- Найголовніша ідея цього проекту – добитися такого архітектурного вирішення, щоб це місце перетворилося не лише в пам’ятник, а стало життєвим діалогом на тему історії цього місця.
Про те, як за кілька років виглядатиме площа Арсенальна у Львові, ZAXID.NET розмовляв з Францем Решке – німецьким архітектором, переможцем міжнародного конкурсу дизайнерських архітектурних рішень для місць, пов’язаних з єврейською історією, який організували Львівська міська рада, Німецьке товариство міжнародного співробітництва GIZ та центр міської історії Центрально-Східної Європи. Франц Решке розповів, як там, де свого часу розташовувалися велика міська синагога, приватна синагога «Золота роза» та дім молитви Бейт гаМідраш, буде реалізовано проект «Площа синагог».
- Пане Решке, яку саме ідею Ви вважаєте центральною у вашому проекті?
- Найголовніша ідея цього проекту – добитися такого архітектурного вирішення, щоб це місце перетворилося не лише в пам’ятник, а стало життєвим діалогом на тему історії цього місця. Цей діалог має поєднати історію, людську пам’ять, усвідомлення сучасного населення, суспільства. Це має бути місце, до якого не просто люди могли б принести квіти та вінки, а увійти в дискусію, відчути інтенцію.
- Чи відомі Вам схожі проекти місць пам’яті у Східній Європі, чи це є чимось новим для цього регіону?
- Перед тим, як взятися за проект, я досліджував цю тему, оглядав схожі проекти в Берліні, в Заксенгаузені, інші місця пам’яті за замордованими євреями. Я відвідував місця, пов’язані з топографією терору. Скажу чесно, мені не відомі модерно оформлені місця пам’яті в Східній Європі…
- То можна припустити, що Львів у цій царині буде певним чином першовідкривачем?
- Не виключаю, що це саме так. Хоча не можу стверджувати напевно, оскільки я ще не мав можливості провести ретельні дослідження у Східній Європі.
- Єврейська тема є близькою для Вас?
- Наскільки я знаю, у мене немає жодного, так би мовити, єврейського бекґраунду, проте ця тема є для мене справжнім викликом, я мав чималу мотивацію, аби взяти участь у міжнародному конкурсі. Ця тема, ця історія видалася мені близькою попри те, що у минулому я особисто не мав до неї якоїсь причетності.
- А чи німці загалом відчувають ще й нині певну відповідальність перед євреями, єврейством?
- Багато людей у Німеччині, з котрими мені доводилося розмовляти на цю тему, стверджують: це вже не стосується нас, нашого покоління. Я ж особисто ще досі відчуваю цей тягар, цю провину. Саме з цієї причини я й на один відсоток не є гордим з того, що я – німець.
- Наскільки, на Вашу думку, важливим є проведення міжнародних конкурсів для таких проектів?
- Переконаний, що відкриті конкурси, участь у яких може взяти кожен архітектор у світі, є надзвичайно важливими. Оскільки вони відриті для міжнародної участі, це розширює спектр підходів, піднімає рівень проектів. Приміром, цей конкурс, у якому брали участь архітектори з 15 різних країн, дозволяв не лише продемонструвати свої здібності, але й багато чого навчитися від інших. Адже ми можемо познайомитися не лише з німецькою чи українською точкою зору. Головне, аби проекти оцінювало фахове журі, котре зможе об’єктивно визначити якість проектів. Тому я вважаю стовідсотковим позитивом проведення такого конкурсу, який є відкритим і за якістю якого пильнує кваліфіковане й об’єктивне журі.
- Так, за той тиждень, що я перебуваю в Україні, я неодноразово мав розмови з представниками громади Львова. Я розмовляв з археологами, істориками, відбувалися громадські обговорення. Я розмовляв з представниками міської влади, зокрема з керівництвом департаментів архітектури та захисту архітектурних пам’яток.
- Ви вже визначили терміни початку й завершення робіт?
- Передовсім мушу зазначити, що після свого приїзду сюди я мусив внести певні корективи у свій проект. На відкритих презентація проекту я почув нові ідеї та зауваження. Тож мені треба буде ще раз опрацювати свої плани. Також початок робіт значною мірою залежить від того, коли у моє розпорядження надійдуть кошти.
- Тобто поки що зарано казати, коли львів’яни й гості міста зможуть побачити готову «Площу синагог»?
- Це доволі складно визначити. Реальні будівельні роботи над проектом не триватимуть довго. Тобто все залежить від того, коли вдасться розпочати: через рік, через два чи вже наступного року… Це ще треба буде з’ясувати. Як архітектор я можу лише продемонструвати плани, поспілкуватися з людьми, але я не можу сказати, коли буде ухвалене остаточне рішення з політичного боку і коли я отримаю усі матеріальні можливості для втілення проекту.
- У проекті зазначена сума витрат – понад півмільйона євро. Як було визначено саме таку суму?
- Ці гроші – це результат оцінок проекту за німецькими цінами. Але тут, на місці, слід ще з’ясувати, які додаткові заходи треба провести, як прив’язати проект до реальних умов, врахувати заходи безпеки й можливі нестиковки. Треба також врахувати археологічні моменти, треба дослідити пролягання комунікацій тощо. Треба також з’ясувати, які матеріали є доступними в Україні, які можливості для будівництва. Тому ми ще працюємо над підрахунками реальної вартості проекту, і поки що я не готовий на сто відсотків назвати остаточну цифру.
- Які матеріали Ви маєте намір використати для втілення свого проекту?
- Це місце пам’яті складається з трьох частин, саме так, як колись тут височіли три споруди, зруйновані під час Другої світової війни. Для кожної з цих трьох площ передбачено свої матеріали. Приміром, для руїн «Золотої Рози» не буде використано узагалі жодного матеріалу, вона так і залишиться, як руїна. Зрештою, так ми не поставимо жодної перешкоди для її майбутньої відбудови, вона все ще буде можливою. Зі сусідніми просторами ця площа буде з’єднана лише за допомогою дерев’яних місточків, покладених на ґрунті. Дерево є легким і недовговічним матеріалом.
Площа, де був дім навчання Бет гаМідраш, вирішено як зелений простір з деревами. Саме тут особливо проявиться цей життєвий аспект. Там буде створено місце зустрічі й діалогу.
Для площі, де була розташована Велика міська синагога, передбачено бетонну поверхню, яка буде дуже гладкою. На гладенькій поверхні будуть відгравіровані сліди елементів, лавок і мурів колишньої синагоги. Будуть штучно створені нерівності, перешкоди на гладкій поверхні, які особливо чітко можна буде розгледіти під час сонячної погоди чи під час дощу, коли в цих нерівностях збиратиметься вода.
- Поки що мені не доводилося проектувати саме місць пам’яті. Але я неодноразово подавався на конкурси й реалізовував проекти, які були спрямовані на інформування відвідувачів. Наприклад, я реалізовував проект, основою темою якого був захист довкілля, і її треба було донести відвідувачам. Певні творчі прийоми я можу застосовувати й тут.
- А раніше, до того, як Ви зайнялися проектом, Ви щось знали про Львів, про Галичину?
- Відповім щиро: ні. Хоча я й чув раніше назву міста «Лємберґ», але його історія була мені невідомою. Лише з початком проекту я почав інтенсивно вивчати все, що з ним пов’язано, спілкуватися з істориками й географами.
- Став проект для вас серйозними викликом?
- Безумовно! Це – дуже великий виклик. На жаль, розпочинаючи проектування, я ще не був у Львові, я працював у Берліні. Тепер же, коли я прибув у це місто, то відчув, що, у принципі, правильно продумав організацію цього місця пам’яті. Нині це місце вкрилося порохом буденності, мешканці паркують там свої автомобілі. Просто необхідно позначити це місце як місце пам’яті. Це спустошене нацистами місце треба не лише забезпечити відповідною інформацією, позначити слідами колишніх будівель, а й змусити львів’ян відчути цю пустку. Для цього необхідно продумати кожну деталь, допасувати її до місцевості, вибрати відповідний матеріал для реалізації… Це і великий виклик, і велике задоволення від реалізації цього проекту.
Довідка ZAXID.NET:
Франц Решкенародився у Ляпцігу, студіював у Берлінському технічному університеті на факультеті ландшафтної архітектури. Упродовж останніх п’яти років працював у кількох ландшафтно-архітектурних бюро у Німеччині, зокрема керівником проектів.