«Це як спілкування з цікавою людиною»

20 серпня у Львівському органному залі гратиме сольний концерт легенда української органної школи – Галина Булибенко.

Вона є першою випускницею органного класу в Україні, легендарною концертуючою органісткою, яка стояла біля витоків професійної вітчизняної органної школи, а також багаторічною очільницею органного класу Національної музичної академії України, що виховала цілу плеяду відомих солістів і педагогів.

​У цьому інтервʼю поговорили про її творчий шлях і знайомство з інструментом, європейський досвід та автентичне виконання старовинної музики, співпрацю з українськими композиторами й популяризацію вітчизняного репертуару, становлення української органної школи, педагогічні принципи, а також про те, що дає сили триматися, навчати нове покоління та зберігати мистецтво в умовах війни.

Розкажіть, як відбулося ваше знайомство з органом? Що найбільше вразило вас у його звучанні?

Вперше я почула цей інструмент на концерті в Мінську, який грав відомий органіст Олег Янченко. Звук органа мені дуже сподобався і, коли в київській консерваторії відкрився клас органа, я одразу до нього записалася, це відбулося на другому курсі мого навчання у Київській консерваторії. Органні заняття проходили паралельно з основним фахом – фортепіано, тоді подвійна освіта була безкоштовною.

Яким було ваше навчання на органі? Хто разом із вами опановував тоді це мистецтво?

Органний клас був невеликим, бо час для занять був дуже обмежений: нам давали грати лише з 7 до 9 години ранку, а далі протягом дня час для занять у малому залі треба було «ловити». Тому на початку нас було лише шестеро. Можна сказати, що органісти – це великі ентузіасти, бо витримати такий суворий режим занять, який в якійсь мірі зберігається і сьогодні, дуже непросто.

Ви стажувалися у багатьох провідних європейських професорів Німеччини, Чехії, Словаччини, Австрії тощо. Чому навчили вас ці закордонні школи і що з європейського досвіду ви прагнули обовʼязково перенести в українську практику?

Так, мені пощастило прослухати багато майстеркласів, всі навіть не перелічити. Найцікавішим досвідом було знайомство з автентичним виконанням старовинної музики. Вивчення творів старовинних майстрів у класі фортепіано дуже обмежене. Старовинну музику для себе я відкрила саме на органних заняттях. На Заході інтерес до автентичного виконання барокової музики виник у першій половині XX століття разом із посиленням уваги до творчості Баха та прагненням зберегти старовинні інструменти.

До нас ці знання прийшли десь у 1970-х роках. Глибоко їх вивчають, на жаль, тільки в класах старовинних інструментів – клавесин, орган.

У вашому репертуарі особливе місце займають твори українських композиторів, багатьом з яких ви дали шлях у життя як перший виконавець. Розкажіть про досвід спілкування та співпрацю з авторами: чи складно бути «першопрохідцем» для нового твору?

Оскільки я була першою випускницею органного класу і залишилася працювати в консерваторії, то спілкування з викладачами-композиторами та їхніми студентами було і природнім, і складним. До речі, мій вчитель, професор Котляревський, вважав, що для існування органної культури повинні бути певні складові: це професійна освіта, публіцистика, композиторська творчість та виконавство. Оскільки Україна до 1970 року не мала професійної органної освіти, то й українських композиторів, що писали для органа, теж не було. Перший концерт, складений з творів українських авторів, я зіграла тільки у 1977 році, на ньому прозвучало все, що було написано на той час. Тому сміливо можна сказати, що існування сьогодні української органної музики – це ретельна робота наших органістів з вітчизняними композиторами, яких треба закохати в наш інструмент.

За роки вашої творчої діяльності українська органна музика пройшла великий шлях. Які твори вітчизняних композиторів, на вашу думку, заслуговують на те, щоб постійно лунати на міжнародних сценах?

Виїжджаючи за кордон, я завжди грала декілька творів українських авторів, і що цікаво, дуже часто я залишала ноти місцевим органістам, бо вони хотіли грати цю музику. Багато творів українських авторів дуже достойні: це насамперед Ігор Ассєєв, Вячеслав Назаров, Світлана Острова, Леся Дичко, Євген Льонко, Михайло Шух, Микола Колесса та багато інших, всіх не перелічити.

Сьогодні ви очолюєте органний клас Національної музичної академії України, виховавши не одне покоління відомих солістів і педагогів. Чи існує, на вашу думку, впізнавана українська органна школа, і які головні риси її визначають?

Основна риса – це висока професійність. Наш високий рівень насамперед відзначають професори, що проводять у нас майстеркласи. Українська школа має достатню кількість лауреатів міжнародних конкурсів та почесних звань. Більша частина наших випускників, на жаль, живе і працює за кордоном викладачами органа та концертуючими органістами. Я вважаю, що це хороший показник якості.

Яких найважливіших навичок – окрім суто технічної майстерності – ви намагаєтеся навчити своїх студентів першочергово? Як змінилося покоління молодих органістів за останні роки?

Насамперед я їх намагаюся навчити культури співвідношення з інструментом, вміння його слухати та любити. Решта навичок прийде з часом.

У 2021 році ви брали участь як викладачка в Органній резиденції у Львові. Наскільки важливі такі проєкти для консолідації української органної спільноти та розвитку регіональних виконавських центрів?

Я вважаю, що такі проєкти просто необхідні. По-перше, нам завжди є чому навчитися в інших. Навіть чиєсь погане виконання вчить нас тому, що так робити не треба, і це вже добре. Якщо ти нічого нового не почув, це означає, що ти все робиш правильно і йдеш далі. По-друге, молоді органісти можуть познайомитись з колегами з інших міст і запропонувати своїй дирекції запросити їх з концертом у своє місто, обмінятися нотною літературою, враженнями, побажаннями щодо виконання. По-третє, органи в усіх містах різні, і познайомитись з іншим інструментом завжди дуже корисно і пізнавально.

Як вам вдається поєднувати викладацьку діяльність з концертними виступами? Чи викладач, на вашу думку, обовʼязково повинен мати досвід виконавця, щоб навчити цього своїх студентів?

Я вважаю, що викладач обов’язково повинен добре грати. Наша професія крім мистецтва є ремеслом, яке передається з рук у руки. Викладач повинен не тільки пояснити, як те чи інше робиться, а й показати, як це зробити, та ще й підбадьорити: «бачиш, у мене вдається, значить, це зробити можливо, і ти теж зможеш». Ну а потім звичайно показати яким прийомом треба скористатися, щоб це вийшло.

Я взагалі не розумію, як можна не хотіти грати? Це можна порівняти, наприклад, з виробником морозива: він його любить, весь час готує, але ніколи не їсть! Це постійна боротьба зі своєю любов’ю до чогось, це треба себе дуже не любити. Ну а потім, чиєсь хороше виконання завжди надихає і відкриває шлях до досконалості. Викладач повинен заграти краще, ніж студент, щоб учню сподобалась ця музика, і він захотів вчитися.

Що ви відчуваєте, коли виходите на сцену?

Бажання поділитися: красою твору, багатством барв органа. Крім того, я впевнена, що органна музика особлива, вона зцілює і люди це відчувають, Львівський органний зал завжди має аншлаг. І це показник того, що наша справа потрібна людям.

Неможливо не говорити сьогодні про війну, обстріли та терор Росії у якому живуть мільйони українців, особливо кияни. Що вам допомагає триматися і відновлювати душевні сили?

Любов до музики, любов моїх учнів до органа, я бачу як горять їхні оченята, бажання поділитися з ними досвідом, ну і нарешті зберегти нашу українську органну школу. Я вважаю, що в нас є дуже талановиті діти, і би хотіла, щоб вони мали майбутнє в нашій країні.

Орган нерідко називають оркестром і архітектурою в звуках одночасно. Що для вас є найголовнішим одкровенням у цьому інструменті після десятиліть роботи з ним – на концертній сцені та в класі?

Якщо коротко – неповторність, вічна новизна сприйняття і постійність знахідок. Це як спілкування з цікавою людиною, яку до кінця пізнати неможливо.

Фото надані Львівським органним залом