У прокат вийшов фільм Йоргаса Лантімоса «Бідолашні створіння». Картина уже встигла перемогти на Венеційському фестивалі, отримати кілька «Золотих глобусів» та стати одним із фаворитів оскарівських перегонів.
Грек Лантімос, що починав як непримиренний артхаузний режисер, після «Ікла» та «Альп» зумів знайти ідеальний баланс між багатомільйонною голлівудською картинкою та власним талантом у химерні способи досліджувати людську природу. Здається, у «Бідолашних створіннях» він досягнув ідеального співвідношення між радикальним експериментом та стильним візуалом.
Цікаво, що буде далі. Адже відомо, що наступний фільм Лантімос зніматиме знову з Еммою Стоун та Віллемом Дефо у головних ролях, проте у співавторстві зі сценаристом своїх грецьких шедеврів Ефтімісом Філіппоу.
У «Бідолашних створіннях» Емма Стоун грає молоду жінку Беллу, яка закінчує життя самогубством. Видатний вчений Богвін (Белла називає його просто Богом) пересаджує мозок її ненародженої дитини. Тож Белла сама собі і мати, і донька. Крок за кроком вона опановує всі навички спочатку: вчиться ходити, говорити та пізнає навколишній світ і навіть втікає з ловеласом Дунканом Веддерберном (Марк Руффало).
Дія розгортається в вікторіанському Лондоні, а також Парижі, Александрії та Лісабоні. Проте жодне з тих міст не має реальних рис: ми бачимо героїв у химерних краєвидах та інтер'єрах, в дивних костюмах от кутюр та в якійсь геть вигаданій реальності.
Новий фільм Лантімоса можна назвати шедевром. Він має усі його складові: свіжість кіномови, оригінальну історію, блискучу акторську гру. Зрештою, усі складові фільму настільки якісні та винахідливі, що його можна розбирати як пазли, збирати наново з впевненістю, що вони зійдуться у будь-який момент та у будь-якій крапці.
Це новаторське кіно, що міцно стоїть на літературній та кінематографічній традиції. Тут навіть не напружуючись можна знайти омаж і «Денній красуні» Бунюеля, і «Алісі в Дивокраї», і «Трупу нареченої», і усім можливим історіям про Франкенштейна. Тут легко знайти деталі з «Кабінету доктора Каллігарі» та інших уже визнаних шедеврів.
Фільм поєднує непоєднуване: натуралізм та фантастику, він зачаровує і відштовхує водночас.
Так, він не ошелешує як «Ікло». Надто ефектним є його візуальний ряд. Зрештою цікаво порівняти два основні фестивальні хіти року: лаконічна до скупості «Анатомія падіння» та виклично розкішні «Бідолашні створіння». Й відгуки вони викликають діаметрально протилежні: від захоплення до неприйняття. Їх співіснування ніби говорить: чутки про смерть кіно сильно перебільшені. А ще, якщо додати до них класично-монументальних «Вбивць квіткової повні» та багатофігурного говіркого «Оппенгеймера», то не складно передбачити, що «Оскар» цього року нудним не буде.
А що ж Лантімос? Важко сказати, чи продовжить він далі експерименти з ламанням через коліно голлівудського кіно чи повернеться до геніального інтровертного «Ікла». Але без сумніву тут теж глядачам нудитись не доведеться.
Що б не було попереду, наразі варто піти у кіно, щоб подивитись один із головних фільмів року. Тим більше цінно, що у нашому прокаті він йде англійською з українськими субтитрами.
Додамо, що літературною основою картини став роман британського письменника Аласдера Грея, вперше опублікований в 1992 році, оператором фільму є Роббі Райн, композитором Джерскін Фендрікс, а бюджет становить усього 35 млн доларів.