Галичину називають П’ємонтом України. Аналогія не зовсім працює, бо справжній П’ємонт – це історична область Iталiї, королівство в минулому, довкола якого в XIХ сторiччi відбулося об’єднання iталiйських земель в єдину Iталiю.
А головуюча роль П'ємонту в об'єднанні Iталiї була обумовлена його економічною та військовою перевагою над іншими iталiйськими державами.
Галичани, як спадкоємці колишнього галицького королівства, тішать себе думкою, що вони також є П'ємонтом, навколо якого об'єднається Україна.
Версія про Галичину як П'ємонт вперше зазвучала на початку ХХ сторіччя, коли галичани польського походження боролися за створення єдиної Польщі. Тоді польські етнiчнi території входили до складу трьох імперій: Російської, Австро-Угорської та Німецької.
У Галичині польські патріоти зуміли виплекати особливий національно-консервативний польський уклад, який співпадав з iдеологiєю новоствореної польської держави. З тих часів Польща стала незалежною унітарною державою з єдиною національною iдеологiєю, єдиною релiгiєю і єдиною мовою. Важко сказати, що все це сталося виключно завдяки польським галичанам, однак Польща все ж знайшла свою ідею, що не лише об'єднала країну, а й повернула її до Європи.
Щодо українського П'ємонту, то про нього почали говорити на початку 90-х років, відразу після українського відродження. Галичани активно включилися в політичні процеси в часи розвалу радянської імперії і посприяли приходу до влади на республіканському рівні демократичних сил. Проте цього було недостатньо, щоб повністю відокремитися від СРСР. Однак у 1991 році сталося чудо: в Москві відбувся державний переворот, i до влади на кілька днів дорвалося ГКЧП. Власне в той буремний тиждень i відбулися незворотні процеси щодо визначення долі України. Згодом перший Президент України Леонід Кравчук, колишній комуніст-ідеолог, звернувся до політичних партій з проханням про допомогу у створенні національної ідеї для молодої Української Держави.
Минуло багато років, тривало чимало розмов i дискусій - проте єдиної української об'єднавчої ідеї так i не сформовано. Галичина ж традиційно пропонує i затято відстоює своє бачення на створення унітарної мононаціональної та монорелiгiйної держави, що, по суті, є калькою ідей польського П'ємонту 20-х років минулого сторіччя. Якщо Галичина i є П'ємонтом, то тільки для Правобережжя, але не для всієї України. При цьому Галичина служить вигідним політичним плацдармом для приходу до влади певної групи полiтикiв, що тактично пристають до галицької ідеї i гарантовано користуються з голосів галичан. Достатньо глянути на системність голосування галичан на президентських виборах і можна легко зрозуміти галицький політичний стандарт.
У 1991-му галичани дружно голосували проти Кравчука, а вже через три роки віддали йому всі свої голоси на противагу російськомовному Кучмі. У 1999-му році всі галичани в єдиному пориві голосували вже за Кучму й забезпечили йому неймовірний результат і ще п'ять років президентства. У 2004-му увесь народ на Заході України масово згуртувався проти Кучми i його висуванця та шалено підтримував іншого кандидата - Ющенка. Сьогодні, вочевидь, бiльшiсть галичан голосує вже не за Ющенка, а за Тимошенко.
Тим часом інша половина України, що за Дніпром, категорично не сприймає галицькі стереотипи й вперто голосує проти висуванців галицького П'ємонту. Щоправда, ця частина України не має своєї ідеї і користується невибагливими гаслами про узаконення російської мови та відновлення «дружніх» стосунків з Росією. Таке протистояння з обох сторін роздирає Україну і не дає їй можливості розвиватися.
Галичина не стала П'ємонтом для всіх українців: Україна потребує нової об'єднавчої ідеї. І галичани, що так бажають добра Україні, повинні б першими визначити іншу суспільну модель, взявши за основу не унітаристську систему, а, наприклад, модель шанованої ними Канади з її франкомовним Квебеком. До речі, за нинішніх умов на роль Квебеку може претендувати як Галичина, так і Донбас.
Проте галицькі патріоти вперто стоять на своєму і втілюють в життя неймовірними зусиллями ідею-фантом, напрацьовану в часи національної конкуренції з поляками. Однак на відміну від справжнього iталiйського П'ємонту, Галичина не є найбагатшою i найбільш економічно розвиненою територією України. Тому мусить переконати понад 20 мiльйонiв населення Лівобережжя у своїй правоті конкретними справами, а не лише файним різдвяним гощенням в Галичині.
Фото з сайту www.day.kiev.ua