Не таємниця, що Галичина – найбільш антикомуністичний регіон України. Галичани практично ніколи не голосували за лівих.
Більшість суспільно-активної галицької молоді вступає в тзв. національно-патріотичні організації, а інтелігенція у публічному житті вживає майже виключно націонал-патріотичну риторику. Тому будь-які розмови про політичну лівицю тут асоціюються з так званою «жидо-комуною» і відкидаються як щось вороже.
Сучасний світ так збудований, що саме політична лівиця пропагує ідеали рівності, справедливості і суспільного прогресу, піддає ревізії традиційні вартості й традиційні інститути, не ділячи при цьому людей за расовою чи мовною ознаками. Оскільки в Галичині ліві рухи відсутні, то роль захисника прав людини (в націоналістичній риториці – «прав людини-українця») теоретично взяли на себе націоналістичні та націонал-патріотичні партії та організації. Вони, ніби й анти-ліві, але й правими їх аж ніяк не назвеш. Якщо глянути на їхні «економічні програми» та поняття соціальної справедливості, то побачимо образ більшовика у вишиванці. Повторюючи за одним польським публіцистом, можна констатувати, що у нас немає політичної правиці – це всього лиш побожна лівиця.
Специфіка галицької ситуації сьогодні полягає у тому, що з одного боку послідовники радянських лівих – марксисти-леніністи-сталіністи – втратили моральне право називатися оборонцями народних мас через ріки крові, безглуздо пролитої їхніми попередниками. Прихильники ж сучасних європейських лівих рухів більшістю українців сприймаються крізь призму гей-парадів та анархістських бійок з поліцією, а також пристрастю до маріхуани. Такі дії і пристрасті пересічному галичанинові важко асоціювати із намаганнями дати відповідь на ті виклики, що їх ставить перед нами глобалізація та інші процеси, які заважають зрівноваженому розвиткові суспільства.
Не пропустіть найважливіше Додайте ZAXID.NET у вибрані в Google ДодатиА саме такі виклики для світу вцілому і для Галичини зокрема, є сьогодні незрівнянно важливішими, ніж, наприклад, героїзація образу «борців за волю України».
В основі цих викликів лежить факт, що влада в нашій країні сьогодні перебуває у руках, за влучним висловом одного німця – корумпованих експлуататорів. Це призвело до того, що еліти перетворилися на продавця товарів і послуг, а народ, відповідно, перетворився з громадян на клієнтів. Якщо не купуєш товарів чи послуг – помирай або їдь на заробітки. Питання культурної ідентичності, якісного харчування, збереження природних ресурсів, чистого довкілля, безпеки, освіти, охорони здоров`я – все це стало жертвою погоні за збагаченням групи людей.
Безсовісне пограбування Карпатських гір и річок можновладцями, а також забруднення їх місцевим населенням. Десятки підпільних цехів, під прикриттям міліції, де виробляють всі підробки – від горілки до медикаментів. Тисячі розбитих галицьких родин через трудову еміграцію. Хто зупинить усі ці руйнівні процеси?
А ще є проблеми з гендерною нерівністю, з дискримінацією за статевою ознакою, з нетолерантністю до сексуальної чи світоглядної інакшості і т.д.
То хто ж відповість на ці виклики, які стоять і перед Галичиною? Отже, нині питання не в тому, чи потрібна галицька політична лівиця, а в тому – чи вона можлива? Відповідь на це запитання повинна дати та молодь, яка наряжається в арафатки і футболки з образом Че Гевари, якщо їй, звісно, є що сказати. Це буде темою чергової дискусії на засіданні Галицького дискусійного клубу «Митуса» 16 липня з 14.00 до 18.00 на
Володимир Павлів, голова Галицького дискусійного клубу «Митуса»