Історія цього неоднозначного напряму в літературі й мистецтві розпочалась у 10-х роках ХХ ст., у добу заперечень, творення „мистецтва майбутнього”, модернізації, „культу міста”, як, зрештою, у добу маніфестацій, рухів, революцій та воєн. Футуризм, заперечуючи спадщину, закликає митців майбутнього поривати з традиціями.
Саме цього прагне „батько” футуризму Е.Ф.Т. Марінетті: „Підпалюйте полиці бібліотек! Відкрийте канали, аби затопити музеї! ‹…› О, радість бачення славних старих полотен, що підстрибують за течією води, знебарвлені й порізані на клаптики. ‹…› Підносьте ваші кирки, ваші сокири і молотки, та безжалісно руйнуйте поважні міста” (Маніфест футуризму (Le Manifeste du futurisme, Il Manifesto del Futurismo)). Відтак подібні заклики лунають в інших країнах. У Франції Ґ.Аполлінер в „Антитрадиційному футуристичному маніфесті” („L'Antitradition futuriste, manifeste synthèse”) з погордою ставиться до французької, італійської й російської спадщини. У Росії в одному з перших маніфестів „Ляпас суспільному смаку” („Пощечина общественному вкусу”) Д.Бурлюк, В.Хлєбніков, А.Кручьоних, В.Маяковскій, провісники футуризму в Російській імперії, „з висоти хмарочосів поглядають на ... нікчемність” попередників.
Футуризм в Україні започатковує Михайль Семенко, для якого саме В.Маяковскій, безсумнівно, є „духовним батьком”, оскільки перші футуристичні вірші Семенка, датовані 24 листопадом 1913 р., написані у день виступу російського футуриста в Психоневрологічному інституті Санкт-Петербурґа, де саме навчався українець.Поет різко відходить від традиційної поезії, в його віршах з’являється іронія й сарказм.Уже в першому маніфесті М.Семенка під заголовком „Сам” у збірці „Дерзання” наголошується: „Я палю свій „Кобзар” і формулу, яка могла би так само належати критикам „Української хати”: „Де є культ, там немає мистецтва”. А започатковане ним Мистецтво шуканнявимагає цілковитої відмови від попереднього художнього досвіду й деконанізації будь-якого авторитету в літературі та мистецтві.
Подібного наслідування зазнає футуризм в інших країнах світу, зокрема в Японії. У першому програмному маніфесті школи японського футуризму „Перший маніфест Камбара Тай”(„Daj ikkaj Kambara sengen sjo”) під три чорти посилають художників і мистецтвознавців: „Ідіть геть! Мистецтво абсолютно вільне. Немає ні віршів, ні картин, ні музики – є тільки сама творчість”. Отже, футуризм повсюдно декларує активізацію дій.
Для М.Семенка ж мистецтво стає „рухом”, „стремлінням”, „динамічним летом”, „відсутністю принципів у філософії, відсутністю тривалого в мистецтві – се постулати кверофутуризму”. Семенківський кверофутуризмзбігається з тезою італійця Е.Ф.Т.Марінетті про дискредитацію традицій (Маніфест футуризму (Le Manifeste du futurisme, Il Manifesto del Futurismo)) та Ґ.Аполлінера, який відкидає геть музеї, Венецію, цвинтар Монмартр, Данте, Шекспіра і Льва Толстого, а також із тезою російських футуристів „скинути Пушкіна, Достоєвського, Толстого та інших з пароплава Сучасності” („Ляпас суспільному смаку” („Пощечина общественному вкусу”)). І ось як це все узагальнює Семенко: „Ліквідація мистецтва і є нашим мистецтвом!” (Деструкція, „Мистецтво як культ”, Панфуристичний маніфест).
Саме з кверофутуризмом був пов’язаний один із найбільших скандалів в українській літературі. Футуризм в Україні трактують як запозичення з російської літератури і „явище неґативне”. Семенка звинувачують у запозиченні „фальшивого тону”: нібито він бере за взірець „нахабство московських бездарностей”. Неокласик Павло Филипович у статтях про М.Семенка у кожному вірші футуриста вбачає „галас а la Маяковського, ... Сєверяніна, ...Хлєбнікова”. А народник С.Єфремов у своїй „Історії українського письменства” зазначає: „Од „геніального Михайля” часто глибокою провінцією тхне...”. Найбільше презирливого запалу про український футуризм було чути в словах тогочасного політичного і громадського діяча, публіциста й поета М.Шаповала (М.Сріблянського) у передмові до „Етюду про футуризм” від 1924 р., присвяченого, на думку автора, цим „безкрилим, голим істотам, нікчемним у своїх почуттях, ‹…› цілком безплодним, ганьбі українського народу і єдиному вицвітові огидної московської прокази на Україні”. „Московсько-жидівське-большевицьке звірство і політично-еротичний сатанізм у своєму знущанні з українського народу дійшов до верховин блюзнірства: укравши у народу школу, науку, письменство, мистецтво і весь добуток праці, він випустив на його зграю кретинів, дав їм друкарський станок і цькує, щоб вони гаркали на українську душу і дискредитували само українське слово. ‹…› Я читав оті дрібненькі вонючі книжечки з Київа і Харкова, що хмарою друкувалися коштом пограбованої у народу праці. Це велике публичне паскудство… І такі вони неуки з вузенькими, вгнутими лобами, з їжакувато-остріхуватою шерстю на голові, з волоссям у вухах. ‹…› Вони друкують слова впоперек, терасами, перехрестями, приймають ріжні пози, лихословлять, висолоплюють язики і пащекують”.
Намагання українського футуриста віднайти шлях до вміння по-новому творити, мислити й почувати ще тривалий час будуть ігнорувати різні ґенерації у літературі. З приводу цього Семенко іронізує: „Легше трьом верблюдам з теличкою в 1/8 вушка голки зараз пролізти, ніж футуристові крізь українську літературу до своїх продертися”. Однак згодом йому все-таки пощастить „до своїх продертися”. „Своїми” ж стануть представники „Ударної групи поетів-футуристів”. А тим часом, незважаючи на тиск народників, модерністів та літературного „офіціозу”, М.Семенко надалі „остроює поезію у стрій, ні разу не надіваний”, продовжуючи знущатися над класикою: свого „Кобзаря”він „палить”, бо Шевченко „є під його ногами”. Подібне ж ставлення футуриста і до сучасників, поетів-модерністів. Наприклад, з вірша „Парикмахер”:
Сьогодні вдень мені було так нудно,
Ніби до купи зійшлись Олесь, Вороний і Чупринка...
Саме таку традицію поетичного висловлювання про класику започатковує російський поет-еґофутурист,українець за походженням Васілік Ґнєдов. У вірші „Огняна свита” він глузує:
...Перша его-футурня пісня
На українській мові.
Усім набридли Тарас Шевченко.
Та гопашник Кропівницький.
Ніхто не збреше, що Я свиданий,
Забув Украйців...
Поети-футуристи, де б вони не були, не лише гаслами, а й самою поетичною творчістю обстоюють мистецтво новотворень, зокрема звукову поезію, здатну віддзеркалювати теперішність. Словомайстерність футуристів призводить до створення неологізмів. Тут неперевершеними майстрами були і залишаються росіяни І. Сєвєрянін та В.Хлєбніков. Унаслідок поєднання слів, своєрідного мовно-зорового ефекту набуває вірш М.Семенка „Мила йде”, який є дуже показовим:
Червоноплямиться за оградою парку –
То моя мила йде.
По суті, творчість поетів-футуристів уже з самого початку тяжіє до формально-графічного вираження, до чого так закликав Е.Ф.Т. Марінетті. Подібне реформування футуризм пропонує в усіх видах мистецтва і науки, зокрема в кіно, театрі,музиці(„Технічний маніфест футуристичної музики” („Manifesto tecnico della musica futurista”)),образотворчому мистецтві(„Маніфест футуристичного живопису” („Manifesto dell'pittura futurista”)), й архітектурі.Футуризм, поставши із ранньомодерністських течій, зокрема зі символізму, дає квінтесенцію самого аванґардизму в мистецтві, а також значно впливає на розвиток мистецтва загалом.
До речі, у Львові 1927 року заснована українським психологом, громадським діячем та поетом Я.Цурковським літературно-мистецька організація парафутуристів „Інтебмовсеґ” („Інтелектуальний блок молодіжної всеукраїнської ґенерації”) теж закликає звільнитися „з-під грубого леду застарілих доґм і форм” і „дати прохід сяйливим промінням духового відродження нового українського мистецтва й науки”. Загалом парафутуристи, представники концепції художнього синтезу потоку свідомості, що реалізується в образах та структурі твору, здебільшого спираються на спадщину українських, польських та французьких символістів.
Згодом англо-американський поет, творець поетичних шкіл імажинізму та вортицизму, музикант і композитор Езра Луміс Вестон Паунд напише: „Марінетті і футуризм дали величезний імпульс у всій європейській літературі. Рух, який я, Еліот, Джойс та інші почали в Лондоні, не відбувся би без футуризму”.
І яка б не була вторинність, скажімо, українського футуризму щодо російського, що й сам був вторинним щодо італійських засновників цього напряму, кожен із цих футуризмів мав свої традиції, котрі підштовхували футуризм на місцях діяти самостійно. І футуризм, який формувався в дуже складних політичних і соціальних умовах, витримав таку „самостійність”, подарувавши світу та прийдешнім поколінням неперевершені зразки для наслідування справжнього мистецтва.
P.S. Наступного року друком вийде укладений мною Словник футуризму, який охоплює історію напряму від його зачатків і до наших днів.