти. Як? Думаю, партія "Свобода" має знайти в собі сили, щоб чесно і публічно визнати свої колишні помилки і принести світовому єврейському співтовариству щирі вибачення. І дати гарантії, що нічого схожого в майбутньому ніколи не повториться. Якщо хтось бачить інший шлях, нехай запропонує.
Але треба ставити питання ширше. Ті, хто навішує на "Свободу" і Західну Україну тавро "фашизму" – абсолютно фальшивий щодо нинішнього дня, роблять такий висновок з того, що саме тут, у Західній Україні, діяли УПА і такий відомий діяч національно-визвольного руху, як Степан Бандера. З цим теж поки немає повної ясності.
Діяльність основної маси "бандерівців", які боролися проти окупантів і за незалежну Українську державу, потрібно відокремити від тих зловживань і звірств, які, за наявними даними, допустили окремі члени збройного підпілля щодо, наприклад, польського населення. Повна ясність потрібна і щодо дивізії СС "Галичина"... Якщо була співпраця з Гітлером на якомусь часовому відрізку – це потрібно визнати і покаятися. Якби місію зі з’ясування такого роду питань взяла на себе партія "Свобода", авторитет її в очах європейців тільки б зріс.
Є питання і до громади неофіційної столиці Західної України – міста Львова. Питання вкрай неприємне, але обійти його теж не вдається. Варто було мені, наприклад, написати статтю про те, що катів НКВС обов'язково має наздогнати справедлива відплата, як мені відразу ж вказали адресу інформресурсу з фотографіями знущань львів'ян над представниками єврейської нації. Без душевного здригання ці фото дивитися неможливо. Ось звичайні люди в цивільному одязі забивають палицями жінку середніх років. Ось літню жінку роздягли догола і знущаються над нею. А ось хлопчаки закидають камінням примусово роздягнуту жінку...
Ця вакханалія відбувалася у перші дні нацистської окупації влітку 1941 року. Так деякі жителі міста відзначали прихід "німецьких визволителів" і проголошення фракцією Степана Бандери в ОУН Незалежної української держави. За задумом авторів єврейський погром у Львові був акцією "самоочищення" і помсти "жидо-більшовикам" з боку "пригноблених ними народів, яким доблесна німецька армія принесла свободу".
Гіркі факти, але нікуди від них не дінешся. Їх ніхто не викреслить з історії міста, і вони завжди будуть висіти над ним німим докором, незважаючи на те, що сучасні мешканці Львова не мають до цих звірств жодного стосунку. Тільки щире покаяння сучасників, якщо воно ще не відбулося, може почати змінювати ситуацію. І постійна, неслабнуча турбота міської громади про те, щоб жодне отруйне зерно антисемітизму не потрапило в душі підростаючого покоління.
Замість післямови
Замовчування чи спотворення деяких історичних фактів, надмірне і непродумане захоплення націоналістичною тематикою і рецидиви антисемітизму давали й даватимуть кожній антидемократичній політсилі приводи звинувачувати в "фашизмі" конкурентів, яких підтримує населення Західної України. А вже Партія регіонів, у якої майже два десятки кримінальних "авторитетів" (за даними нардепа Геннадія Москаля), ніколи не упустити такого шансу.
Це не означає, що ПР – чиста і ЛЮДИНОЛЮБНА партія, що вельми сумнівно. Просто вона може грати на почуттях нормальних людей, щоб зміцнити свою владу. Під цією маркою нинішній режим цілком може перетворитися на якийсь клон путінщини. Адже справжні фашисти завжди приходили до влади під антифашистськими гаслами.