Я сподіваюся, що місто Львів стане дійсно «відкритим до світу»… Львів має стати повноправною частиною Європи, де шанують історичні здобутки, де мешканці розуміють, що спільний скарб міського надбання був створений представниками різних націй.
Зробити так, щоб Львів став центром комунікації різних інституцій і науковців з різних частин України – одне зі завдань, яке поставив перед собою Центр міської історії Центрально-Східної Європи у Львові та особисто його генеральний директор Гаральд Біндер. Те, що його слова не є порожніми деклараціями, і що зусилля пана Біндера не пройшли повз увагу найвищого керівництва України, свідчить нагородження його орденом "За заслуги" ІІІ ступеню. Про творчі здобутки та плани Центру пан Біндер розповів у інтерв’ю ZAXID.NET.
Центр офіційно було засновано три роки тому, восени 2006-го року. Підбиваючи підсумки його діяльності, на що б Ви хотіли передовсім звернути увагу?
Чесно кажучи, ми ще раніше частково проводили певну діяльність у цьому ж будинку (вул. Акад. Богомольця, 6). Ми розпочинали перші проекти й одночасно відбувався ремонт будинку. Варто також зазначити, що таким символічним початком роботи можна вважати той день, коли було підписано Статут Фундації Центру. Це сталося 16 квітня 2004 року у Відні в Кафе «Централь», де свого часу зустрічалися Троцький і Ленін. З того часу відбувався поступовий розвиток, який пришвидшився з офіційним відкриттям Центру у Львові.
За цей час ми провели найрізноманітніші конференції за міжнародної участі. Була конференція щодо єврейської спадщини в країнах Центральної Європи, була конференція, присвячена питанню ставлення до жінки, сексуальності, проституції у кінці ХІХ - початку ХХ століття, передовсім у Галичині. Адже тут, за словами багатьох експертів, в ті часи був один з центрів міжнародної торгівлі жінками. Було багато менших конференцій, семінарів, виставок. Ми влаштовували семінари для стипендіатів. Варто наголосити, що Центр надає стипендії молодим науковцям.
Скількох стипендіатів Ви зараз маєте?
На сьогодні ми маємо чотирьох стипендіатів, котрі займаються темами міської історії й культури. Це молоді люди з різних регіонів України. Для нас важливо зробити так, щоб Львів став центром комунікації різних інституцій і науковців з різних частин України. Адже проблемою країни нині є те, що вона надзвичайно сегментована у загальнолюдському аспекті, але особливо – у науковому. Науковці через брак комунікації не завжди знають, що роблять їхні колеги в інших обласних центрах. Тож треба допомогти їм налагодити контакти, створити їм умови для обміну інформацією, для спілкування, дискусій. Адже кожне місто по-своєму різне, але водночас всі вони мають щось спільне, що власне й зветься МІСТОМ. Місто людей, місто культур, місто історії. Тож дуже важливо, щоб у самій Україні витворилося бачення того, що робиться у різних містах, порівнювалося це, відбувався обмін. Надзвичайно важливо, щоб було досягнуто міжміської мобільності. Причому не лише фізичної, а перш за все – мобільності ідей.
За яким принципом Центр підбирає теми для своїх проектів та конференцій?
По-перше, враховуючи, що ми - Центр міської історії, ми намагаємося підбирати теми, котрі безпосередньо пов’язані з містом, з «міським». Але не в якомусь вузькому сенсі. Існує маса тем, які є відносно широкими, але мають чіткий зв’язок з урбаністикою. Як наприклад, конференція на тему «Секс в містах: Проституція, сексуальне рабство й сексуальні меншини в Центрально-Східній Європі».
Ну, я підозрюю, що секс присутній і на селі…
Безумовно (сміється). Утім, пов’язана з цим культура, наукові дослідження явища, література, мистецтво по-справжньому розвиваються лише в урбаністичних центрах. Саме тому, ми, окрім семінару, організували й відповідну виставку. До речі, ми часто намагаємося поєднувати важливі конференції з виставками на цю ж чи суміжну тему. Наприклад, під час конференції щодо єврейського спадку ми привезли з Берліна виставку Wo ist Lemberg? (Де є Львів?) про мультикультурність цього міста, де особливий наголос робився на єврейських мистцях і науковцях зі Львова. Так само й ранішезгадувана конференція супроводжувалася експозицією «Ерос і сексуальність: Століття насилля, контролю та свободи».
Для мене дуже важливо, щоб ці суспільно важливі теми обговорювалися не лише у вузькому колі інтелектуалів, але й були відкриті для громадськості. Тож відповідно, їх треба цікаво опрацювати, додати ілюстративного матеріалу, але водночас надати їм достатньої інформативності. Саме так реалізовується один з аспектів відповідальності науковців, інтелектуалів за суспільство.
Я часто чув від різних людей закиди на кшталт: а, це – німці, значить, точно будуть мусувати тему єврейства...
Звичайно, існують підстави, чому німці зацікавлені темою єврейства. Передусім йдеться за історичну провину. Водночас конференції, які ми влаштовуємо на цю тему, не мають нічого з цим спільного. По-перше, ми не є жодним німецьким інститутом. А мотивацією для нас слугувало те, що єврейська історія цього міста й галицького регіону загалом поки що дуже слабо досліджена. І ми хотіли б, щоб люди, й у першу чергу, мешканці Львова, усвідомили, що це – важлива частина їхньої історії, незважаючи на те, що вони є українцями. Адже до будівництва Львова долучилося багато євреїв.
Я чув також закиди, що нібито німці намагаються перекинути на інших свою провину за Голокост, проводячи в різних країнах Центрально-Східної Європи такі конференції. Щоб нібито сказати місцевій публіці, що вони теж були грішними. Я це вважаю повною нісенітницею. Інша справа, що необхідно активно говорити як про провину німців, так і, зокрема, українців. Але це ні найменшим чином не стосувалося нашої конференції. Нас цікавив час виключно до Голокосту, нам йшлося про те, щоб продемонструвати всі позитиви, які внесла єврейська громада в історію регіону й міста. І на мою думку, це – дуже важливо: не показувати щоразу жахіття Голокосту, а згадувати про позитивні речі.
Чи не відчували Ви, що хтось ставиться з підозрою до Вас і до Центру?
Безумовно, час від часу в когось можуть виникати підозри, що от, тут хтось приїхав із Західної Європи, аби реалізовувати свої проекти. А яка ж його справжня мета, напевно, він на цьому тлі хоче заробити собі якісь гроші? Далеко не кожен здатен повірити, що я тут роблю щось для суспільства і не маю з цього зиску. Ще в когось виникає й така підозра: а може, він – шпигун. Про це можна жартувати, але загалом це, до речі, велика проблема, що люди такі навзаєм недовірливі.
Чи Вам вдалося реалізувати задумане?
Важко сказати. Але, принаймні, нам вдалося зробити досить позитивний резонанс. Відбувалися дискусії, за ними - публікації. Нам вдалося закласти пробний камінь, ми маємо намір продовжувати цю справу в інших формах, зокрема, у вигляді літньої школи наступного року.
Чи для Вас важливо, щоб заходи Центру знаходили позитивний відгук?
Безумовно. Якщо немає жодних відгуків чи є лише негативні, то ми повинні самі себе запитувати: чому, що ми зробили не так? Але поки що всі відгуки були здебільшого позитивними. Зокрема, після нашої конференції відбувалася бурхлива дискусія на форумі ZAXID.NET. У книгах відгуків на наших виставках ми завжди знаходимо теплі слова на свою адресу. Відвідувачі здебільшого позитивно оцінюють нашу працю, те, що роблять співробітники нашого центру, особливо академічний директор Тарік Амар. Нам вдалося створити тут дуже приємну ділову атмосферу.
Визнанням ваших заслуг стало й нагородження орденом «За заслуги». Як Ви вважаєте, за що саме?
Напевно, тому, що я зробив якийсь внесок у культурний та історичний актив цього міста. За всі наші виставки, конференції, проекти.
Середовище, яке сформувалося навколо Центру, часто любить дискутувати щодо візії Львова. А яка, власне, Ваша візія нашого міста?
Коли я вперше приїхав до Львова, він виглядав доволі похмуро: у місті панувала суцільна темрява, недосконале транспортне сполучення. Я сам не знав української мови, міг більш-менш спілкуватися польською. За цей час змінилися і місто, і я. Утім, певні проблеми залишаються. Тож насамперед мені б хотілося, щоб у місті було підвищено життєві стандарти, які б мали досягнути західних рівнів. Для мене дуже важливо, щоб постійно відбувалися наукові обміни між Львовом та іншими містами із Західної Європи. Для цього необхідно, щоб було спрощено візовий режим для українців. Водночас треба покращити тут інфраструктуру та транспортне сполучення.
Наукові обміни сприяють обміну ідей, від чого здобувають користь усі. Для цього повинен впасти той новий мур, який виник на західному кордоні України.
Я сподіваюся, що місто Львів стане дійсно «відкритим до світу», зокрема, й у медійному сенсі. Я переконаний, що націоналісти не матимуть у ньому жодних політичних шансів. Львів має стати повноправною частиною Європи, де шанують історичні здобутки, де мешканці розуміють, що спільний скарб міського надбання був створений представниками різних націй. Наприклад, українці не повинні сприймати ті історичні періоди, коли не вони були господарями міста, як щось чуже. Бо це був би неісторичний підхід. Це місто треба навчитися читати й розуміти як міжнародний документ.
Що Ви маєте на увазі?
Я можу показати це на своєму прикладі. Я мешкав у багатьох країнах. Для мене було б явним звуженням дефініювати себе як швейцарця чи австрійця. Я можу відчувати себе щасливим і тут, у Львові, хоча я аж ніяк не є українцем. Але тут є цінності інтернаціонального порядку в позитивному розумінні цього слова. Хоча я усвідомлюю, що для України як молодої держави дуже важливою є національна свідомість і національна ідентифікація. Мені дуже приємно, що Львів є центром української культури, української мови. Утім, це не повинно зводитися до націоналізму. Це б дуже звузило культурні надбання міста.
Довідка ZAXID.NET
Гаральд Біндер – доктор філософії (Ph.D.) зі спеціальності історія та економіка Бернського університету (Швейцарія). Дисертацію захищено у 1997 р. Незалежний дослідник. Мешкає переважно у Відні. Сфера наукових зацікавлень - історія Галичини, історія ЗМІ та публічної сфери, а також - міська історія.