Євген та Юлія Моїсеєві – подружжя айтівців з Київщини. Змушені виїхати з дому в час війни, вони релокувати свою роботу та громадську організацію на Львівщину, а згодом масштабували її і створили велику самозарадну общину переселенців. Вони не лише годують та дають дах над головою, а вчать дбати про себе і заробляти. Велика спільнота українців з різних регіонів живе на Стрийщині, допомагає один одному, розвиває ферму і будує екологічний будинок з конопель, який стане місцем для відновлення знедолених війною людей. GoFriends – не просто назва всіх їхніх проектів, а філософія організації соціальних зв’язків.
ZAXID.NET побував на екофермі і розповідає, як нова спільнота людей вчиться не залежати від держави, бути успішною і дієвою.
Соціальний проект для сиріт
Все почалося із громадської діяльності з дітьми-сиротами. Подружжя Моїсеєвих мало в Києві свою IT фірму, при ній створили безкоштовну академію для сиріт та дітей з неблагополучних родин. Так вже п’ять років займаються освітою дітей з вразливих категорій після їхнього повноліття на повному утриманні. Згодом їхні випускники стають менторами для інших та здобувають перший досвід і зарплату вже як працівники IT-компанії.
Євген – сам сирота, а Юля часто приходила на роботу до мами, яка працювала в дитячому будинку. Хоч за освітою – музикантка, працює маркетологинею, але в 16 років зрозуміла, що соціальна діяльність – це її покликання. Сім’я виховує двох прийомних доньок.
«Ми думали над тим, як глобально допомагати таким дітям. Возити подарунки в дитбудинок – це не працює. Дитина все одно залишається самотньою, не позбувається комплексів, вона не має професії, майбутнього. Ми побачили цю модель: ти береш дітей, вони живуть в тебе, захищені, нагодовані і навчаються при нашій компанії, на практиці. Діти потрапляють в середовище, де всі такі самі, як вони. Коли Женя їм розказує свою історію, вони бачать позитивний приклад успішного сироти, який зміг чогось добитися, це дуже сильно на них впливає, дає надію. Ми стараємося, щоб вони навчилися самі про себе подбати», – каже Юля Моїсеєва.
Розвивати благодійність дуже допомогали фонди та іноземні донори. А коли почалася війна, завдяки цій підтримці Моїсеєві організували масову евакуацію з Київщини спершу своїх вихованців, а вже потім всіх, хто цього потребував.
Прибувши у Стрий на Львівщину до родичів, бізнесмени почали шукати місця для розселення великої кількості переселенців. Координувати міграцію людей і розподіляти гуманітарну допомогу благодійників було замало, спілкування з великою кількістю людей у стресі потребувало неабиякого терпіння і співчуття. У цьому став у нагоді досвід роботи з дітьми.
Переселенці у Стрию
У Стрию подружжя у співпраці з міською владою зробили ремонт і поселили переселенців у колишню залізничну лікарню. Вже 6 березня там відкрили соціальний центр для близько 200 людей. Згодом зі стрийської лікарні вони переїхали у санаторії Моршина. Окрім того, Юля та Євген організували харчування для ще такої ж кількості переселенців і місцевих. А паралельно у Стрию відкрили піцерію. Всі процеси координували Моїсеєві, але самих переселенців почали залучати до організації їхнього ж побуту.
«Ми сказали: тут немає найманого персоналу. Ми самі переселенці. Давайте щось робити і не чекати допомоги. За нашою системою, перший тиждень йде на адаптацію, а потім якщо людина залишається, вона має поволонтерити 3 години на день. Хтось йшов на склад, хтось на кухню, прибирали територію довкола. У нас були свої консьєржі. Психолог організував дитячий садочок, школу батьківської майстерності», – пригадує Юля Моїсєєва.
Вся робота чітко розподілена, кожен має свій напрямок. Соціальним центром займаються два адміністратори. Інші люди координують склади з гуманітаркою. Моїсеєві пояснюють, що така модель – ВПО для ВПО – дуже викликає довіру: «Коли донори нас питають: скільки у вас людей на утриманні? Ми кажемо: 200. А скільки волонтерів? Теж 200».
«Ми налагоджуємо процес і призначаємо відповідальних людей. Конкретна людина на конкретну функцію. Серед переселенців є багато талановитих і сильних людей. Вони розкриваються. Довіряємо, ставимо вимоги, але в людини завжди є вибір. Якщо вже виникають якісь стресові, конфліктні ситуації або людина звільняється і треба її замінити, то втручаємся ми. Але система запущена і вже працює», – додає Юля.
Зменшення кількості людей у прихистку і висока оплата за комунальні послуги підштовхнули ініціативу знову шукати нові способи допомоги людям. Тим, що могли себе утримати, допомогли переїхати в орендовані квартири, кому важко оплачувати оренду – підтримують фінансово. Постійно надходить гуманітарка і є виплати від держави.
«Ще з 2014 року є така проблема у ВПО: не можна довго людину тримати у соціальному центрі. Тому що вони звикають, розслабляються і перестають працювати. Ми допомогли людям знайти житло і організації, які їх підтримують. Самі орендуємо шість будинків, в яких живуть ті, кому треба допомогти, надаємо гуманітарку. Це люди з Донбасу. Решта самі можуть сплатити комунальні», – каже Юля.
Ферма і будинок з конопель
Коли Моїсєєві зрозуміли, що війна затягується, почали побоюватись, чи вистачить ресурсів прогодувати таку кількість людей. Спонсорська підтримка рано чи пізно закінчиться. Тож бізнесмени зрозуміли, що треба створювати робочі місця.
Спершу подружжя шукало землю, щоб засадити город. Однак біля села Горішнє Стрийського району, майже на межі з Івано-Франківщиною, знайшли закинуту ферму разом з 16 га незадіяної землі, розташовану серед гарної природи, між горою і річкою. Із тих переселенців, хто першими приїхали до Стрия, сформувалася команда, яка взялася за новий виклик – GoFriends Farm.
Усі проекти запустили одночасно у червні 2022 року – і городництво, і тваринництво, і будівництво, і благоустрій великої території. На ферму щоденно приїжджало 30 людей із соціального центру, з них 10-15 працювали на будівництві, жінки – на городі. Перший фермерський урожай був не дуже великим, вся городина йшла на їжу для соціального центру.
«Прибутку великого тут поки нема, але воно розкрутиться. Земля тут дуже добра. І так все помаленько одне за другим з’являється. Ми не планувати робити ферму. Але подивились на потреби людей, і воно якось саме вийшло. Завжди знаходились гроші під кожну потребу», – каже Юля.
Зараз 15 переселенців доглядають корів, овець, кіз, свиней, які вже двічі давали приплід. Керує фермою Юрій Давидченко з Краматорська. Раніше чоловік займався зовнішньою рекламою, а тепер розвиває тваринництво. Каже, відкрив себе по-новому. Люди його слухаються, довіряють. Добросовісно веде бухгалтерію.
«Я цим раніше не займався, в процесі роботи навчився, – каже Юрій. – Тут нічого не було, все заросло. З ферми вивезли 40 машин сміття – каміння, землю, з цього робили дамбу. Озера наповнились водою», – пригадує перші процеси на фермі її керівник.
Коли розчистили землю біля ферми, виявили фундамент, тому вирішили збудувати ще й гуртожиток. Будинок на 1000 м2 зводять з промислових конопель. Там зможуть жити 25-30 сімей. Кожна кімната буде мати свій санвузол. Кухня і хол – загальні. На сьогодні вже є чотири сім’ї, які точно залишаться жити на фермі, – з Краматорська, Слов’янська, Маріуполя, Лисичанська.
«Коноплі дихають, поглинають вуглекислий газ, зберігають тепло. Це дуже гарні умови для житла людей – не в хімії, не в бетоні, а в натуральних екоматеріалах», – пояснює Євген Моїсеєв.
Постачальник будматеріалів надав великі знижки, багато інших людей допомогли з будівництвом. Самі переселенці навчилися і долучилися до робіт, отримували за свою роботу оплату.
«Переселенці отримали харчування, допомогу, але вони хочуть заробляти, розвиватися. Тоді треба або їхати в Європу, або шукати роботу тут. Тому, коли ми почали створювати робочі місця, вони були раді. Навчились нових технологій конопляного будівництва, ці знання потім можна буде застосовувати і заробляти», – каже Євген.
Для завершення робіт ще треба багато коштів, Моїсеєві сподіваються на підтримку інвесторів. Але як тільки будинок буде готовим, там буде не тільки соціальне житло для переселенців, але й реабілітаційний центр для військових.
Бізнес і туризм
Заглядаючи у майбутнє, сім’я Моїсеєвих має надію розвивати у цьому місці туризм. Вже цього року тут облаштують альтанки, мангали, зону гамаків між дубами над річкою. Поруч є місце для кемпінгу. Туристичні будиночки – у планах, а маленька сауна – вже у використанні.
П’ять озер почистили і зарибнили, вода з річки через дамбу заходить в озера і назад вертається в річку. Будуть місця для рибальства, також облаштують пляж.
Дорогу до ферми відремонтують, щоб туристам був зручний доїзд. Одним із донорів є іспанський фонд, який співпрацює з ФК «Валенсія». Тож футбольне поле – один із майбутніх задумів.
Цього року бізнесмени хочуть запустити ековідпочинок і масштабувати вирощування овочів, садити кукурудзу, капусту, ягідні дерева. Там буде дві теплиці: урожай з однієї йтиме на харчування людей, з другої – на продаж. Спільна котельня опалюватиме житло і промислові теплиці. Переселенка з Лисичанська, яка має досвід роботи на ринку, буде залучена до продажу вирощеної городини.
Також хочуть запустити крафтове виробництво – сири, ковбаси. Вже є вулики для бджолярства.
«Люди – це великий скарб. І коли ми з ними спілкувалися в соціальному центрі, ми все під людей підлаштовували. От в нас є людина, яка в тваринах розбирається, – добре, вона нам допомогла з цим. Ми дивимося на потреби – і під це запускаємо бізнес. Коли ми починали, навіть не розуміли для чого. Просто треба було житло, праця, їжа. Якось все тут зійшлося», – пояснюють засновники ферми.
Окремою програмою на фермі Моїсеєві планують реабілітацію військових. Тренінги, роботу психолога поєднають з практичною діяльністю.
«Тут тиша, річка, природа, не чути сирен. Одного дня він піде попрацювати в теплицю, потім спробує самому зробити сир. Вони будуть вчитися, як заробляти гроші. Ми будемо розповідати, що можна робити, які є напрямки. Ця програма вже в розробці психологів», – каже Юля.
Бізнесмени пояснюють, що людям, з якими вони спілкуються, бракує підприємницьких навиків. Є фахівці, але їм бракує досвіду менеджменту. Тому Моїсеєві будуть вчити їх цього. Вони організують курси з маркетингу, менеджменту організації процесів, фінансів – основних напрямків для малого підприємництва. А після цього переселенці, залучені до нового бізнесу, будуть брати на себе відповідальність і вести свій напрямок від початкової до фінальної стадії.
«Це наш нинішній виклик. Ми створили багато напрямків – піцерію, ферму з овочівництвом, тваринництвом, але замикали менеджмент управління на собі. І бачимо, що це нас навантажує забагато, і люди не до кінця розвиваються, очікують, що хтось за них це зробить. Тому ми кажемо, що допоможемо запустити, знайдемо грантові, партнерські кошти, навчимо, покажемо як, але це буде повністю ваша відповідальність – від вирощування до збуту. І вони згодні. Ми зрозуміли, коли людина приймає участь у всіх процесах, є комунікація з іншими, коли вона бачить свого кінцевого споживача, плоди своєї праці, то усвідомлює, для чого вона це робить. Людина виростає через комунікацію», – підсумовує Євген Моїсеєв.
Коли закінчиться війна, в екобудинку з конопель зможуть зупинятися туристи і вчитися діти IT-академії. Це буде відпочинок для постраждалих від війни – військових, сиріт, переселенців.