Прес-конференція Ганни Герман у Львові та її скандальні, зовсім не державні публічні ескапади, змусили згадати Зиґмунда Фройда. Користуючись методологією знаменитого психоаналітика, можна розшифрувати приховані смисли сказаного радником президента України з гуманітарних питань.
Це дуже важливо і визначається роллю гуманітарних засад у житті країни. Ще, з тієї причини, що навряд чи Віктор Янукович щось тямить у гуманітарній політиці, тож «гуманітарний радник» повинен завжди стояти у нього за спиною. Правда, ми знаємо, що президент – професор, доктор наук. Умовно повіримо в цей факт його біографії. Але в читанні студентам своїх гіпотетичних лекцій, як і в титанічній політичної діяльності президента, гуманізм, як ми вважаємо, не найсильніша риса характеру Віктора Януковича.
Чому Ганна Герман відмовилася розповідати журналістам, які уроки гуманізму вона пропонує президентові України? Що, гуманітарні поради главі держави – це велика державна таємниця під грифом «цілком таємно» або, можливо, «для службового користування».
Та ні! Ганна Герман розповіла про те, що вона радить президентові. Політичний і громадський діяч Ганна Герман упевнена, що всі проблеми, в тому числі й гуманітарні можна вирішити, як вона сказала, «силою», що означає насильством, якщо хочете – агресією. «Радник» розповів журналістам, що «Галичина слабка», а світ жорстокий і «право сили вище за силу права». Ось дослівно, переконайтеся, Ганна Герман заявила, що: «в цьому світі перемагає сильний». Взагалі то «сильний» перемагає в лісі, в джунглях. Погодьтеся, що Україна – це не батьківщина Мауглі й вовків Кіплінга. Хоча комусь в Україні дуже подобається такий ліс і такі джунглі.
Політик – варвар, якщо співає дифірамби силі. З причини того, що сила сама по собі не існує. Є суб'єкти сили, наділені або позбавлені моральних і гуманітарних засад.
Тут доречна притча про донецького олігарха, який після смерті піднявся на небо та постукав у ворота господа Бога. Вийшов Апостол і каже: «А ми не пустимо Вас в Рай, грішні Ви». «Як не пустите», - закричав той. - «Я там, на Землі стільки церков побудував, машини купував священикам». Тоді вийшов Бог і сказав: «Ми, тут порадилися, і вирішили всі гроші Вам повернути».
Наприклад, англійський король Георг-VI характеризуючи нацистську Німеччину після того, як Гітлер оголосив війну Великобританії говорив, що треба перемогти фашизм, «бо торжество зла стане фатальним для всього цивілізованого світу. Це зло, не прикрите жодною машкарою закону, визнає примітивну доктрину: що сила завжди права ». Хочу звернути увагу на слова короля про те, що «сила завжди права» – це «примітивна доктрина».
Пам'ятаєте, в заїждженому афоризмі, «з багнетами владу можна завоювати, але втримати неможливо». Сила, насильство, війна проти народу – це останній аргумент політика. Це прояв політичного безсилля. Є улюблений вислів Володимира Путіна «він – не ворог нашої справи», яке вирощує ворожнечу між людьми політики і страх у народу.
Коли Гітлера запитали: чи думає він, що євреї повинні бути винищені, він відповів: «Ні! Тоді нам довелося б винайти євреїв. Дуже важливо мати конкретного ворога, а не тільки абстрактного». Вам, читачу, не здається, що думки фюрера і радника президента збігаються за «цілями, завданнями і ідеологічною складовою»?
Гуманізм нинішньої влади полягає в тому, що сьогодні Україна – країна ненависті, «розлитого бензину», класової боротьби, де (зовсім за Марксом) буржуазія і пролетаріат готові перерізати один одному горлянку.
Автор цих рядків не простодушний піонер, і знає, що політика за своєю суттю жорстока і варварська, кровожерна робота. Але якщо політик переміг, то це не означає, що інші повинні сидіти на нарах. Або – або! Сum scutum aut in. Зі щитом чи на щиті – це політичне варварство.
Якщо радник з гуманітарних питань Ганна Герман переконана, що сила (насильство) може все, в тому числі й знищити українську мову тому, що «Галичина слабка», їй варто було б надіти військовий мундир з генеральськими погонами і читати Віктору Федоровичу Клаузевіца, який був переконаний, що «є ситуації, в яких жорстокість абсолютно необхідний засіб».
Ідея «двох Україн, між якими лежить прірва» народилася не в нашій країні. Це пропагандистське винахід нашого стратегічного партнера, північного сусіда. Замість того, щоб говорити про політику солідарності, єдності, соборності України, Ганна Герман впроваджує у свідомість українського обивателя російський ідеологічний проект використання сили, старий, як світ принцип: «розділяй і володарюй».
Великий наш сучасник, російський філолог Сергій Авєрінцев писав, що «глибина суперечностей і є нашим багатством». Так українське суспільство – конкурентне, але потенційно не вороже! І навряд чи є відмінності Сходу і Заходу країни в конкуренції соціальних груп, станів, корпорацій, людей проти держави.
Одна біда! В українському суспільстві немає довіри, ціннісних зв'язок, які б і забезпечили взаєморозуміння і взаємодію між різними субкультурами, політичними традиціями і регіонами. Але не можна сподіватися на силу, як на інструмент збереження влади.