В селі Урич, що на Львівщині, знову відкрився портал у Середньовіччя. Сучасні жінки цими вихідними там ткали, чоловіки, як лицарі, мірялися силою на мечах. А вночі під стінами колишньої фортеці, що височіла на скелях від IX століття, військо зійшлося з військом. Так вже вчотирнадцяте гудів фестиваль «Ту стань!».
Саме на цих скелях від IX до XVI століття височіла дерев'яна фортеця як оборонний пункт на межі Русі і Галицько-Волинського князівства. Тому щороку тут влаштовують лицарські поєдинки.
«О, в мене дуже багато травм! Переламів і тріщин, 12 чи 14, я не пам’ятаю. Це і руки, і ноги ‒ все. А зв'язки я вже навіть не рахую», — розповів реконструктор з київського клубу «Айнабера» Анатолій Рисований.
З'їхалися реконструктори не лише з України, а й Литви та Ізраїлю. Загалом до трьохсот людей, навіть з дітьми. Варили середньовічну їжу. А оскільки тоді картоплю та помідори до Європи ще не завезли, то на вечерю лицарям — гречка.
«Середньовічні сосиски варимо, зроблені під замками в Англії. З баранів. Вони тут паслися на галявині. Ну, їх теж хтось вкрав ‒ на сосиски. Наш феодал не гальмує технологічний розвиток», — розповіли свою легенду бойові зброєносці зі стрийського клубу «Баннерет» Євген та Микола.
Їхній феодал ‒ пан Збишко з лицарського загону польсько-литовської доби. Каже, був у хоругвах Грюнвальдської битви. А тоді від Гібралтару і аж до Поділля були схожі обладунки. Тож взутий у пулени, на ногах панчохи ‒ шоси, а обперезаний лицарським поясом. Замість піджака ‒ котарді, на голові ‒ тіролька з пір'ям фазана.
«Кишень тоді, у чотирнадцятому столітті, не було. Тому запальничку, ключі і мобільний телефон лицар носив в таких сумках, як у мене», — пожартував капітан стрийського клубу «Баннерет» Олег Соломаха.
«На тих воїнів, які були 1000 років тому, ніхто не дивився, чи вони гарно виглядають: є в них ті кубики на пресі чи нема. Було завдання взяти щит, меч, шолом і 3,4,5 діб простояти на ногах. Іти в похід. Їжі зі собою ніхто не набирав, термосів не таскав зі собою. Тобто мінімум їжі і максимальна витривалість силова!» — пояснив реконструктор стрийського клубу «Застава» Ростислав Попко.
А от кельтські монахи, що охрещують піктів, демонстрували давнє письмо на цері ‒ восковій дошці. Та виготовляли пергамент для священних книг.
«З маленького козенятка, з маленьких особин був найніжніший, найкращий матеріал для письма і створення книг ‒ для пергаменту. От він ще молочком пахне. Будемо писати священні тексти», — пояснив реконструктор з львівського клубу «Відірвана бірка» Валентин Колонтай.
А ще над Тустанню можна було віртуально політати за допомогою новоствореного проекту «Тустань _VR». І побачити колишню помпезність фортеці загальною висотою у 90 метрів.
«Фортеця Тустань – це ще й митниця на соляному шляху з Дрогобича до карпатських перевалів, яка давала безпечний прихисток торгівцям і брала за це гроші. І такою була її економіка. Відповідно, коли змінилися шляхи, то фортеця згодом занепала. Ну, і ще Тустань ‒ це адміністративний центр, який контролював третину переходів через Карпати», — підсумував засновник фестивалю «Ту стань!» Василь Рожко.
А коли на скелі зійшли сутінки, влаштували штурм фортеці. Реконструктори відтворили епоху роздробленості на теренах Русі ‒ XII століття. Мовляв, Іван Берладник за підтримки кочівників наступає на Галицьке князівство Ярослава Осмомислого. Та наші війська не поступилися.