Галичина і гомосексуальність

18:05, 11 вересня 2011

Коли я вперше почув про тему чергового засідання галицького дискусійного клубу «Митуса» - «Чи може справжній галичанин бути гомосексуалістом?» - мені одразу подумалося: та він не тільки може, він мусить!

Надалі ця думка дещо пом’якшилася до свого остаточного наразі варіанту: у переважної більшості «правдивих» галичан (чоловіків) конечно має бути закладена масивна гомосексуальна латентність. Ця для когось, можливо, досить дика теза насправді аргументується дуже просто.

По-перше, серед типових рис традиційної «правдиво-галицької» сім’ї (яка, до речі, була об’єктом однієї з попередніх дискусій клубу «Митуса»), однією з найбільш яскравих є тяжіння до матріархальності. Зрештою, навіть у тих випадках, коли жінка не відіграє провідної ролі у сім’ї загалом, саме вона переважно займається вихованням дітей. Це природнім чином розвиває у хлопчиків, які потім стають чоловіками, добре акцентований Едіпів комплекс, який, своєю чергою, переважно й лежить в основі нетрадиційної сексуальної орієнтації у чоловіків (принаймні, якщо вірити Фройду).

По-друге, правдива галицька сім’я є консервативною, надто – у тому, що стосується питань сексуальності. Порядні інтелігентні галичани звикли торкатися всього, що стосується сексуального життя, через гумові рукавички, через що нормальне і збалансоване сексуальне виховання дітей занедбується аж занадто часто. А сексуальна незрілість – це ідеальний ґрунт для проростання зерен латентної гомосексуальності.

Врешті-решт, для традиційного галицького підходу до статевого життя як такого характерна чимала кількість якщо не табу, то принаймні жорстких умовностей. Гарно вихованому галичанину говорити «про це» якось соромно і незручно, а сексуальна активність регулюється неймовірною кількістю «можна» і «не можна», «треба» і «як про таке взагалі думати можна». В результаті величезна кількість проявів сексуальності придушується – однак, ясна річ, не перестає існувати в глибинах підсвідомості.

Характерна для Галичини і слабко адаптована до сучасних західних реалій консервативність тяжіє, власне, до консервування людської сексуальності, накривання її кришкою суспільної прийнятності. Всі нерозв’язані питання і незрілі бажання продовжують під цією кришкою бродити, і достатньо лише одного сильного поштовху, аби її просто зірвало.

Мабуть, саме тому на Галичині з таким спротивом сприймають прояви активності різноманітних ЛГБТ-спільнот. Знову ж-таки, посилаючись на Фройда, це – звичайний вияв «відцензурованої» масивної латентності. Адже якщо ЛГБТ-спільноти стануть надто активними, то хтозна, якій кількості порядних, інтелігентних і гарно вихованих правдивих галичан «зірве кришку»?