Дев’ятий міжнародний фестиваль металу «Metal Head’s Mission», що відбувався з 4 до 6 серпня на дев’ятому кілометрі траси Євпаторія – Сімферополь біля розважального комплексу «Солнышко», дав змогу прихильникам важкої музики послухати 36 команд з 16 країн світу.
Головним його організатором є Сергій Йофик з київської death-metal групи Mental Demise. На відміну від попередніх років, коли MHM відбувався прямо на «Солнышку», цього року фестиваль вперше проводився під відкритим небом (через нелади з адміністрацією комплексу). Що ж з того вийшло?
Організація й побут
Те, що MHM доведеться проводити під відкритим небом, з'ясувалося за неповні два тижні до фестивалю, тож організаторам довелося переробляти майже все з нуля. За цей час вони встигли поставити сцену й огорожу, привезти електрогенератор... і це все. Звичні для західних фестивалів речі, як-от умивальник, туалети така-така їдальня, були відсутніми. Тож їжу доводилося купувати в Євпаторії, бо на місці встигли поставити тільки пару наметів з пивом (8 грн) і шашликом (30 грн). Помитися можна було на території «Солнышка» (вхід - 10 грн/день), сходити в туалет - там же (1 грн/раз). І це при тому, що квиток на три дні коштував 350 грн, а хто лишався ще на три дні на фестиваль альтернативи Red Alert - тому й усі 800. Більшість народу такі ціни явно не влаштовували, тож харчувалися переважно найкалорійнішим і найдешевшим з доступних продуктів - пивом. Дрова на кримському березі шукати теж марно. Екологічною свідомістю на MHM навіть не пахло: повсюдно валялося сміття (викидати його не було куди), а фізіологічні потреби люд справляв під найближчими кущами. Внаслідок цього пляж загидили настільки, що навряд чи ще комусь цього року захочеться там відпочити.
Поряд з традиційним для фестивалів пияцтвом (як же без цього) спостерігалося і вживання наркотиків. Ходити босим на пляжі було страшно: можна було чи на биту пляшку наступити, чи, що гірше, на використаний шприц з голкою. Зате сценічний звук був просто чудовий, всі партії легко прослуховувалися (крім тих груп, які привезли з собою «глухого» звукорежисера); гучність була потужною, але нічиї вуха від неї не постраждали. Була охорона (кілька омоновців), один вигляд яких відбивав бажання починати п'яні бійки, хоча народ і так загалом був напрочуд сумирний. І справді - хто би влазив у конфлікти з братами-металістами? Недалеко був розташований бар «Сомелье» (відомий в народі як «Похмелье») - єдине цілодобове джерело цигарок і тіні. За три дні панкота рознесла його майже вщент, але власник казав, що прибуток за ці три дні з лихвою покриває весь ремонт. Місцевого населення поблизу фестивалю не було в принципі, але деякі особливо ревні спеціально приїжджали в надії щось вкрасти - і багато металістів поплатилися за свою довірливість.
Крім музики, були й інші розваги: наприклад, заплив на гумових ляльках з секс-шопу. Також працювала майстерня тату й пірсингу.
Музика
MHM з «металу взагалі» виразно змістив акцент на death/grind, злегка приправлений блеком (переважно в третій день). Інші піджанри були представлені мінімально: білоруські heavy від Wolfshade, progressive power від Borealis та sympho від Dragonflame. Білоруси виявилися на фесті наймелодійнішими. На противагу їм польські групи брали такою безкомпромісною звуковою агресією, що не в кожного металіста зі стажем ставало сили дослухати сет до кінця.
Молоді групи, які роблять музику за канонами жанрів, було досить складно відрізнити одну від одної - та ніхто особливо й не намагався. Оскільки death і grind - явно не ті жанри, від яких можна сподіватися на вартісні мистецькі одкровення, то можна сказати, що вся музика від молодих команд була суто ужитковою: під неї можна було пострибати в слемі й потрясти головою, але на більше вона не надавалася. Як показало опитування публіки, вдень взагалі ніхто не цікавився, хто ж власне грає: в кого був настрій, той трусив хаєром, в кого ні - займався своїми справами. Приємно, що музиканти самі ходили дивитися на виступи інших гуртів, тусуючись прямо посеред публіки.
Звернути на себе увагу вдалося харків'янам Khors (можна тільки потішитися, що в нас є такі потужні групи), турецькі блекери Episode 13 (головним чином через свою національність, хоч виглядали вони несподівано нордично), білоруські дезери Seven Daily Sins (через те, що сет вони закінчили кавером на Lack of Comprehension групи Death), фіни Burden A. D. (які розважили публіку кавером на тему із СуперМаріо). Також звернув на себе увагу Mental Demise, але не музикою, а незрозумілим вибриком Сергія Йофика: коли його спитали, чи можна ще сподіватися побачити Старого (колишнього члена групи), він зняв штани, от вам, мовляв, старий член. Металісти, хоч і не заморочені на моралі, одностайно піддали цей жест суспільному осуду.
Взагалі денні виступи виглядали досить кумедно. Той сценічний антураж музикантів, який адекватно виглядає вночі при штучному освітленні, при денному світлі і кумедний, і жахливо незручний. Дивитися на команди, які на палючому сонці в шкірі й шипах лабають для кількох десятків похмільних металістів, було просто несила з жалю. Справжнє життя фестивалю починалося вночі.
У більшості люд їхав на хедлайнерів, тож про них окремо. Cynic відіграли половину пісень з легендарного альбому Focus та представили три нові пісні. Незважаючи на прикрі проблеми зі звуком, їх відслухали заворожено й уважно, як у філармонії. Samael і Moonspel добротно відіграли концерт, але нічим особливим не відзначилися, хоча професіоналізм відчувався в кожному їхньому рухові на сцені. А ось про хедлайнерів всія фестивалю Gorgoroth слід сказати окремо. На другий день Gaahl вийшов на автограф-сесію: фотографувався з фанами, давав обнімати себе дівчаткам, попивав дешеве і смачне (за його мірками) українське пиво - одним словом поводився як типова зірка на роботі, нічим не нагадуючи про свій образ злого сатаніста і діагноз патологічного садиста; навпаки, справляв враження дещо відлюдкуватого добряка. А ось виступом своїм здивував усіх. Налаштовувалися музиканти з добру годину, аж в публіці почали ходити похмурі настрої, як-от «нап'ємося ще до виступу». Врешті вони таки вийшли на сцену (в шкірі, шипах і корпспейнті, як і годиться тру-блекерам), всі пісні відіграли рази в півтори швидше, ніж зазвичай, і майже без пауз між ними; King трохи поплювався в публіку, а потім група дружно поклала інструменти й швидким кроком покинула сцену. Ні привітань, ні прощань - жодних зайвих сентиментів. Публіка була настільки ошелешена (і стомлена), що навіть не намагалася кликати групу на біс. Всі просто стояли під сценою й чекали незрозуміло на що, не бажаючи вірити, що це вже кінець. Розходитися почали тоді, коли Gorgoroth вже, напевно, добралися до свого готелю.
Підсумок
Фестиваль однозначно вдався добре. Побутові незручності були терпимі, а музика компенсувала їх з лихвою. Інша річ, що метал - дорога розкіш. Однак за рівнем музики альтернативи MHM в Україні немає. Хочеться вірити, що найбільший ґандж цього року - проблему зі сміттям - наступного року якось вирішать. Хоча, враховуючи кількість панковитих відвідувачів цього року, цілком можливо, що наступного в смітники ніхто не стане цілитися, навіть якщо вони будуть. Цей фест - територія майже абсолютної свободи, і він служить добрим індикатором того, як молодь з цією свободою поводиться. І слід відзначити, що попри сміття, переважна більшість народу поводиться цілком адекватно - переважно собі на радість, і, що головне, ніколи іншим не на шкоду. MHM можна і треба рекомендувати всім прихильникам металу - їх побутом не злякаєш.
З розмов із групами
Paul Masvidal (Cynic)
- Чому ви заставили своїх слухачів так довго - цілих 15 років - чекати на ваш новий альбом?
- Тоді ми відчували, що нам більше нічого сказати. Тому довелося чекати стільки, скільки треба було, щоб набратися досвіду і вражень, які ми тепер і хочемо висловити новим альбомом.
- Що спричинило ваш вибір жанру progresive death?
- Наприкінці 80-х я серйозно займався джазовою гітарою. Але мені подобався метал, і я хотів його грати. І не те, щоб вибір жанру був свідомим - ні, просто коли ти займаєшся джазом, але граєш метал, то в результаті й виходить те, що вийшло в Cynic'а.
- Що змусило вас об'єднатися знову - бажання робити нову музику чи відчуття відповідальності перед своїми фанами?
- В останньому турі ми відчули, наскільки наші прихильники вдячні нам за ту музику, що ми граємо. Саме це й змусило нас об'єднатися знову.
- Чи змінилася ваша аудиторія за ці 15 років? Я маю на увазі, в першу чергу, вік.
- Тоді нас слухала переважно молодь. Тепер же, наскільки ми знаємо, серед наших шанувальників з'явилися люди, навіть старші за нас. І, мушу сказати, це надихає
Також він потішив фанів, назвавши точну дату релізу другого альбому Cynic - 28 жовтня 2008.
Gaahl (Gorgoroth)
- Ви називаєте себе сатаністом. Чому ви носите руни? Яке ваше ставлення до язичництва?
- Я вважаю, що вони тісно пов'язані. Язичництво - це те, що ми мали перед семітськими релігіями. В душі я язичник. Я використовую слово «сатана», оскільки світ говорить християнською мовою. Сатана значить «спротив». Я проти християнства, я борюсь за те, що язичницьке, та те, що чесне й правдиве.
- Чим, в першу чергу, для вас є метал: мистецтвом чи ідеологією?
- Вони мусять поєднуватися. Однак я не уявляю, як ми могли б робити нашу музику, якби у нас не було ідеї, яку ми хочемо донести до слухачів.
- Відомо, що ви пишете картини, але ніколи їх не виставляєте. Ви колись дозволите публіці їх побачити?
- До мене надходило вже багато пропозицій. Раніше я був принципово проти, але, здається, скоро таки погоджуся. В усякому разі цього року я буду надто зайнятий. Можливо, наступного.
- Ви часто стверджуєте, що ваші тексти інспіровані Ніцше і Шопенгауером. Однак неангломовні слухачі майже не можуть їх сприйняти на слух. Чому ви змусили всі сайти з пісенною лірикою усунути ваші тексти?
- Тому що вони її перебріхували.
- А чому ви тоді не розіслали їм правильного варіанту?
(Gaahl дивиться з презирством і відвертається, демонструючи, що розмову закінчено).
Welikoruss (Новосибірськ, sympho-metal)
- Чи є у вашої групи якась місія, крім того, щоб власне робити музику заради неї самої?
- Є. Наша місія - не просто робити якісну музику, яку б сприймали люди. Існує особлива концепція. Розумієш, ми - з Сибіру, це - центр Росії. І через лірику Welikoruss наш лідер хоче донести до людей ідею про те, що той центр енергії, з якого походить наш великий могутній російський народ, - це і є Сибір; звідти все почалось.
- Можна поцікавитися вашим віросповіданням?
- Ми всі атеїсти.
- А як ставитеся до неоязичників?
- З ними ми ніколи не стикалися. Ми не в темі.
- Чим для вас є метал: мистецтвом чи ідеологією?
- Ударник: Для мене, певною мірою, ідеологією, але оскільки я ударник, багато займаюсь звуком, то мене більше цікавить технічний аспект справи.
- Клавішник: Для мене це, в першу чергу, - музика. Ідеологія відступає на другий план.
- Що таке, на вашу думку, метал сьогодні?
- Зараз це, в першу чергу, ідея, створена для комерції. Я маю на увазі, що метал попсіє.
Фото зі сайту www.spirit-of-metal.com