Сурогат історії давно та надійно замінив собою політику, і це – стратегічна проблема сучасності. Неможливо існувати тут і зараз, вибудовувати плани на майбутнє, коли всі когнітивні ресурси зайняті уявним минулим.
Окремим проявом цієї проблеми можна вважати спроби редукувати реальність до одного з популярних історичних прикладів – з наперед готовим набором висновків. Уже на цьому етапі видно, що йдеться про сурогат аналізу, до того ж зазвичай саме ці висновки насправді і є причиною всіх цих когнітивних операцій.
Геть окремим випадком є періодичні порівняння нинішньої ситуації в Україні та ситуації у Фінляндії 1939–1940 років. Таке порівняння добре ілюструє згадану вище проблему: замість аналізу поточної ситуації нам пропонується візія ситуації, що минула. До того ж ця візія – далека від професійної. Проте навіть якби вона у вищій мірі відповідала стандартам академічної історії, йдеться все одно про дві різні ситуації, які розгортаються в різних контекстах.
Для коректного порівняння минулого і сьогодення треба для початку добре собі уявляти обидві реальності, тобто замість одного аналізу зробити три: 1) проаналізувати Зимову війну 1939–1940 років та її історичний контекст; 2) проаналізувати масштабне вторгнення РФ в Україну 2022 року; 3) провести порівняння. Три аналітичні операції – замість однієї. Інакше ми будемо просто редукувати одну фантазію до іншої, що зазвичай і відбувається. Спершу ми переносимо в минуле наші уявлення про реальність, а потім з нашими ж уявленнями про реальність і порівнюємо… і доходимо до апріорі закладених висновків.
У випадку зі згаданим порівнянням нам пропонуються такі висновки: територіальні поступки агресору можуть стати ключем до довгого й міцного миру. Під ці висновки підганяється образ минулого.
Проблема лише в тому, що минуле – не перекинута назад сучасна політика, воно існувало до того, як ми почали його собі уявляти. Фантазії про Фінляндію 1939–1940 років у цьому ключі розбиваються доволі легко:
1. До початку Зимової війни Фінляндія дотримувалася політики нейтралітету, не хотіла йти ані на союз зі СРСР, ані на союз із Німеччиною. Саме СРСР здійснював тиск на Фінляндію, щоб змусити її порушити свій нейтралітет у вигляді військової співпраці з ним та надання території під військові бази. Початковий нейтральний та буферний статус Фінляндії СРСР не влаштовував.
2. Фінляндія відмічена в Таємному протоколі Пакту Молотова-Ріббентропа як зона інтересів СРСР. Усі інші відмічені так країни й території увійшли до складу СРСР в результаті ультиматумів з його боку (з уточненнями пізнішого договору про дружбу та кордон). Зокрема, країни Балтії, які погодилися на умови ультиматуму, дали дозвіл на прохід радянських військ та розташування військових баз на власній території, врешті втратили власну незалежність. Провокація на фінському кордоні (т. зв. Майнільський інцидент) та радянський ультиматум до Фінляндії – мали місце вже після (!) підписання Пакту.
3. Наступного ж дня після оголошення війни на радянській території було створено маріонетковий уряд Фінляндської Демократичної Республіки. Навіщо було б його створювати, якби метою війни були лише територіальні поступки – питання радше риторичне. Крім цього, відкритим лишається запитання про те, скільки часу насправді потрібно для організації такого уряду. За тодішнього розвитку шляхів сполучення та комунікації, аж ніяк не кілька годин чи навіть днів. Тоді ж на базі частин РСЧА почалося формування збройних сил маріонеткової держави.
4. У намаганнях зберегти мир фінський уряд погодився і на низку територіальних поступок, і на продовження перемовин. Це не зупинило війну. Нагадую, виконання умов радянських ультиматумів у повному обсязі призвело до втрати незалежності трьох балтійських країн, тож можна сказати, що фінський уряд був готовий до максимальних поступок, що не означали б втрати державності. Цим війна врешті й завершилася, хоча могла не починатися, адже готовність до таких поступок Фінляндія продемонструвала до початку вторгнення.
Якщо ж війна почалася попри те (!), що фінська сторона була готова виконати низку радянських вимог (які врешті й виконала), то причину початку війни варто шукати в іншому місці – не в неготовності до поступок. Якщо Фінляндія від початку притримувалася суворого нейтралітету, то ми також не можемо вважати нейтралітет умовою, що гарантує мир. Відповідно, створення спершу маріонеткового уряду ФДР, а вже після закінчення війни КФРСР (Карело-Фінської Радянської Соціалістичної Республіки) скидаються на докази прагнення захопити всю Фінляндію. Не кажучи вже про включення Фінляндії до «зони інтересів» СРСР у таємному протоколі до Пакту Молотова-Ріббентропа.
5. І це прагнення залишилося незадоволеним саме через відчайдушний та вкрай успішний спротив фінів, а також завдяки хай і обмеженим, але поставкам озброєнь з боку Англії і Франції (які самі в той час перебували у стані війни з Німеччиною). Передовсім ідеться про літаки, які дозволили дещо компенсувати радянську перевагу в повітрі.
6. Сам СРСР на той момент не міг собі дозволити довготривалу війну з цілої низки причин. В уявленнях радянського керівництва наступна світова війна мала бути подібною до попередньої: шанцева війна з повільним просуванням фронту, боротьбою на виснаження економік. Швидка поразка Франції виявилася для них повною несподіванкою, що змусила переглянути плани. Ця поразка відкривала потенційну загрозу того, що Німеччина зможе атакувати скутий війною СРСР. Крім того, численні свідчення вказують на те, що початок війни з Фінляндією був запланований на більш ранню дату, так само як і її фінал – розгром фінської армії.
7. Після територіальних поступок з боку Фінляндії СРСР не відмовився від ідеї повної анексії цієї країни. Оскільки до липня 1941 року ІІІ Райх і СРСР були фактично союзниками, вони не виходили з переговорного процесу, зокрема щодо ступеня можливої залученості СРСР у конфлікт з Великою Британією. Однією з умов укріплення та формалізації альянсу радянська сторона називала повну анексію Фінляндії (в купі з низкою інших вимог, як-то контроль над протоками Босфор і Дарданелли, Іраном, Болгарією тощо). Вочевидь, ці вимоги не влаштовували вже Райх, який на той час був сильно розчарований воєнним потенціалом СРСР.
Отже, зафіксуємо, що мир з Фінляндією в обмін на територіальні поступки став можливим завдяки поєднанню двох чинників: відчайдушного спротиву збройних сил Фінляндії та несприятливих для СРСР міжнародних обставин.
Той спосіб, у який Фінляндія вийшла з Другої світової війни, також зробив неможливою подальшу агресію. По-перше, станом на 1944 рік Фінляндія все ще контролювала кордон 1940 року і відповідні оборонні споруди. По-друге, країна не капітулювала, а переходила до табору союзників, її відносна незалежність була на цьому етапі гарантована Великою Британією і США.
Після закінчення війни в СРСР були важливіші справи на континенті (Польща, Східна Німеччина, Югославія, Греція, Австрія тощо) та поза ним (Китай, Корея), ризикувати нейтральним статусом Фінляндії та інших Скандинавських країн було б більш ніж нерозумно, особливо враховуючи той факт, що в США вже була атомна бомба. Коли ж бомба з’явилася в СРСР, почалася епоха Холодної війни і ядерного стримування. Попри це, 16-та Карело-Фінська Соціалістична Республіка у складі СРСР проіснувала аж до 1956-го. Лише після смерті Сталіна відбувся перегляд його політики радянської експансії та реставрації постімперського простору.
Тобто, підсумовуючи, ідеться про низку унікальних сприятливих до Фінляндії історичних обставин.
Тепер повернімося до актуальної ситуації. Мир України з путінською Росією на кшталт миру 1940 року з Фінляндією можна було б уявити, якби Китай заявляв свої претензії на території до Уралу (як свого часу Німеччина) і вже встиг би розібратися зі своїм головним суперником – США (як Німеччина з Францією). Оскільки такий розвиток подій виглядає більш ніж фантастично, згадки прикладу Фінляндії в контексті можливого надійного миру в обмін на територіальні послуги в рамках наявного конфлікту є щонайменше наївними та історично необґрунтованими.
Прагнення до миру – благородне. Але воно має вкорінюватися в реальності, а не в добрих побажаннях та абстрактних фразах. Аналіз цієї реальності своєю чергою не має підмінятися історичною аналогією, яка, до того ж, може бути хибною ще й через брак глибоких знань про подію та її історичний контекст.
Наскільки деструктивним може бути шляхетне прагнення до миру без прагнення пізнати реальність, а натомість зі спробами звести все до якогось уявного минулого – ми бачимо на прикладі того, як страх нової світової війни штовхав уряди багатьох європейських держав на поступки Гітлеру в рамках «політики умиротворення». Добре ілюструє принцип самоздійснюваного пророцтва те, як лідери цих країн, через страх нової світової війни, зробили все необхідне, щоб вона стала невідворотною.
Наостанок, я хотів би поділитися з читачами текстом радянської пісні, яка присвячена війні з Фінляндією. Цей текст містить вказівки на справедливість низки наведених вище міркувань. Наприклад, дві останні строфи другого куплету вказують або на те, що війна планувалася раніше, або на те, що СРСР готувався до другої фази війни восени одного з наступних років. Пропоную вам оцінити текст і на власний розсуд вирішити, про що пісня – про анексію Фінляндії чи про мир в обмін на територіальні поступки:
Сосняком по откосам кудрявится
Пограничный скупой кругозор.
Принимай нас, Суоми-красавица,
В ожерелье прозрачных озёр!
Ломят танки широкие просеки,
Самолёты кружат в облаках,
Невысокое солнышко осени
Зажигает огни на штыках.
Мы привыкли брататься с победами
И опять мы проносим в бою
По дорогам, исхоженным дедами,
Краснозвёздную славу свою.
Много лжи в эти годы наверчено,
Чтоб запутать финляндский народ.
Раскрывайте ж теперь нам доверчиво
Половинки широких ворот!
Ни шутам, ни писакам юродивым
Больше ваших сердец не смутить.
Отнимали не раз вашу родину –
Мы приходим её возвратить.
Мы приходим помочь вам расправиться,
Расплатиться с лихвой за позор.
Принимай нас, Суоми-красавица,
В ожерелье прозрачных озёр!