Терор (тероризм) здавна присутній в арсеналі силового та психологічного протиборства. Він зіграв важливу роль в історії держав, війн і політики. Його методи і тактика розвивалися разом із суспільством і технологіями, а останнім часом отримали новий вимір у зв'язку з глобалізацією.
У ХХ столітті терор став однією з головних і найбільш інноваційних складових доктрини і стратегії тотальної війни. Його застосовували основні учасники двох світових воєн, Холодної війни і подальших конфліктів.
У наш час елементи терору наявні у силовій політиці багатьох держав. Але його головними носіями стали різноманітні транснаціональні угруповання. І оскільки терор за своєю природою чужий загальноприйнятим правовим та морально-етичним обмеженням, а отже, може досягати надвисокої «питомої» бойової ефективності (пропорційно до задіяних сил і засобів), то такі угруповання вважаються особливо руйнівними й небезпечними для світової спільноти.
«Еліта» міжнародного терору – жахлива комбінація хайтеку з цілеспрямованим попранням усіх гуманітарних норм. Саме на цій обставині буксує антитерористична боротьба, покликана захищати держави та громадян, все ж залишаючись при цьому в межах закону.
Тим часом терористичні формування влилися у глобальний баланс сил. Досвід засвідчив, що повністю придушити або знищити їх неможливо. Більше того, на відміну від інших видів військової діяльності, терор не піддається реальному контролю або хоча б міжнародно-правовій ідентифікації. Зате спонсори терористів, а також їх партнери і союзники набувають «непобивних» козирів у світовому суперництві.
У жодній з великих країн терор не отримував такого поширення і значення, як у Росії. Ніде більше професійні терористи не змогли захопити владу і потім побудувати «під себе» гігантську імперію, що кинула смертельний виклик людству. В жодній іншій країні тероризм не став на багато десятиліть фактичним стрижнем державності, принципом внутрішнього устрою та міжнародної поведінки. І, звісно, серед провідних держав лише нинішня Росія слідом за СРСР регулярно виступає «у концерні» з режимами та угрупованнями, які нерідко оцінюються як терористичні.
Батьківщина інституційного терору
У Російській імперії другої половини ХІХ століття склалися вкрай гострі, самі по собі вибухонебезпечні соціальні суперечності. Їхній кумулятивний потенціал швидко зростав мірою внутрішньої інтеграції країни і розвитку комунікацій. Водночас у країні не виявилося інститутів – культурних традицій, церкви, партій, громадських об'єднань, – здатних гасити екстремізм і переводити вирішення зазначених суперечностей у цивілізоване і безпечне русло. Режим відповідав своїми репресіями, лише розкручуючи колесо насильства. Об'єктивно виникли передумови для захоплення влади шляхом революційного терору. Не забарилися охочі вхопитися за цей історичний шанс.
Протягом кількох наступних десятиліть Росія дала піонерні й численні зразки організації, тактики та ідеології тероризму. На це націлили творчу енергію багато російських інтелектуалів. Відкрито проголошуючи насильницьке відкидання християнства і взагалі цивілізації, вони, свідомо чи ні, розчищали шлях тоталітарному варварству.
Все це стало наскрізною темою у творчості гуру-провидців: Достоєвського, Толстого, Тургенєва та інших. Російська література того часу чималою мірою попереджала – про терор («нігілізм», «революцію» і пр.) і особливо про наслідки заміни заповіді «не убий» горезвісним «вбивством по совісті».
Достоєвський ясніше інших попереджав про загрозу, яка насувалася. За це його так ненавидів Ленін.
Немає підстав сумніватися, до речі, що ці троє, та й інші світочі «золотого століття», якби дожили до «великого жовтня», закінчили б життя біженцями, а то і в луб'янских катівнях. Сам Ілліч вироки і підписав би.
Жертвами революційного терору в Росії до 1917 р. стали десятки тисяч людей, здебільшого – просто «класово чужі елементи». Практично неозоре число «експропріацій». Ряди терористичної армії – її організованого ядра і найближчого резерву в особі «співчуваючих» – зросли від кількох сотень на початку 1870-х до сотень тисяч (!) на піку подій 1905-1907 рр. (див. Ганна Гейфман, «Початок сучасного тероризму: нарис звичаїв і моралі», Бостонський університет, вид-во «Ліберті», Нью-Йорк, 2006).
Державну владу в Росії врешті-решт захопили більшовики – найпослідовніша, найзгуртованіша і найбезоглядніша з терористичних груп. Проти Леніна і соратників виявилися безсилими царські спецслужби, білі генерали, інтервенти, а також інші революційні групи. «Марксистська» демагогія більшовиків-ленінців лише прикривала їхню суть – безпрецедентне за масштабами і жорстокістю системне терористичне насильство.
Тамбовська «модель»
Більшовики відразу спробували розвинути успіх також у міжнародному масштабі. Але їм довелося призупинити агресію через зіткнення з Тамбовською республікою, яку Ленін називав головною загрозою своїй диктатурі. Проти Тамбовщини кинули добірні сили Червоної армії і ЧК. Більшовики не тільки знищили майже третину чоловічого населення (ця пропорція відзначається також при підкоренні інших регіонів, складаючи, ймовірно, одну з «констант» терористичного правління в Росії), а й виробили нові форми масових репресій і тортур, виявивши у цій справі небувалу винахідливість. Вони явно експериментували. У результаті була впроваджена витончена система заручників, концтаборів і показових страт. Ленін уважно спостерігав за подіями, вносив корективи й узагальнював накопичений досвід для ширшого застосування.
Місцеві історики розповідали мені в Тамбові про найбільш «оригінальні» методи більшовицького терору, поряд з якими тьмяніють навіть нацистські звірства.
У підсумку на руїнах Тамбовської республіки виник «окупаційний режим» (за термінологією самих більшовиків), що включав поліцейський нагляд, вибіркові екзекуції, «самоврядування» на чолі з люмпенами і кримінальними елементами, а також систему індоктринації. Православна церква та інші релігії були знищені. Знаменно, що спочатку навпроти закритих храмів ставили зображення Юди Іскаріота – як «першого революціонера»...
Зазначений режим потім у певних варіаціях поширили на решту країну. Тим самим через практику терору (а зовсім не за книгами європейських філософів та економістів) були побудовані Радянська влада, «комунізм», «реальний соціалізм» тощо.
Офіцери райхсверу, що проходили в 1920-х роках підготовку в тих краях, напевно, підгледіли досвід цієї радянської окупації – також на предмет вдосконалення і подальшого застосування.
Терористичний соціалізм
Тільки на такому підмурівку могли потім виникнути: «колективізація», «індустріалізація», Голодомор, Гулаг, 1937 рік, багатомільйонне гарматне м'ясо, загальна мілітаризація, глобальні військові авантюри, розтринькування природних ресурсів, «шарашки» замість науки, пропаганда і культ смерті замість культури. І загальна гуманітарна катастрофа. І, звісно, дикі, немислимі соціальні диспропорції. Терористи, зайнявши Кремль, нічого іншого не могли ні придумати, ні побудувати.
Тероризована країна стала ідеальною базою для світової експансії. Танкові армади і ядерні арсенали – це ж лише видима й досить контрольована частина. На додаток до них світ, включаючи цитаделі Заходу, обплутали терористичні мережі, котрі періодично нагадували про себе. А які їхні справжні конфігурація та потенціал? І яка їх частина пережила Холодну війну?..
«Люди в масках»
Темою тероризму мені довелося ґрунтовно займатися у Північній Ірландії. Місцеві правоохоронці пояснили, що в організації терору в усьому світі є щось спільне. Так, що вище щабель ієрархії, то важче вгадуються у фігурантів риси злочинців. Але справжній розподіл смертоносної волі – обернено пропорційний цьому зовнішньому враженню.
Підтвердженням стали колишні рядові бійці Ірландської республіканської армії – ІРА (головного, але зовсім не єдиного актора тамтешньої терористичної сцени), що проходили реабілітацію в спеціальних центрах після відбуття чималих тюремних термінів (зокрема за вбивства). Серед них опинилися люди з явними кримінальними задатками (пограбування банків, рекет). Але частіше зустрічалися, наприклад, вправні технарі й комерсанти, таланти яких, на жаль, колись використали у вкрай небезпечних цілях (виготовлення бомб і торгівля зброєю).
У регіоні тим часом запановує відносні мир та порядок, наростає економічний бум, тож усі вони журилися і з приводу скоєного, і через змарновані роки. У законослухняних однолітків життя склалося, мовляв, значно краще. Навіть вказаний грабіжник не без ревнощів розписував, наскільки успішно його давні приятелі, які не встряли в політичну партизанщину, відбивають тепер натиск «російської мафії». І населення поважає, і навіть поліція нібито в душі співчуває. Ось де б він згодився, «якби не ці» – і він виразно вказав очима кудись вище стелі ...
На вершині ж ієрархії перебував колишній глава бойового штабу ІРА, а до того часу вже великий політик та парламентарій Мартін Макґіннес. Говорили, що у нього самого «руки по лікоть в крові». Але Лондон віддав перевагу тому, щоб домовитися саме з ним, а не з якимись «помірними». Мартін і його оточення, з якими я зустрічався у їхній вотчині (Лондон) Деррі, виглядали плоть від плоті західного істеблішменту. Суцільна політкоректність. «Тероризм? Ну так, чули... В основному це наклеп на нас і на наш народ».
Щоправда, був ще професор університету Белфаста, на якого мені вказали як на «одного з голів». Спочатку така атестація здалася дивною – він із захопленням розповідав про історію своєї багатостраждальної батьківщини, не виявляючи при цьому жодної агресії до колишніх гнобителів. Але коли я нагадав про майбутнє виведення останнього британського контингенту, професор замовк, спохмурнів, а потім процідив: «Нехай ідуть головною вулицею опівдні – хочу їм в очі дивитися»...
Експерти підтвердили, що він за все життя жодної зброї, окрім ножа з виделкою, в руках не тримав, залишаючись всього лише «головою».
Аналогії з сучасним російським та міжнародним життям справді напрошуються мимоволі.
Отже, не варто переоцінювати (як це продовжує робити багато дослідників) особистості й психологію рядових виконавців, навіть самовбивць. Ними маніпулюють за допомогою різних технологій ті, хто зрозумів, що тероризм – потужна зброя, з якою рахуються навіть великі держави, включаючи ядерні. «Ціна» терактів у сучасному західному суспільстві така, що уряди домовляються з тими, кого наразі не можуть або не хочуть знищити. І тут головне – не впустити момент і не продешевити...
Вищий пілотаж сучасного політичного тероризму – примусити цивілізовані країни й суспільства до поступок та компромісів. До політики умиротворення. А для цього загроза має бути сприйнята як цілком реальна і постійна.
І щодо масок. Увечері в Белфасті вирушаю перекусити й бачу, як всюди квапливо закриваються двері та віконниці, спорожніли вулиці. З церкви виходить старенька: «ах, це bomb scare – бомбу шукають, нічого страшного!». Нарешті, ближче до околиці – відеритий паб. Відразу за дверима підскакують два охоронці, один буквально зриває з моєї голови чорну в'язану шапку (стояв грудень, хоча в Белфасті, зігрітому Гольфстрімом, подекуди зеленіли пальми). Виявилося, що справа зовсім не в дрес-коді для пивних. Просто бувало так, що зловмисні суб'єкти, ледь ступивши через поріг, натягали на обличчя таку шапку, в якій виявлялися характерні прорізи для очей. А на мені ж ще й зелена куртка з капюшоном – ну прямо католицький активіст! Тут в іншого охоронця дзвонить телефон і, відповівши лише коротке «так», він змінює гнів на милість.
Але ось звідки і від кого надійшов дзвінок?.. І ці всі – хто? Вічна невизначеність у тих краях...
Новий фронт
«Арабська весна» розбилася об Сирію і до Росії не докотилася (чи стануть події в Туреччині новим каталізатором?). Ще б пак: сам СРСР разом з союзниками десятиліттями вибудовував Сирію як бастіон проти «імперіалізму». Тепер цей бастіон підпирається ще й союзним Іраном. А не так давно на авансцену подій відкрито вийшла Хезболла, якій також не було відмовлено в дипломатичній та іншій підтримкці.
Хезболла, треба сказати, – це не хлопці Маꥳннеса. У неї космічні супутники, пропагандистські центри, добірні професійні кадри, необмежені людські та фінансові ресурси, глобальна оперативна мобільність і, звісно, все необхідне озброєння.
Морський же фланг незабаром прикриє нова середземноморська флотилія – російсько-українська (принаймні, така за місцем свого базування).
Тож фронт, який протистоїть все тому ж «імперіалізму», оновився, розширився і переходить у наступ.
У Москві ж на почесному місці продовжує лежати месія світового терору. Чи не гряде друге пришестя?..