У Луцьк відбувся шостий міжнародний літературний фестиваль «Фронтера», який зібрав 86 авторів, журналістів, військовослужбовців та митців із шести країн світу. Головною локацією став музейний простір «Окольний замок», а ключовою темою – «Межі причетності: відчувати своїх».
Серед учасників: Хуан Антоніо Берньє, Ірене Ернандес Веласко (Іспанія); Жуан Піна (Португалія-США); Міколай Ґринберґ (Польща); Йоріс Ляєндайк (Нідерланди); Валерій Пузік, Любов Якимчук, Василь Карп’юк, Павло Дерев’янко, Олександр Бойченко, Артем Чех, Галина Крук, Мирослава Барчук, Анастасія Зухвала, Данило Лубківський, Катерина Калитко, Олена Герасим’юк, Макс Кідрук, Альберт Цукренко («Хамерман Знищує Віруси»), Світлана Тараторіна, Євген Лір, Максим Щербина, Севгіль Мусаєва, Тарас Прокопишин, Юлія Тимошенко, Тарас Лютий, Олеся Островська-Люта, Яніна Соколова, Вахтанґ Кебуладзе (Україна) та інші.
Лише важливі новини – підписуйся на наш WhatsApp-канал
Основна програма налічувала 21 подію: поетичні читання, фокусні дискусії, публічне інтерв’ю, стендап-шоу, перформанс солідарності «Echoes/Відлуння», виступ хору «Оранта», а також концерти. Фестиваль відвідали 2 718 людей – більше, ніж у минулі роки.
Оперативні, достовірні і найважливіші новини тут Додайте ZAXID.NET у вибрані в GoogleПроте за статистикою стоять набагато важливіші речі – ті сенси, які обговорювали, шукали та знаходили учасники та відвідувачі фестивалю.
«Цьогоріч ми говорили про межі причетності, але зрештою вкотре переконалися: справжня причетність не закінчується розмовою. Вона проявляється у готовності слухати одне одного, будувати зв’язки, брати відповідальність, підтримувати військових, створювати доступні простори, відкривати Україну світові й світ – Україні. Саме тому для нас «Фронтера» – це не лише фестиваль про літературу. Це простір, де культура стає місцем зустрічі, довіри й спільної дії. І коли понад дві з половиною тисячі людей щороку обирають бути частиною цього процесу, ми переконуємося: такі розмови справді здатні перетворюватися на реальні вчинки й формувати наше спільне майбутнє», – говорить засновниця фестивалю Елла Яцута.
Маніфест проти меншовартості
Фестиваль відкрився потужною промовою письменника, художника та військовослужбовця Валерія Пузіка, написаною безпосередньо в бліндажі на Запорізькому напрямку. Його слова стали маніфестом для всієї сучасної культури та закликом позбутися зайвих порівнянь.
«І нам не потрібно шукати українську “кращу” версію Ремарка, Гемінгвея чи ще когось... У нас достатньо своїх голосів. Нам просто потрібно навчитись вимовляти їхні прізвища голосно та з гордістю», – зазначив він.
Пузік наголосив, що культура – це моноліт, із якого формується нація, і відповідь на запитання, за що саме ми боремося. Автор переконаний: культура під час війни має стратегічне значення. Вона формує дух і характер.
«Література, кіно, театр, музика, образотворче мистецтво – не м’яка сила. Це повноцінна зброя та елемент впливу, де форма, зміст та досвід мають вагу. Культура – це, безперечно, фундамент нашого майбутнього. Вона – не дзеркало суспільства, а молот, яким кується нова реальність. Ми живемо в час, коли швидкість та реакція – елемент виживання. Війна – це не слова, а дії; час непростих рішень та непростих тем», – додає Валерій Пузік.
Повністю промову Валерія Пузіка можна прочитати тут.
Безмежна причетність
Фокус-темі фестивалю «Межі причетності: відчувати своїх» було присвячено чотири основні дискусії. Під час них українські та іноземні учасники події обговорили відчуття приналежності до спільноти та досвід військовослужбовців і ветеранів, побудову зв’язків між людьми, країнами та інституціями через культуру й міжнародну співпрацю, пам’ять тимчасово окупованих територій і досвід полону та повернення, а також стратегічні виклики і рішення для майбутнього України. Ці розмови об’єднала спільна тема причетності – до спільноти, пам’яті та відповідальності за майбутнє країни.
Розмови була присвячена перетворенню групи людей на єдину спільноту та аналізу внутрішніх бар’єрів. Письменники Павло Деревʼянко, Галина Крук та іспанський поет Хуан Антоніо Берньє говорили про те, як виникає почуття приналежності за відсутності спільної прямої загрози, чим відрізняються внутрішні правила військових від правил цивільних, а також як цивільне суспільство має готуватися до повернення ветеранів.
Панель «Межі причетності. Незмиреність» фокусувалася на питанні вибору не залишатися осторонь у часи великих випробувань. Письменник та волонтер Євген Лір, поетка Любов Якимчук та журналіст і військовослужбовець Євген Шибалов обговорювали те, чим є незмиреність: особистим вибором чи обовʼязком.
Дискусія «Медіа як простір памʼяті» порушила гострі питання збереження національного контексту в глобальному та внутрішньому інфопросторі. Учасники
Мирослава Барчук, нідерландський журналіст Йоріс Ляєндайк, головна редакторка «Української правди» Севгіль Мусаєва та співзасновник The Ukrainians Media Тарас Прокопишин обговорили роль незалежних медіа у створенні спільного простору памʼяті та важливість фінансової залученості аудиторії (впровадження paywall) для очищення інфопростору від маніпуляцій, а також про «вимушене» блогерство під час війни.
Інтервʼю «Довга історія причетності» повʼязала сучасні виклики з минулим. Докторка історичних наук Наталія Старченко та куратор програми фестивалю Микита Москалюк насамперед звернули увагу на те, як історична памʼять, національні контексти та геополітика формують сучасні уявлення українців про цінності. Спираючись на архіви XV–XVI століть, вона довела, що сучасне прагнення українців до свободи та формування спільнот має глибоке історичне коріння.
Артем Чех та Олександр Бойченко провели публічний діалог про відповідальність автора перед текстом і читачем. Обговорювали виклики написання нових творів у часи, коли реальність випереджає будь-яку художню вигадку.
Вахтанґ Кебуладзе та Тарас Лютий аналізували тему людини всередині системи, деконструкцію імперських міфів та етичні межі залученості цивільних у війну.
Окупація та насильство не здатні знищити ментальний звʼязок із рідною землею, якщо спільнота продовжує фіксувати свідчення, а культура має виступати інструментом незгоди з несправедливістю, утримуючи у фокусі досвід полону, втрат і водночас сили не опускати рук.
Окремий акцент було зроблено на вшануванні памʼяті діячів української літератури, вбитих Росією.
Філософсько-історичний блок фестивалю «Хто ми і чи хочемо це знати?» за участю Тараса Лютого, Олесі Островської-Лютої та Світлани Одинець фокусувався на довгостроковому плануванні. Учасники обговорювали необхідність бачити далі за виклики найближчих років і виходити з ролі жертви до ролі архітекторів власного майбутнього.
Мала форма у часи великих потрясінь
Валерій Пузік, Тетяна Придьма та Олександр Бойченко доводили, що в часи великих потрясінь саме «мала проза» (есеї, короткі оповідання) здатна найшвидше рефлексувати та фіксувати сенси сьогодення.
«Короткої прози в історії української літератури значно більше, ніж великих романів. Інша річ, який вона має успіх у читача. Коротка форма насправді вимагає набагато більше роботи. Візьміть будь-який великий роман ХІХ століття, витягніть з нього 2–3 сторінки, так ніби це якась нове оповідання, і ви побачите, що вони бездарні. Велика форма дозволяє відрами лити воду. Коротка форма вимагає, щоб кожне слово було на місці. Треба дуже багато часу, таланту, зусиль, щоб добре писати коротку форму», – вважає письменник та редактор Олександр Бойченко.
«Комплекс великого роману повʼязаний з тим, що роман є дуже соціально залежним жанром. Майже нема прикладів, коли би бездержавні народи писали великі романи. Він пишеться з погляду народу, нації, держави величезної спільноти. А в нас цього просто дуже довгий час не було. Тепер ситуація покращується і ми чекаємо великого роману. Але коли виходять великі романи, ми кажемо, ні, це ще не він», – додає Бойченко.
«Я не очікую великого українського роману, тому що очікування зазвичай породжує розчарування. Мене цілком влаштовує хороша коротка проза, яку я дуже багато читаю, а військо так обмежує твій час, що треба вкластися у пару годин, можливо, у день. Такі обмеження і формують моє бачення літератури, насправді», – підбив підсумки Валерій Пузік.
Партнер проєкту Культура – blago – технологічна компанія, яка створює середовище для комплексно якісного життя в місті. Компанія працює з усіма сферами міського середовища і через технології робить міста сучасними, комфортними та зручними для життя. Компанія blago – будує міста третього покоління!
Гроші для ЗСУ
За два дні фестивалю з відвідувачами та партнерами організатори зібрали 1 115 818 грн на підтримку Сил безпеки й оборони України.
А головним підсумком «Фронтери» стало відчуття причетності, причетності до чогось важливого і водночас рідного. І якщо є потреба знайти своїх, то варто спланувати візит до Луцька на «Фронтеру».
Організатор фестивалю – літературна платформа «Фронтера». Фестиваль відбувся за підтримки Українського культурного фонду в межах програми «Флагманські події», Посольства Іспанії в Україні, Фундації ЗМІN та сприяння Луцької міської ради. Стратегічний партнер – платформа «Алгоритм дій».