Українські перемовники не припиняють спроб зрушити з місця мінський формат і періодично виступають з новими ініціативами, спрямованими на перегляд попередніх угод. «Якщо ми будемо підходити до чинних Мінських домовленостей як до чогось висіченого в камені, тоді нічого нікуди не злетить, тому що реальність змінюється. Потрібно шукати рішення всередині наявних домовленостей. Написання нових домовленостей є дуже ризикованим шляхом і не є ефективним способом вирішення проблеми», – заявив міністр закордонних справ Дмитро Кулеба в інтерв’ю агенції «Інтерфакс-Україна».
Хоча не завжди запропоновані ідеї мають позитивний відгук у суспільстві й політикумі. Так, навесні цього року керівник Офісу президента Андрій Єрмак, якого називають мало не віцепрезидентом держави, анонсував створення при Тристоронній контактній групі Консультативної ради за участі представників ОРДЛО. Цю новацію, погоджену із заступником глави Адміністрації президента РФ Дмитром Козаком, гостро розкритикували, адже в ній убачали перехід до прямого діалогу Києва з представниками окупованих територій Донбасу. До чого Україну роками закликає Росія, вдаючи, що зовсім не причетна до війни на сході.
Жорстка суспільно-політична реакція спонукала Банкову відмовитися від такого кроку, який, мовляв, неправильно потрактували. Натомість до політичної підгрупи української делегації в ТКГ ввели переселенців з Донбасу, аби і їхній голос був почутий. Окрім того, влітку на посаді керівника делегації Кучму змінив інший Леонід – Кравчук. У перші тижні після призначення він роздав стільки інтерв’ю (зокрема й російським медіа), скільки його попередник не давав за кілька років цієї непростої роботи.
На, так би мовити, підсилення Кравчукові за протекцією Єрмака призначили колишнього прем’єра Вітольда Фокіна – як вихідця з Донбасу, котрий начебто розуміє місцеву специфіку. Але нічим іншим, як одіозними заявами, що відбивають меседжі російської пропаганди («іхтамнєт», «особливий статус потрібен для всього Донбасу», «мовне питання спровокувало конфлікт на сході»), Вітольд Павлович не запам’ятався і дуже швидко вилетів з мінської групи.
«Очевидно, що кожен, хто представляє державу, повинен завжди пам’ятати, що не можна плутати офіційне з особистим. Якщо є розходження в позиціях, а власне бачення, яким би воно не було, відрізняється від державного, потрібно обирати державне доти, доки представляєш державу. Не особисте, а саме державне бачення», – нагадали Фокіну в Офісі президента.
Натомість Кравчук, за словами очевидців, доводив до сказу російських візаві. Розлючений Борис Гризлов навіть переривав відеоконференцію. Росіяни ставили ультиматум Києву, який мав змінити постанову парламенту про місцеві вибори, де йшлося про неможливість проведення кампанії на тимчасово окупованих територіях. Дипломатичний Кравчук звертався з листом до депутатів, аби вони перевірили документ на предмет відповідності Мінським угодам і розблокували в такий спосіб перемовини. Та Рада на поступки й ультиматуми не пішла.
Зависла в політичному клінчі ТКГ, однак спромоглася наприкінці липня домовитися про новий режим повного і всеосяжного припинення вогню. Інтенсивність боїв суттєво знизилася, проте порушення тиші не припинилися. Не обходиться і без загиблих. Обстріли українських позицій політики і командування ЗСУ називають провокаціями, а не зривом домовленостей.
Паралельно українська сторона в ТКГ видає на-гора нові документи. Так, нещодавно Кравчук оприлюднив «План спільних кроків», який передбачає проведення місцевих виборів в ОРДЛО не пізніше 31 березня 2021-го. Але цьому має передувати припинення бойових дій і повна демілітаризація регіону на початку наступного року. Після цього – взяття під контроль державного кордону.
Парламент повинен врегулювати питання про відповідальність за участь у війні та недопущення переслідування тих, хто не вчиняв злочинів, й ухвалити закон про особливості проведення місцевих виборів в ОРДЛО з урахуванням «формули Штайнмаєра». Кравчук також наголошує, що Червоний Хрест має отримати доступ до заручників на Донбасі й усі утримувані особи мають бути звільнені до 15 грудня цього року, а розширена Спеціальна моніторингова місія ОБСЄ має працювати на всій території України. Фактично, йдеться про те, про що домовилися на паризькому саміті лідерів країн нормандської четвірки у грудні 2019 року. Але те, що так і не було втілено вповні.
У межах реалізації особливого порядку місцевого самоврядування Україна пропонує створити на Донбасі вільну економічну зону, що діятиме до 2050 року. Аби якось урівноважити гостроту питання, Єрмак анонсував створення ВЕЗ і в одній із західних областей. Очільник Закарпатської ОДА припускає, що саме в цьому краї можуть запровадити такий проєкт.
Поки що «План спільних кроків» є лише ініціативою української сторони, котру невдовзі мають обговорити у ТКГ і на рівні політичних радників лідерів нормандської четвірки. Чи акцептують «формулу Кравчука» – велике питання (зокрема, чи погодиться Кремль на скасування рішень про спрощений порядок надання російського громадянства мешканцям тимчасово окупованих територій). Принаймні речник президента РФ Дмитро Пєсков укотре нагадав, що за Мінськими угодами контроль над кордоном – лише після виборів. Це так, але ключова умова – безпека, припинення вогню. Без цього жодні вибори не мають сенсу. Схоже, це розуміють і в українському керівництві.
«Я вважаю, що вибори потрібні, це не самоціль. Найголовніше – деокупація Донбасу. Якщо усі хотітимуть закінчити війну – вона закінчиться. Така можливість є. Але ми з вами розуміємо прекрасно, що як вибори можуть бути демократичними, прозорими, якщо там немає безпечної ситуації. А без нормальної безпекової ситуації туди не приїдуть ані спостерігачі, ані представники всіх партій, ані представники ЦВК. Тому про які вибори говорити?» – заявив днями президент України Володимир Зеленський під час відвідин Донбасу. Нині там готуються до відкриття нових контрольно-пропускних пунктів в’їзду-виїзду «Щастя» й «Золоте» та розведення сил і засобів у чотирьох точках: Григорівці, Слов’яносербську, Петрівці та Нижньотеплому.
Українська сторона демонструє відданість політико-дипломатичному шляху врегулювання конфлікту на сході, готовність до компромісів і безпечної реінтеграції. Але тільки її доброї волі замало. Без згоди РФ і потужного міжнародного впливу на Москву жодні плани й формули так і залишаться нереалізованими деклараціями про наміри. Добровільно позбутися важелів тиску на Київ у вигляді окупованих територій, де будь-якої миті може відбутися ескалація напруги, Кремль навряд чи погодиться.
Окрім того, українському лідерові, навіть керуючись шляхетними мотивами, не варто давати обіцянок, що війна закінчиться до кінця цього року. Бо ми вже чули слова Петра Порошенка про завершення АТО за лічені години. Слова, котрі йому потім часто згадували з докором і за які довелося перепрошувати.