Дуже часто брак змісту компенсується пишнотою форми. У багатьох моментах за бутафорією та мімікрією важко докопатися до суті явища. Зрозуміти його природу та призначення. Про багато подій можна зробити висновки тільки з часом, коли на поверхню вийдуть справжні наміри і цілі та приховані мотиви учасників. Тому щоб розібратися в суті акції протесту біля будинку Офісу президента, потрібно проаналізувати подію за такими параметрами: мета (коротка і довгострокова), дійові особи (організатори, авангард, рядові учасники та сторонні зацікавлені). Відповідність форми протесту поставленій меті. І найголовніше, хто є найбільшими бенефіціарами від проведеного заходу?
Отже, про все порядком по черзі. Мета. З метою й очікуваним результатом від протестної акції відразу не склалося. І це пов’язано з різними очікуваннями різноманітних груп учасників. Початково ідея протесту нуртувала в середовищі прихильників ув’язнених Сергія Стерненка та Андрія Антоненка. Яких їхні прихильники на власний розсуд оголосили «невинними» і навіть «політв’язнями». Винести такий «вердикт» їм дозволила недовіра до неупередженості правоохоронної системи та корумпованість української судової влади.
Так, обидва негативні явища є доконаним фактом і вимагають негайних змін. Але чи протест перед порожнім адміністративним будинком з подальшими актами вандалізму міг хоч якось пришвидшити судову реформу? Звичайно, ні. Чи така акція могла викликати ріст симпатій і підтримку в суспільстві? Також – ні. Навіть навпаки, соціологічні дослідження суспільних настроїв щодо протесту на Банковій показали негативну тенденцію щодо підтримки ув’язнених. Через що можна сказати, що акція була шкідливою для справи Стерненка.
Залишається незрозумілою процедура, за якою, на думку активістів, президент Зеленський мав би вплинути на звільнення Стерненка й одночасно дати старт реформі судової системи. Тобто він мав втрутитися в роботу суду, вплинути на перегляд конкретного рішення і після цього проводити реформи? Але ж це абсурд, який може з’явитися в голові тільки тих, хто має дуже віддалене уявлення про правову державу і справедливість. Якщо ж метою акції було на прикладі Стерненка показати несправедливість українських судів, чим змусити президента впритул зайнятися судовою реформою, то треба визнати, що в цьому випадку форма запанувала над змістом. Невдало вибрана форма протесту нашкодила і Стерненку, і протестному рухові як такому.
Хоча може бути, що поруч з молодими революціонерами в акції брали участь також інші зацікавлені. Які, використовуючи молодечий радикалізм прихильників Стерненка, мали інші цілі, ніж судова реформа або реформа правоохоронної системи. Можна припустити, що головною їхньою метою було викликати якнайбільш радикальний протест, з кров’ю і насильством, щоб відкрити шлях для масових рухів у Києві, а то й по всій країні. Їхньою метою цілком могло бути розхитування і повалення чинної влади. Після того як поліція наперед розгадала (не без інформаторів) задум справжніх стратегів акції, їм нічого не залишилося, як заявити про підступну поведінку поліції, яка не провела профілактичної роботи. Або чому влада не заборонила акцію. Звинуватили в тому, що через невтручання поліції з боку активістів дійшло до актів вандалізму. Але ж тоді виходить, що йдеться про професійну поведінку правоохоронних органів і недолугу стратегію і тактику організаторів. Яка обернулася повним провалом акції та компрометацією протестного руху. Із цього можна дійти висновку, що над задумом працювали різні середовища, які, можливо, з огляду на обставини не комунікували між собою.
Тому варто поговорити про дійових осіб акції, відкритих і тіньових. Дедалі частіше в оцінках подій біля будинку Офісу президента можна почути слово «інфантильність». Це пов’язано з тим, що на українську політичну авансцену виходить зовсім молоде покоління українців, які на час Революції гідності були підлітками або зовсім юними людьми. Зрозуміло, що тоді через вік й обставини вони не могли себе проявити. І тепер вони вважають, що настав їхній зоряний час взяти на себе відповідальність за долю країни. Втрутитися зі своїм юнацьким максималізмом у застійні процеси і збурити в країні зміни. Їм накипіло, що дорослі створили непробивну систему корупції і беззаконня, чим відбирають у них майбутнє. Тепер ці дуже амбітні молоді люди вирішили справити враження і заявити про себе.
Серед них дійсно багато ідейних і переконаних у своїй правоті людей. Людей, що гостро реагують на несправедливість. Яких гнітить яловість політичних та суспільних змін. Яких не влаштовують надто повільні еволюційні процеси і які вважають себе здатними до революційної дії. Вони вже давно переконали один одного, що здатні змінити цей світ і навіть почати ним керувати.
Ще однією особливістю цього середовища є те, що його основу склали колишні праворадикали, футбольні фанати, молоді ветерани АТО та наївні революційні романтики. Звідки й походить волюнтаристський характер їхніх методів діяльності. Тут може також критися невидимий зв’язок з колишніми та теперішніми функціонерами спецслужб. Проявлятися їхній вплив та маніпуляції.
У цьому середовищі немало й тих, хто не хоче тратити часу на затяжний рух кар’єрною драбиною. Маючи перед собою приклад лідерів Майдану та їхніх прихильників, які просто зі сцени пішли в міністри та високопосадовці, ці молоді люди хочуть і собі слави та впливів. Особливо це характерно для молодого покоління «нульових», які росли, оточені неймовірною любов’ю та опікою батьків. І тепер, ставши дорослими, вдалися до генераційного бунту.
Коли, наприклад, маленька дівчинка, яка вбирала мамині туфлі, натягувала її блузку, яка тягнулася за нею як театральна сукня, брала в руки іграшку й імітувала спів на сцені, то батьки й найближчі родичі радісно аплодували й захоплювалися. Мама мліла від таланту маленької красуні, бабця витирала радісну сльозу, а дід з татом були свято переконані у винятковості таланту дитини. Подібна атмосфера, як правило, супроводжувала таких дітей аж до повноліття. Аж поки ті не вступили у життя дорослих. Але й у світі дорослих їм хотілося аплодисментів, визнання і не тільки від найближчих. Щоб проявити себе, вони були не дуже схильні працювати. А от кинутися з головою в революційну стихію – саме те. Цим і пояснюється невдалий задум, слабка підготовка та невідповідна форма акції протесту. До всього треба додати їхню необізнаність з елементарними методами боротьби та ведення інформаційної кампанії. Впертість і дійсно дитячу образу за те, що їх переграли. Що від суспільства не пролунали оплески і їх не закидали квітами.
Ці люди не можуть бути самокритичними, не готові визнати своїх помилок. Вони несвідомо продовжуватимуть знецінювати ідеї Майдану, проводячи прямі аналогії між собою та героїчними майданівцями. Порівнюючи свій бутафорний протест з Революцією гідності. Вони займатимуться підміною понять, видаючи своє вузьке коло однодумців за позицію народу. Фантазуватимуть, що влада їх злякалася. Тимчасом як влада мала б подякувати за цей недолугий сценарій і дуже непривабливу форму. Які можуть остаточно відвернути багатьох українців від ідеї масового протесту.
Подібні акції можуть бути корисними кільком категоріям людей. По-перше, самим професійним революціонерам, які не можуть сидіти без діла й мусять постійно нагадувати про себе. Це їхній хліб. По-друге, тим політикам, які мріють про реванш і повалення чинної влади. Тому вони кровно зацікавлені в розбурхуванні протестних настроїв та проведенні масових акцій. У таких заходах вони шукають слабке місце влади, провокуючи її на силову відповідь і кров. По-третє, така версія протестних акцій може ще більше посилити позиції незмінного голови МВС. Показати його успішність та ефективність. По-четверте, у такому протистоянні неабияк зацікавлені українські олігархи. Особливо в умовах оголошення президентом Зеленським реального курсу на деолігархізацію країни. Такими акціями можна легко змінювати акценти і відволікати суспільство від нагальної потреби видавлювання олігархату з України. І на останок, зовнішня форма такого активізму чудово вписується в антиукраїнську російську пропаганду.
Ось так деколи надмірно розкручена форма може показати якщо не брак змісту, то приховані наміри і цілі організаторів акцій. Хоча докорінна реформа правоохоронної та судової систем більш ніж на часі.