На Галичині вміють гарно говорити. Особливо люблять стрясати повітря патетичними заявами про свою радикальність і непримиренність. Тільки весь радикалізм, як правило, і залишається на рівні розмов.
Щоб не ходити далеко, візьмімо свіжий приклад. Днями з’явилася новина, що львівська прокуратура оскаржила судовий вирок людині, яка за всіма ознаками у нетверезому стані збила у Львові двох жінок, одна з яких померла. Винуватець за цей злочин отримав всього-на-всього п’ять років умовно з позбавленням водійських прав на рік. Але державний обвинувач з якогось дива раптом вирішив, що і такий вирок – занадто жорсткий. Тепер прокуратура вимагає пом’якшити покарання!
Справа була резонансною і, звісно, ЗМІ повідомили про неї одразу. Не боячись при цьому вказати ім’я людини, з чиєї вини загинула жінка, її адресу і номерний знак автомобіля.
На що можна було б сподіватися від Галичини, яка славиться своїми радикальними настроями? Здавалось би, щонайменше гучних масових зібрань під помешканням злочинця – Богдана Чорного. Бодай для того, аби людина зрозуміла: попри всі її можливості «вирішити питання», суспільство судитиме по-своєму. Той, хто вірить у крайній радикалізм галичан, міг би очікувати нищення майна «надто жорстко засудженого» і навіть самосуду.
Але нічого такого не буде. Тому що галицький радикалізм і суспільні настрої – це лише балачки. І це помітно на всіх рівнях.
Візьмімо рівень політичний. Маємо на українській політичній арені ніби радикальну, питомо галицьку політичну силу – ВО «Свобода». Знаємо її полум’яних лідерів і ораторів-галичан – Олега Тягнибока, Ірину Фаріон, Юрія Михальчишина. Чули масу промов, гасел, що подекуди межують з закликами до повалення державного ладу, а на практиці маємо повну невідповідність такої «свободівської» риторики, діям «свободівців».
Пригадаймо разючий приклад, як свого часу, ще до минулорічних парламентських виборів, у Львові виникла ціла історія з соціальною рекламою, покликаною глорифікувати атентат Миколи Лемика. Тоді войовничою риторикою відзначилися вже згадані Ірина Фаріон (у Львівській обласній раді) і Юрій Михальчишин (у Львівській міській раді).
«Для мене Микола Лемик є героєм, безумовно, позитивним. Це зразок для наслідування в екстремальних історичних умовах. Якщо мені не зраджує інтуїція, ми до таких умов наближаємося. Тому я б сказав, що ми не стільки діємо у відтворенні штампів минулого, скільки в перспективі підготовки до подій майбутнього», – сказав тоді Юрій Михальчишин.
Однак будьмо відверті: про який такий «зразок для наслідування» йдеться? Чи «свободівці», маючи такі приклади, перепрошую, спробували їх наслідувати, організовуючи атентати на представників влади, яку вони самі називають не інакше, як окупаційною? Хіба ж вони не мали для цього нагод, якщо вже на те пішло – навіть задовго до того, як стали народними депутатами?
Таких нагод було б достатньо, якби радикалізм був чимось більшим, ніж риторичні фігури. Але натомість вже за кілька місяців Ірина Фаріон люб’язно тиснула руку міністру «окупаційного» уряду Михайлу Кулиняку. Згодом тодішній голова Львівської обласної ради Олег Панькевич цілком мирно, без жодної агресії, брав участь у заходах за участі головного «окупанта» – Віктора Януковича, у його безпосередній близькості.
Дуже прошу не сприймати написане вище як заклик до терору. Про це не йдеться, аж ніяк. Йдеться лише про фіксацію факту, що радикалізм на Галичині – це запальні балачки і псевдо-бандерівське самовихваляння.
Це у Врадіївці на Миколаївщині могло статися те, що сталося. Либонь, тому, що там люди не переконали себе у власній радикальності настільки, щоб навіть вечірні розмови на кухні видавалися їм виявом громадянської позиції і свідомого протесту проти свавілля в українському суспільстві.
А у Львові на вул. Одеській і далі мирно стоятиме цілий і неушкоджений «Лексус», цілий і неушкоджений водій якого 29 березня забрав життя жінки. І десь неподалік, у сусідніх квартирах, справжні галичани говоритимуть про те, що саме тут, на богоспасенній галицькій землі сконцентрувався найбільший протестний потенціал. Що саме вони, галичани, можуть підняти хвилю, яка захопить всю Україну і змете прогнилу систему цієї державної влади.
Говоритимуть, говоритимуть і говоритимуть.