Люди у своєму історичному й суспільному бутті часто послуговуються міфами, які вигадують самі, або які вигадують про них. Галичани міфів не вигадують – про них міфи складають інші. При цьому галичани мовчазно підтверджують правдивість придуманого і тоді міф стає офіційною інформацією.
Львів називають столицею Галичини, проте Львів не є галицькою столицею у жодному з можливих відношень: ні в адміністративному, ні в політичному, ні в культурному, ні в освітньому, ні в духовному.
Львів є ординарним центром ординарної (однієї з двадцяти чотирьох) Львівської області. Ніхто й ніколи офіційно й адміністративно не номінував місто Лева столицею Галичини. Це і так зрозуміло, хоч неформально у Львові могли б існувати якісь інші надутворення, щоб об'єднувати й координувати три галицькі області, проте й таких не існує. Керівники кожної з галицьких областей напряму і наввипередки біжать на Банкову і вирішують свої меркантильні питання у справжній столиці - місті Києві. Жодного разу за 16 років незалежності Львів (як начебто столиця Галичини) не вирішував і не лобіював жодного стратегічного, економічного чи інвестиційного питання для інших галицьких областей, не кажучи вже про по питання галицької політики.
Не є Львів столицею Галичини і в політичному сенсі. І хоч галичани завжди і скрізь голосують приблизно однаково - проти москалів (донецьких, бандитів і т.д. до безкінечності), проте жодна національно-демократична партія не базується у Львові як центральна чи регіональна: кожна область має свої рівноцінні партійні структури. Крім того, численні львівські політики не в'яжуть себе жодним чином з рідною Галичиною, не об'єднуються довкола якихось галицьких ідей чи бодай інтересів - всі вони тільки й споглядають у напрямку на Київ і більшість з них поступово перебираються саме у цю столицю. Свою ж галицьку „столицю" наші політики грубо ігнорують і брутально використовують як стартовий майданчик для просування на вищі суспільні та політичні рівні.
Не є Львів і культурною чи мистецькою столицею галичан. Хоча у Львові ще діє чимало музеїв, виставок й театрів, проте всі вони носять виключно національний або обласний характер. Жодного відношення культурні заклади Львова до подібних закладів на Франківщині чи Тернопіллі не мають. Культура Львова вариться в своєму соці, а львівська культурна інтелігенція просто помішана на великодержавному патріотизмі (дехто це називає націоналізмом) з його Володимиром Великим, Шевченком, Грушевським, а також з Трипіллям, Хортицею та козаками. Якщо й існує якась ієрархія культурних цінностей, то Львів тільки займає проміжну ланку між галицьким селом та Києвом. Однозначно кращі експонати, кращі твори і кращі митці рано чи пізно осядуть саме на київських пагорбах.
Не є Львів і освітньою столицею. В кожному галицькому обласному центрі є свої університети і численні вищі навчальні заклади, які є самодостатніми або такими, що орієнтуються виключно на Київ. Тому своє значення легендарний Львівський університет, як унікальне явище для галичан, остаточно втратив: він є лишень найстарішим учбовим закладом Галичини. І якщо у радянські часи студенти з усіх куточків галицької землі подавалися на престижне тоді навчання до Львова, то сьогодні освіту вони можуть легко здобути у себе вдома, а от за престижною освітою і самим львів'янам доводиться подаватися до Києва чи до інших міст як на Заході, так і на Сході. А от нагоду витворити свою славетну галицьку alma mater втрачено остаточно.
Львів не є транспортною столицею Галичини, навіть при тому, що там розташовано крупний транспортний вузол - це тільки крупний транзитний вузол Заходу України. Добратися до Львова з Тернополя або Івано-Франківська (чи навпаки) не так то вже й просто. Зрештою, галичани з інших областей навряд чи мають за чим їздити до Львова, хіба як не у польське консульство. І якби раптом мешканці Галичини кинулися масово відвідувати свою розрекламовану „столицю", то стикнулися б з неймовірною транспортною проблемою: зі Львова набагато простіше дістатися Києва чи Варшави, ніж потрапити в малі чи великі міста самої Галичини.
Не є вже Львів і духовною столицею галичан. І хоч багато з них відносять себе до греко-католицької церкви і ще донедавна з вірою і шаною споглядали на Святоюрську гору, проте й цей чи не останній потенційний столичний елемент Львів втратив - митрополію остаточно переносять до Києва.
Галичани пишаються містом Лева і найбільше таки його надзвичайною архітектурною спадщиною. Мовляв, Львів - це наше чудо, перлина архітектури, візитна картка Галичини, де ми, галичани, впродовж сторіч набудували і досі будуємо все найкраще у галицькому дусі. Та насправді чи не всі архітектурні шедеври Леополіса-Лемберга збудовані в австрійському стилі в австрійські часи, причому збудовані не тільки галичанами українськими, але й галичанами німецькими, єврейськими, польськими й вірменськими за походженням, хоча всіх тих галичан галичани чомусь галичанами не вважають, на відміну від клятого таваріща Леніна, який ще в 1917 запланував створення поруч з Українською РСР - Галицьку РСР зі столицею у Львові. Однак останній шанс стати справжньою столицею Львів тоді втратив, а тепер поступово втрачає і всі ті архітектурні надбання, що залишилися від минулої багатонаціональної Галичини. Нинішні галичани забудовують історичне середовище Львова такими архітектурними потворами, що скоро від архітектури славного міста залишаться тільки листівки минулого сторіччя. У середині 90-х у саме серце Львова (площу Міцкевича) його „рідні" галичани назавжди вбили осиновий кіл - у вигляді вульгарного псевдоархітектурного покруча (нинішнього приміщення «Укрсоцбанку»). Аура середньовічного міста зруйнована: воно щоденно втрачає свою унікальну енергетику.
Отже, Львів є найбільшим містом Галичини, але в жодному випадку - її столицею. Хоча все ж таки є одна особливість, яку можна було б якось прив'язати до столичної категорії - це легендарні кладовища та поховання. Саме у Львові (на Личакові та в криптах Святого Юра) захоронені славні люди Галичини минулих сторіч. Отже, Львів - це не столиця Галичини, а її Некрополь.
Галичани, зрештою, дуже полюбляють шанувати й цінувати саме мертвих героїв, але це вже тема іншого міфу.
Довідка ZAXID.NET
Андрій Микитин - журналіст, громадський діяч, мешкає в Івано-Франківську.