Про шкільні постріли в Фінляндії наші телеведучі якось так швиденько відчитались, швиденько забули і перевели стрєлу на якісь зовсім ліві, хоча й дотичні теми зброї і теде. Про записку фінського дон-кіхота краще не згадувати.
Тільки постріли, жертви, кров, агресія, насилля. Наше телебачення завжди на боці свого тупого клієнта. На боці біомаси, хоч так часто триндить про індивідуальність, якої у більшості звьодз українського і російського шоу-бізу (які вважаються оригінальними), як кіт наплакав. Тим більше, кому потрібні буденні історії домашніх щурів. Потрібно мейкати рейтинг і мані. Хоча рейтинги «Жді мєня» і «5 мінут слави», напевне, єдині банальні з того телеефіру виключення.
Але новини закінчились. Подія вилетіла в інше вухо. Можна сміливо заспокоїтись і далі жити своїм роздвоєним, шизофренічним життям, яке нічим не відрізняється від тихого, спокійного фіна, тільки пострілом в голову останнього. Спокійно жити і пописувати всяческій брєд в свої ЖЖ, форуми, чати і закидати свої термінаторні ролики на Ю'туб. Публічне свідчення своєї крутості та рекламності.
А писати такі писулькі може навіть тьотя Маня з кулінарного технікуму зі своїм постійним бажанням влади, будь-де і хоч над кимось. На власній кухні, власному туалеті, на сантиметрі хоч якогось простору. Хоч якась монополія в сірих безпросвітних буднях.
Бо смішно читати, як професійні стукачі і штатні конформісти та боягузи розписують в ЖЖ свої бажання натовкти рожу буржуям та побити бітою вікна макдональдсів, дорогих бутіків та іншого гламуру. Що читає наша міліція?
Треба ж бути кимось іншим, супергероєм, а не лоханутим квазімодо. Можна попантуватись в форумах і чатах. Яке велике щастя, що придумали інет, в якому можна культивувати роздвоєність своєї юзернеймності.
А слабо попідписувати власні відзиви своїми іменами і прізвищами, а не своїми ніками і придуманими поганялами, як в псів?
Бо дивно чути про заборону агресії від суспільства, яке саме є системою насилля і яке будує свої стосунки на негативній агресії, без якої не може прожити жодного дня. Бо тут кращим вважається той, хто йде через трупи, стучить, підставляє, падлить. От такий парадокс. І коло з якого не вийти.
Домашня шиза - то абсолютно нормальне, закономірне явище в великому глобалізованому селі: в українців, яких постійно хтось переслідує і тому вони змушені тримати свої гонорові дулі під шароварами, і галичани, які за своєю пластмасовою побожністю та перехресними богородичними скульптурками прикривають всі свої дрібні грішки. На більші не вистачає сміливості, та й що люди скажуть.
Щороку вони дофіга недобрим словом згадують Юду Іскаріотського. Але Юда принаймні повісився, бо не зміг з тим жити. Не зміг жити роздвоєнням. Та наші побожні піпли живуть собі спокійно і ще й погрожують пеклом всім, хто не думає так, як вони.
Юда ж зараз нормально собі революціонує в плейсі, який називається раєм. Він ж визнав свою проблему, свій вчинок своїм самогубством.
Але українсько-галичанське тихеньке болото своїх проблем не визнає. В них немає сміливості піти з життя і не має сили далі жити. От і заглючились в такому стані. Без жодних змін і без жодного руху. І навіщо? Спокійним формальним макаром можна поставити купу свічок, відчитати отченаш і богородице, і гуляти. Народити з дурі 5-ть дітей і всіх зазомбувати з ясельного віку в монастир та вимахуватись згодом своєю вибраністю.
Вялотєкущая шиза в повнокровній дії.
І де гарантія того, що це шизофренічне болото не вистрілить в якійсь дії цього театру? В Україні і так багато крові. Про мобільні ситуації в школах вже забули. Кому потрібно пропіарились, і всьо. Але ж від знимкованих знущань до боулінгу для Колумбіни не поле перейти. І хто дасть гарантію, що в українських школах, де все вже й так догори ногами, не розведуться ворошилівські стрілки?
Прикол в тому, що причин такої поведінки ніхто не знайде. Знову будуть відшуковуватись відмазки: Ніцше, сатана, погане виховання-добре виховання, гарна система освіти-погана система освіти. Десь за тими всіма теоріями не видно звичайної відповідальності. Починають балуватись допотопними штучками про осудження вчинків, а не людини, яка їх робить. У всьому винні попередні орієнтири, а коні не винні. Таке життя.
Смішно читати головного дніпропетровського ментовсього психолога, який розповідає про мотиви 3-х дніпровських пацанів, які трубами вбивали людей. Знову традиційний набір: Ніцше, сатана, Інтернет, компутрені шпільки і чемні, гарні та виховані діти, від яких ніхто такого не сподівався.
Традиційна перекидання провини на міфічних азазелів, яких потрібно випускати в пустелю. А оскільки азазелі ілюзорні, то вони нікуди не втікають, залишаються в людині ще з більшою силою. А там дивись і Онопрієнко вилуплюється, який зараз спокійно їсть, спить, читає і вправляється в богословських дискусіях. Ось таке у нас милосердне суспільство. Показуха для Євросоюзу.
Втеча від реальності, інфантилізм, безвідповідальність, шиза. Зате власного побутового сатанізму нємєряно. І ніхто його не бачить. Тихе сімейне болітце без фантазії середньовічних картографів пекельних котлів, в яких не можна побачити власні рога і копитця. Бо міщанам заборонено хвилюватись. Вони стрункими рядами пруть до Євросоюзу. Ситої, агресивної, безжальної, планової економіки. Ще крутішої, ніж була в совку.
Гітлер багато в чому був правий, коли відстрілював уродів, а спартанці викидали хворих немовлят. От ще один парадокс.
Деякі високошановні пани і панянки зараз тут почнуть писати про розпалювання ворожнечі, пропаганду насилля та іншу муть. З досвіду відомо, що такі мамині заучки вміють лише тихенько підходити і казати, що кома стоїть не там, де потрібно.
На виставці в арт-центрі Пінчука було багато суперових робіт. Але саму виставку наші ЗМІ забакланили лише через Херстові полотна мух і заформалінені голови корів. Більш ніхто нічого не побачив. До загальної пурги доклали свої руки навіть 14-ня дочка (www.unian.net/ukr/news/news-216801.html) главреда УНІАНа.
І що ж там так злякало українських бюргерів? Почули рідний запах. Запах гниття. Запах смерті. Все життя у формаліні. Це ж круто. Звідси і різний стокгольмський синдром по всій планеті. Кому було потрібне їх тупе існування. А так вони з терористами - круті мени. Їх показують по тіві. Вони мають свої 15 хвилин слави.
Живі мертвяки, які бояться смерті - от найбільший парадокс. Від себе ж не втечеш. Ні у Швейцарію, ні в космос, ні в труну. Лишаються тільки панахидні панти та колективна безвідповідальність. Ніхто один на один вже не б'ється, є тільки маса на одного. Маса боягузів, яка готова роздерти будь-кого за свій ілюзорний спокій, спокійний сон, за свою китайську ширпотребну демократію за високою стіною.
Фінський чувак не зміг далі жити з цієї довбаною системою (www.gazeta.ru/social/2007/11/08/2296537.shtml). Це може бути і відмазка. І не обов'язково було стріляти інших учнів. Хоча ніхто ж не буде досліджувати факту діставання однокласниками того фінського дон-кіхота (якщо такі й були). Головне - жертви, кров і насилля. Все, як в історії з Чо Сенг Хоєм та його 32-ма жертвами в Вірджинії. Деталі нікому непотрібні. Добраніч.
Фото з сайту zhurnal.lib.ru