В українських кінотеатрах стартував прокат фільму володаря «Оскара» та інших нагород Алехандро Ґонсалеса Іньярріту «Діґґер». Загалом, уже самого імені режисера цілком достатньо, щоб захотіти піти в кіно. Проте ми розповімо й про те, чому роль нафтового магната у виконанні Тома Круза – одна з найкращих у фільмографії актора та для чого картину варто дивитись саме на великому екрані.
Лише важливі новини – підписуйся на наш WhatsApp-канал
Нагадаємо, що мексиканець Алехандро Ґонсалес Іньярріту «прокинувся знаменитим» у 2000 році, після прем’єри у Каннах картини «Сука-любов». Потім були «21 грам», «Вавилон», «Бьютіфул» та інші фільми. Режисер перебрався з Мехіко до Голлівуду та зняв «Бердмана» та «Легенду Г’ю Гласса», яка нарешті принесла «Оскар» Леонардо Ді Капріо. Виглядає, що цей трюк може повторити Том Круз.
Між «Легендою» та «Діґґером» ‒ 11 років та повернення до Мексики, ознаменоване картиною «Бардо». Ґонсалес Іньярріту знімає повільно, у його фільмографії не так багато картин. Є менш вдалі, проте провальних немає зовсім. Його ім’я у титрах забезпечує глядачеві цікаву та несподівану історію та складну, проте непохитну режисерську конструкцію. І добрих акторів, звісно.
Так сталося і з «Діґґером». Цього разу він пропонує антиутопію та гостру сатиру.
Головний герой – Діґґер Роквелл (Том Круз, якого важко впізнати) – нафтовий магнат, цинічний та безкарний, вважає себе всемогутнім. Коли з його вини стається катастрофа світового масштабу, він продовжує підміняти реальність брехнею.
Як це часто буває у картинах Ґонсалеса Іньярріту, кінематографічна реальність розшаровується та існує на кількох рівнях. Тут і світ – цинічний театр, і театр – цинічний світ.
Режисера цікавить не лише сама історія персонажа чи глобальної катастрофи, а і її наслідки для майбутнього та те, як героя сприйматимуть нащадки.
Режисер наполягає, що у світі наратив та інтерпретація домінують над фактами, а смішним може стати навіть кінець світу.
«Діґґер» перемішує абсолютно безжальну сатиру, абсурд, гротеск та театральне перебільшення. Проте це не заважає його міркуванням про особисту відповідальність, постправду, політику та політиків, владу та споживання.
Він змішує жанри: чорну комедію, антиутопію та постапокаліпсис з театральною умовністю, залишаючись при цього переконливим.
І ця переконливість створена, зокрема, завдяки чудовому акторському ансамблю. Це і Джон Гудман («Бартон Фінк», «Великий Лебовськи») у ролі президента США, що одночасно схожий на декількох з них. Хоча саме Діґґер, а не він, такий схожий на Дональда Трампа, що сумніватись у режисерських асоціаціях майже не доводиться.
Натомість зовсім не схожий на себе Том Круз (для якого це, мабуть, одна з найкращих ролей у кар’єрі) грає не конкретну людину, а тип мільярдера-реднека. Круза сильно загримували (грим накладали близько шести годин), проте він не перешкоджає його емоційній грі.
Партнер проєкту Культура – blago – технологічна компанія, яка створює середовище для комплексно якісного життя в місті. Компанія працює з усіма сферами міського середовища і через технології робить міста сучасними, комфортними та зручними для життя. Компанія blago – будує міста третього покоління!
Різ Ахмед («Стрингер», «Брати Сістерс») грає науковця Ганеша. Сандра Гюллер («Роза», «Анатомія падіння») отримує роль Емми, сестри Діґґера. Володар «Оскара» та золота Канн Джессі Племенс («Під владою пса», «Бугонія») тут теж є, але розповідати про його роль було б спойлером.
Увесь створений Ґонсалесом Іньярріту складний механізм працює з точністю годинника. Разом із режисером глядачі складають пазл. Це захоплює. А ще те, що ми бачимо на екрані, водночас смішить та засмучує. Для нас деякі сцени чудово ілюструють «сильне занепокоєння», що є скоріше несподіваним бонусом, аніж режисерським задумом.
І останнє: Ґонсалес Іньярріту зняв свій фільм на плівку, тож дуже бажано подивитись його саме на великому екрані, щоб повною мірою оцінити масштаб видовищного задуму режисера.