Борислав – неоголошена зона екологічного лиха. Сотні людей щодня ризикують життям просто у своїх домівках – вмикаючи газ, аби приготувати ранкову яєчню... Нафта з крану – тут не найстрашніший кошмар. Забруднена вода, неконтрольовані виходи нафти і газу, постійна небезпека вибухів у будинках і просідання ґрунту під ними – це далеко не повний перелік місцевих «цікавинок».
Тисячі кубометрів газу виходять у повітря, цінні поклади нафти – простоюють без розробки чи стікають у річку. Таку розкіш серед міст України може собі дозволити, напевно, тільки Борислав. Розкіш, звісно, у переносному значенні, адже, маючи такі можливості, місто натомість живе у постійній небезпеці. І якби не витік нафти 16 липня у систему водопостачання, а далі – у крани житлових будинків, про проблеми Борислава, напевно, ще довго мовчали б. І, що сумно, мовчала б і влада, і самі мешканці…
Єдине розв’язання проблеми місцева влада бачить в евакуації міста, як це свого часу зробили в Азербайджані, однак коштів та інвесторів на це немає. Як, зрештою, й на елементарні першочергові заходи безпеки.
Газ
Тож про проблеми Борислава заговорили лише після того, як нафта потрапила у стару пошкоджену систему водопостачання і витекла у квартирах людей. Систему промили, збитки людей підрахували. Однак повторитися такий витік може будь-якої миті: у деяких місцях водопровід Борислава – «як решето», «зношений на 90%» – кажуть міські чиновники. Тому гарантій, що замість води знову не потече нафта, дати не може ніхто.
Проте це не найстрашніше, що загрожує місцевим мешканцям. Як пояснюють фахівці, специфіка Борислава така, що нафта тут постійно підступає до поверхні і цей процес супроводжується виділенням вогненебезпечних газів, які збираються, наприклад, у підвалах житлових будинків. Ще 1972 року в Бориславі загинуло, за різними даними, від 9 до 18 осіб – через вибух у житловому будинку: газ заповнив підвал одного з будинків, а його мешканець, не знаючи про це, зайшов у свій підвал зі свічкою… Після цього на деяких вулицях Борислава підвали обладнали спеціальними вентиляторами для провітрювання приміщень, а деякими просто заборонили користуватися. Та це проблеми не вирішило, бо у деяких будинках ці вентилятори не працюють роками. «У нас вже 10 років він не вмикається, – спокійнісінько розповідає мешканка будинку на вул. Чорновола,12. – Ніхто не ремонтує… Нам пропонували відселення ще давніше, але старші люди, які тут живуть, не захотіли, то ми досі тут». Під будинком – нафтова пляма, будинок – п’ятиповерховий на кілька під’їздів, тут мешкають і сім’ї з дітьми…
Фахівці кажуть, що будинків, які перебувають у потенційній небезпеці – у Бориславі сотні. Заступник начальника управління «Бориславнафтогаз» Михайло Демчишак пояснює, що житлове будівництво у 60-80 роках ХХ століття вели «безвідповідально». Свідченням цього є нафтові плями у підвалах – місць для житла особливо не вибирали. «Запах газу і нафти можна почути на перших поверхах, люди живуть на бомбі сповільненої дії. Існує єдиний вихід – відселити і демонтувати будинок», – сказав він.
Місто не має фінансових можливостей для вирішення цих проблем, натомість радить нафтовикам інтенсифікувати виробництво нафти, щоб хоч якось вплинути на ситуацію.
Нафта
Ускладнюють ситуацію 2 тисячі свердловин у Бориславі, значна частина яких вже багато років не працює, поросла травою, тож знайти їх нафтовикам дуже складно ще й через заплутану підземну мережу комунікацій, якій близько 160 років.
«Місцями, де є вияви нафти, фахівці починають працювати. Ще з 70-х років створено спеціальний цех, який такі об’єкти ремонтує, відкачує газ. Та цей газ містить кисень, тому його не можна подати населенню. Ми відновили роботу електростанції на НПК «Галичина», з 1 липня вона працює – ми туди подаємо газ, вони виробляють електроенергію», – каже Ігор Михайлишин, начальник нафтогазовидобувного управління «Бориславнафтогаз» ПАТ «Укрнафта». Та газ тут утворюється всюди, де є нафтові виходи, і відстежити та зібрати його усього на переробку фізично неможливо.
«У часи війни були газопереробні заводи, насосні станції викачували газ і використовували його у виробництві електроенергії. У 70-х роках електростанцію закрили і зробили з неї завод штучних алмазів. Сьогодні немає ні станції, ні заводу, а газ продовжує утворюватися», – розповідає мер Борислава Володимир Фірман.
Попри, здавалося б, «золоті» можливості, інтенсифікувати видобування нафти тут неможливо, стверджує Ігор Михайлишин: «Зараз працює лише 470 свердловин, які не можуть працювати цілодобово – нафта підходить повільно. 24-25 тис. тонн за статистикою щороку можемо добути, не більше. Єдиний вихід – краще забирати газ».
Значну ж частину свердловин тут «безгосподарно» законсервовано ще в радянські часи. У 60-х їх просто заливали бетоном, однак нафта почала ще активніше підійматися на поверхню,обходячи бетонні блоки. Ігор Михайлишин додає, що, за оцінками фахівців, у Бориславі поклади нафти ще не використані на 60%, проте технології добування немає. А пропозиція американського інвестора, який, звісно, таку технологію має, але хоче поділити прибутки 50Х50, українську сторону не зацікавила.
Озокерит
Ще однією бомбою сповільненої дії є унікальна – чи не єдина в Європі – озокеритова шахта. Вона пролягає майже під половиною площі міста з населенням 25 тис. осіб і загрожує вибухом метану, що тут накопичується, або ж просіданням ґрунту. 1996 року на шахті припинили видобуток озокериту нібито через відсутність ринку збуту – з’явились синтетичні дешеві замінники. 2003 року зупинили навіть вентиляцію шахти і відкачування води.
«Ніхто не знає, що там відбувається. Багато будинків у безпосередній близькості від шахти… Щоб врятувати ситуацію, треба провести суху консервацію шахти, чого ніхто не робив… Озокерит дуже – цінна сировина в медицині. Трускавець як курорт використовує озокерит невідомого походження, адже з 1996 року шахта не функціонує. Чим лікують наших людей?» – каже науковий співробітник відділення фізико-хімії горючих копалин Інституту фізико-органічної хімії і вуглехімії ім. Л. М. Литвиненка НАН України Ольга Романюк.
Натомість виконавча служба, скаржаться в Бориславській мерії, зараз розпродає майно шахти – треба виплачувати заборговану зарплату працівникам за рішеннями судів, тим часом частиною шахти користується приватний підприємець, який не має жодного стосунку до видобутку озокериту.
Питання озокеритової шахти оптимізму не вселяє. Зважаючи хоча б на те, що, якщо вірити міській раді, яка тепер володіє 75% шахти, зацікавлення нею не виявляє жоден інвестор…
Дороги і вода
Якщо ж дивитися на Борислав очима туриста, то найгірше тут – дороги: проїхати на Східницю майже неможливо. І навіть місцеві нафтовики не мають доступу до всіх свердловин.
«Якщо з мостами у напрямку Східниця щось станеться – смт відрізане від сполучення. Загалом у Бориславі 64 мости, більше 70 км потоків і потічків. Після дощів є небезпека, що буде відрізано Східницю. Є мости, при руйнуванні яких може паралізувати півміста. Ми хочемо розвивати регіон, а як можна розвивати регіон, якщо по такій дорозі до нас просто ніхто не приїде. На дорогу, яку почали робити, треба 5,5 млн грн, а виділили 600 тис. Цього вистачить на 400 метрів», – розповів мер Борислава Володимир Фірман.
Секретар комісії екології, природних ресурсів та рекреації Львівської обласної ради Осип Магур називає Борислав містом, що непридатне для життя: «Кошти в екологічному напрямку не йшли в це місто, а всі 20 років кралися. Громада сонна, і ніхто нікуди не скаржиться».
Володимир Фірман додає: «Ми даємо багато в бюджет, а коли просимо більше, нам кажуть в уряді, що буде порушено «соціальну справедливість». Держава має компенсувати незручності, які вона приносить».
А тим часом у Бориславській міській раді навіть немає міського еколога. Питну воду придатною для вживання назвати важко. Рівень онкозахворювань та захворюваності на бронхіальну астму – вищий, ніж в середньому в області. Соціальна справедливість як вона є…