Лише за останнє десятиліття українці двічі вдало повставали проти дій влади й фактично двічі домоглися зміни режимів. Масова акція протесту 2004 року стала своєрідною відправною точкою повстання-2013, яке політологи впевнено називають революцією. Важко сперечатися, що наразі за рівнем протестної активності Україна є лідером серед пострадянських країн-сусідів Білорусії та Росії, де вже друге десятиліття залишаються беззміними режими Лукашенко й Путіна.
Кожного разу на Майдані екс-влада робила неприпустимі помилки, починаючи з ігнорування мітингувальників у листопаді й закінчуючи вбивством повстанців у лютому. Ці події активізували навіть найбільш пасивних українців та змусили пильно стежити за подіями. Для порівняння, 80% росіян не взяли б участь у масових протестах, а 76% білорусів не відважились би активно виступити проти своєї влади. До того ж наші сусіди менш готові до рішучих дій, тоді коли 43% українців не бояться страйків та бойкотів, а 14% навіть згодні вдаватися до захоплень держбудівель.
Рівень протестної активності в Україні, Білорусі та Росії (чи готові Ви взяти участь у масових акціях протесту?)
Джерело: дані соціологічних інститутів «Левада-центр», «НИСЭПИ», «Рейтинг». Опитування проводились у кінці 2013 року.
Отже, цифри свідчать, що рівень протестної активності в Україні значно вищий, ніж у сусідніх Білорусі та Росії. Але чому готовність до масових акції більша саме в українців та що вплинуло на її зростання?
Економіка: Зарплатня нижча, а корупція вища
Рівень середньої заробітної платні в Україні є одним з найнижчих на теренах колишнього СРСР. Так, станом на кінець 2013 року наш співвітчизник може заробити у середньому 380 доларів. У той час як в Білорусі за місяць заробляють 506 доларів, а в Росії – 800 доларів. Якщо ви спитаєте білоруса чи росіянина, чому він не повстав проти провладної диктатури у своїй країні, то він відповість, що це несе забагато ризиків і дає замало надій. Через більш високий рівень життя, баланс витрат і надбань від протестів проти влади для білорусів і росіян виглядає іншим, ніж для українців. У Росії та Білорусі влада й суспільство мають специфічний соціальний контракт, коли обмеження демократичних прав і свобод компенсується економічними бонусами з боку держави, чого в Україні спостерігати не доводиться. «Путін будує державу за принципом: грошей має бути багато, - зазначає російський журналіст Костянтин фон Еггерт. - Він дає людям стабільність, а вони своєю чергою бояться її втратити через протестну активність».
Фінансове становище більшості мешканців Західної України майже за межею бідності. Наприклад , у Тернополі середня зарплатня переважної більшості мешканців коливається у межах 1500-2000 гривень, на які не можна придбати навіть зимового пальта. До того ж за минулий рік в Україні відбулося значне скороченням обсягів роботи в сфері будівництва та переробної промисловості.
Економічні негаразди – не єдине, що у поганому сенсі відрізняє нашу країну від сусідів. Наразі Україна займає 144 місце серед 177 країн за рівнем протидії корупції, тоді як Білорусь – 123, а Росія – 127. Про це свідчать дані рейтингу центру антикорупційних досліджень та ініціатив Transparency International.
Політика: Непослідовність влади як заклик до рішучих дій
Практика демонструє, що навіть найпотужніші авторитарні режими змушені враховувати суспільні настрої, щоб мати змогу контролювати ситуацію. Ряд політичних помилок, яких екс-влада припустилася протягом листопада 2013 - лютого 2014 рр., радикалізував протести, демонструючи, що режим Януковича є одним з найяскравіших прикладів «недотиранії». Розгін мирної акції 30 листопада, відсутність бажання негайно відправити екс-міністра Захарченка та екс-прем’єр-міністра Азарова у відставку, диктаторські закони 16 січня та вбивство повстанців – все це продемонструвало неадекватне сприйняття дійсності та байдужість Януковича до українського народу.
Соціологічні дослідження Київського міжнародного інституту соціології свідчать, що 49% українців вважають відповідальним за ескалацію конфлікту в Україні екс-Президента Віктора Януковича. У той же час тільки 34% покладають відповідальність на екс-опозицію, 18% на ЄС та США і тільки 7% - на Російську Федерацію.
Але говорячи про причини, які змусили вийти їх на Майдан, українці не ставлять на перше місце провал у Вільнюсі. Головним каталізатором протестів для більшості громадян стало не знищення «євромрії», а побиття студентів 30 листопада – 70% мітингувальників вийшли на протести саме через це, свідчать соціологічні данні фонду демократичних ініціатив імені Ілька Кучеріва. І якщо антидемократичні режими в Росії та Білорусії є послідовними та рішучими, то «недотиранія» команди Януковича не лякала суспільство, а тільки дратувала.
Згідно з соціологічним опитуванням аналітичного центру «Центр Разумкова», з 2008 до 2013 років громадянська активність українців зросла: 26,4% українців у 2013 році відповіли, що якщо їхня діяльність принесе конкретну користь суспільству, то вони будуть діяти. Цей же показник у 2008 році становив лише 14,8% . Українці більше не чекають рішень від влади, вони не прагнуть виключно збагачення, вони хочуть стати повноправними суб'єктами державної політики.
Цінності: Стабільність в обмін на свободу
На перший погляд здається, що українське повстання спровоковане виключно економічними та політичними негараздами, але, враховуючи унікальність протестної форми Майдану, можна стверджувати, що деякі причини криються набагато глибше, у цінностях та світоглядних особливостях українців.
На питання, чому він вже третій місяць приймає активну участь у Євромайдані, одеський активіст Андрій відповідає запитанням: «А як інакше?». Хлопець розповідає, що під час «Помаранчевої революції» йому було 13 років, і саме тоді він зрозумів, що боротися за свої права не тільки дозволено, але й потрібно. «Мене дуже надихнуло те, що у людей є своя активна позиція, яку вони хочуть і не бояться відстоювати. З'явилася надія», - згадує активіст Євромайдану. І дійсно, рушійною силою протестів у листопаді 2013 року стало саме студентство та свідома молодь, які були народжені вже за часів Незалежності. І якщо їхні батьки більшою мірою прагнули стабільності, то вони вимагають дотримання своїх громадянських прав.
«Майдан у головах. Ті, хто був на майдані дев’ять років тому, отримали вишкіл 2004 року, - зазначає український журналіст Сергій Рахманін. - Вони відчули, що обмануті, а їх перемога вкрадена, тому визріла необхідність відбити її. Ці люди більше не орієнтуються на лідера й вони здатні брати відповідальність на себе».
На відміну від 2004 року громадяни більше не сподіваються на диво від політиків і це є найголовнішою зброєю Майдану. Якщо до 2004 року для того, щоб мати підтримку громадян, найголовнішим для керманича української держави було мати потужний капітал, після 2004 – бути харизматичним, то вже з 2014 року українці потребують підзвітності, відповідальності та прозорості влади. Сучасна українська молодь частіше приймає участь у закордонних освітніх програмах, аніж білоруси та росіяни. А тривале перебування Правобережної України під протекторатом Австро-Угорської імперії породило у частині українців повагу до західних цінностей та прагнення демократії. Наприклад, цифри аналітичного Левада-центру свідчать, що мешканці західних регіонів України більш тяжіють до утвердження ліберальних цінностей, які, зокрема, відстоював і відстоює Майдан.
Джерело: дані Київського міжнародного інституту соціології. Опитування проводилось у січні-лютому 2014 року.
Так, доктор Тарас Кузьо, професор та старший науковий співробітник кафедри українознавства в Університеті Торонто зазначає: «Євромайдан є наслідком придушення трьох «стовпів» української держави, починаючи з 1991 року: демократизації, української національної ідентичності та Європейської інтеграції». 28 листопада в українців зухвало відібрали надію, яку вони плекали всі 22 роки незалежності та декілька століть до цього.
Рушійною силою українського політичного життя завжди був страх, якого нові керманичі мають терміново позбутися. В іншому випадку, суспільство в черговий раз покаже, наскільки воно переросло своїх лідерів, а «Майдан у головах» знову вийде на поверхню. Адже, як ми бачимо, українці більш ніж готові до боротьби з владою, а рівень протестних настроїв залишається показово високим.
Марія Шелія, Одеса