Тепер важко повірити, що приблизно сто років тому фразу «наші російські брати» галичани вимовляли без іронії. Та, на жаль, у ХХ столітті поміж нашими народами пробігла «чорна кішка» у постаті двох світових воєн та радянської окупації. Однак, весь цей час росіяни жили у нас, поміж нас і з нами. При цьому різні росіяни мали, зрозуміло, різний статус.
У нас жили окупанти і «визволителі». Поміж нас жили ті росіяни, які не мали практично нічого спільного з історією «визволення», репресіями НКВС, політикою радянізації і русифікації Галичини, але з різних причин цуралися всього галичанського. З нами жили ті з росіян, хто, залишаючись собою, солідаризувались з нами, поважали нашу мову і звичаї, а часто і опиралися пліч-о-пліч з галичанами тискові бездушної і безбожної радянської махіни.
Етнічні росіяни в Галичині були і серед інакомислячих інтелігентів, і серед митців-нонконформістів, і серед ненависних комсомольцям молодих «неформалів», і, звісно ж, серед фанатичних вболівальників футбольної команди Карпати-Львів. В «перебудовний» період частина російської спільноти в Галичині брала активну участь у поваленні комуністичного режиму і в перших спробах побудови демократичної незалежної України. Звичайно ж, весь цей час в Галичині були й інші росіяни – зашорені компартійці, підлі кегебісти, зверхні шовіністи і звичайні йолопи, які через своє інтелектуальне лінивство надіялись, що Москва все «порішає».
Але йолопів вистачає і серед галичан. І таких, що не вміють відрізнити понять індивідуальної цінності людини і групової відповідальності народу. І таких, що ототожнюють етнічних росіян з кремлівською політикою. І таких, що не усвідомлюють, що окремо взята Галичина, чи й Україна, не можуть собі дозволити на розкіш мати за ворога Росію чи росіян.
Було між нами різне, але життя триває. Сьогодні важко сказати, скільки етнічних росіян мешкає в Галичині загалом, а у Львові зокрема. Але відомо, що росіян, які до того ж у багатьох випадках є впливовими і заможними людьми, є достатньо для того, щоб не замикатися у гетто. А це в свою чергу означає, що розвиток регіону, налагодження в ньому цивілізованих стосунків між мешканцями без участі наших російських співгромадян є завданням неможливим. Та чи погоджуються російські мешканці Галичини бути галичанами російського походження? Зрештою, чи ми достатньо знаємо одні одних і чи маємо достатньо взаємодовіри, щоб братися за спільне вирішення непростих завдань?
Спробуємо отримати відповіді на ці запитання під час чергового засідання ГДК «Митуса», 26 листопада.
Володимир Павлів, модератор